Два роки тому, 29 серпня 2014 року, стався один з найтрагічніших епізодів війни на сході України – російські війська, які напередодні вторглися на територію України, розстріляли “зелений коридор”, яким з Іловайська виходили українські військові.
У одній з колон, яка виходила з оточення під Іловайськом була група спецпризначенців 3-го окремого полку з Кропивницького у складі від 30 до 34 чоловік. За відкритими даними, вийти з котла змогли 20 бійців, 7 – було поранено та контужено, 7 – загинули.
Українські силовики увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, однак після введення регулярних російських військ 23-24 серпня і 28 серпня іловайське угрупування опинилося в оточенні.
29 серпня вночі Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. 29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух з міста. Колони були розстріляні на марші.
“Північна” колона під командуванням Руслана Хомчака складалася з підрозділів 17 ОТБр, окремих підрозділів 93-ї ОМБр, «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсону», «Івано-Франківська», 3 БТГр 51-ї ОМБр і «Кривбасу» – усього 850 військовослужбовців ЗСУ та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС. У колоні було 3 танки Т-64БВ 17-ї ОТБр, 1 танк Т-64БВ 51-ї ОМБр та декілька БМП цих бригад.
“Південна” колона під командуванням Олексія Грачова складалася з БТГр 93-ї ОМБр (293 чол.), групи 3-го ОП СпП (30 чол.), підрозділів 39 БТрО і «Кривбасу» (всього 50-60 чол.), група Гордійчука з Савур-Могили (14 чол.), «Донбас» та 50-60 бійців з інших підрозділів МВС та ЗСУ – всього 650 чоловік. У колоні було два танки: трофейний російський Т-72Б3, який виводив Євген Сидоренко, та Т-64БВ зі складу 93-ї ОМБр.
“Південна” колона, у якій перебували бійці 3-го полку з Кропивницького, рухалася маршрутом Многопілля – Червоносільське – Осиково – Побєда – Новокатеринівка.
Голова колони з трофейним танком Т-72Б3 Євгена Сидоренка і більшістю бронетехніки встигла минути Червоносільське, коли російські війська відкрили вогонь по колоні. Першим було підбито Т-64БВ 93-ї ОМБр, таким чином практично увесь автомобільний транспорт з другої половини колони виявився відрізаним і не минув Червоносільське.
Голова колони продовжувала рух в напрямку Новокатеринівки, поступово втрачаючи техніку від вогню супротивника. Вирватися з оточення на колесах вдалось лише легковій машині з журналістами та броньованому мікроавтобусу «Донбасу».
Відрізаний хвіст колони з автомобілями замість того щоб намагатися прорватися через Червоносільське далі, здійснив несподіваний поворот в сторону позицій російських підрозділів. Росіяни встигли знищити вогнем кілька вантажівок і 2 українські БМП-2, але бійці «Донбасу» змогли придушити спротив і закріпитися в населеному пункті. В результаті атаки було захоплено щонайменше 2 танки Т-72Б3 6-ї танкової бригади – один був спалений майже одразу, інший був сильно пошкоджений. Окрім техніки, було взято в полон 4-х військовослужбовців РФ: Івана Баданіна та Євгена Чернова з 6 ОТБр, і Нікіту Тєрскіх та Євгена Сардаряна з 31 ОДШБр. У Червоносільському зосередились: батальйон «Донбас», групи бійців 3-го полку спецпризначення, 39-го батальйону територіальної оборони та солдати з інших частин – загалом порядка 300 чоловік, 70 з яких були поранені. Понад добу вирішувалась їх доля.
30 серпня, згідно з домовленістю з російськими офіцерами, червоносільська група залишила зброю у селі та 31 серпня була передана представникам Червоного Хреста в обмін на полонених російських військовослужбовців. Проте бійців батальйону «Донбас» (108 чол.) не відпустили, а передали бойовикам ДНР, які перевезли донбасівців в Донецьк і тримали у полоні.
Офіційні джерела озвучують різну кількість загиблих у ході “Іловайського котла”. Генштаб називає цифри близько 200 загиблих, а Генпрокуратура говорить про понад 500. Військові ж, які брали участь у виході з-під Іловайська говорят про цифри близько 2 тис. загиблих.
Сутичка під Іловайськом стала переломним моментом війни на сході України — Збройні сили України втратили ініціативу на Донбасі та перейшли від атаки до оборони. Важкі втрати спонукали українське керівництво до укладення Мінського перемир’я в рамках контактної групи Україна—Росія—ОБСЄ із залученням представників російських бойовиків.
Достеменно відомо, що під час тих боїв загинуло 7 бійців 3-го полку спецпризначення з Кропивницького:
Придатко Дмитро Миколайович – сержант, старший розвідник-снайпер. Загинув 29 серпня на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Придатка Д.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами. Похований на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишилися батьки, дружина та донька 2013 року народження.
Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Карнаух Віктор Вікторович – прапорщик, командир групи. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Карнауха В.В. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишилися дружина та син.
Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Волкотруб Віталій Юрійович – молодший сержант, командир відділення – начальник радіостанції. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Волкотруба В. Ю. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами. Похований у м. Бобринець, Кіровоградської області на Ковалівському кладовищі. У загиблого залишились дружина та син.
Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Слободянюк Роман Олександрович – старший солдат, розвідник. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Слободянюка Р.О. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 21 січня 2015 р. у м. Первомайськ, Миколаївської області.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Кривенко Максим Ігорович – солдат, старший розвідник. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Кривенка М.І. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 5 лютого 2015 р. на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишились батьки.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Панченко Дмитро Миколайович – солдат, санітарний інструктор. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Панченка Д.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований в березні 2015 р. на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей – син і донька.
Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Зіноватний Віталій Вікторович – старший сержант, старший розвідник. 29 серпня 2014 р. виходив із Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. Вважається безвісти зниклим.