29 серпня 2014 року стався один з найтрагічніших епізодів війни на сході України – російські окупанти, які напередодні вторглися на територію України, розстріляли “зелений коридор”, яким з Іловайська виходили наші військові.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
Хоч минули роки, та досі немає остаточної цифри про кількість загиблих у котлі, чимало імен досі числяться у списках зниклих безвісти. Військові, які брали участь у виході з-під Іловайська, говорять, що в “зеленому рокидорі” полягло близько двох тисяч українських захисників, а скільки прийняли нерівні бої в навколишніх селах – взагалі не злічити.
Українські силовики увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, однак після введення регулярних російських військ 23-24 серпня і 28 серпня іловайське угрупування опинилося в оточенні.
29 серпня вночі путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. 29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. О 8:15 за наказом вищого командування українські військові організованими колонами почали рух з міста. Проте у “зеленому коридорі” їх підступно розстріляли – відкритих, обеззброєних і беззахисних.
“Північна” колона під командуванням Руслана Хомчака складалася з підрозділів 17 ОТБр, окремих підрозділів 93-ї ОМБр, «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсону», «Івано-Франківська», 3 БТГр 51-ї ОМБр і «Кривбасу» – усього 850 військовослужбовців ЗСУ та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС.
“Південна” колона під командуванням Олексія Грачова складалася з БТГр 93-ї ОМБр (293 чол.), групи 3-го ОП СпП (30 чол.), підрозділів 39 БТрО і «Кривбасу» (всього 50-60 чол.), група Гордійчука з Савур-Могили (14 чол.), «Донбас» та 50-60 бійців з інших підрозділів МВС та ЗСУ – всього 650 чоловік.
“Південна” колона, у якій перебувала група спецпризначенців 3-го окремого полку з Кропивницького, рухалася маршрутом Многопілля – Червоносільське – Осиково – Побєда – Новокатеринівка.
Голова колони з більшістю бронетехніки встигла минути Червоносільське, коли російські війська відкрили вогонь по колоні. Вирватися з оточення на колесах вдалось лише легковій машині з журналістами та броньованому мікроавтобусу «Донбасу».
Відрізаний хвіст колони з автомобілями замість того щоб намагатися прорватися через Червоносільське далі, здійснив несподіваний поворот в сторону позицій російських підрозділів. Росіяни встигли знищити вогнем кілька вантажівок, але бійці «Донбасу» змогли потіснити росіян і закріпитися в населеному пункті. В результаті атаки нашу захопили 2 танки Т-72Б3 і взяти в полон чотирьох окупантів.
У Червоносільському зосередились: батальйон «Донбас», група бійців 3-го полку спецпризначення, 39-го батальйону територіальної оборони та солдати з інших частин – загалом порядка 300 чоловік, 70 з яких були поранені.
Понад добу вирішувалась їх доля.
30 серпня, згідно з домовленістю з російськими офіцерами, червоносільська група залишила зброю у селі та 31 серпня була передана представникам Червоного Хреста в обмін на полонених російських військовослужбовців.
За відкритими даними, з 34 наших спецпризначенців вийти з котла змогли 20 бійців, семеро отримали поранення і контузії, ще семеро загинули.
Проте бійців батальйону «Донбас» (108 чол.) не відпустили, а передали бойовикам ДНР, які перевезли донбасівців в Донецьк і тримали у полоні.
Досі не підрахували, скільки воїнів у Іловайському котлі втратила Кіровоградщина.
Із 3-го полку спецпризначення в Іловайську загинули:
Придатко Дмитро Миколайович – сержант, старший розвідник-снайпер. Загинув 29 серпня на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Придатка Д.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами. Похований на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишилися батьки, дружина та донька 2013 року народження.
Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Карнаух Віктор Вікторович – прапорщик, командир групи. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Карнауха В.В. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишилися дружина та син.
Указом Президента України № 573/2015 від 10 жовтня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Волкотруб Віталій Юрійович – молодший сержант, командир відділення – начальник радіостанції. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Волкотруба В. Ю. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами. Похований у м. Бобринець, Кіровоградської області на Ковалівському кладовищі. У загиблого залишились дружина та син.
Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Слободянюк Роман Олександрович – старший солдат, розвідник. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Слободянюка Р.О. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 21 січня 2015 р. у м. Первомайськ, Миколаївської області.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Кривенко Максим Ігорович – солдат, старший розвідник. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Кривенка М.І. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 5 лютого 2015 р. на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишились батьки.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Панченко Дмитро Миколайович – солдат, санітарний інструктор. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Панченка Д.М. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований в березні 2015 р. на Алеї слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У загиблого залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей – син і донька.
Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Зіноватний Віталій Вікторович – старший сержант, старший розвідник. 29 серпня 2014 р. виходив із Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі поміж с. Многопілля – с. Червоносільське. Вважається безвісти зниклим.
Також загинули воїни інших військових підрозділів:
КІКТЕНКО Гордій (1992—2014), солдат резерву. Народився в місті Олександрія. У віці 4 років втратив маму, його виховували бабуся і дідусь. Активіст руху вболівальників футбольного клубу ФК «Олександрія». Під час Революції Гідності — в лавах Самооборони. Служив за контрактом у лавах Нацгвардії, потім у батальйоні спецпризначення «Донбас», кулеметник.
29 серпня 2014-го загинув у селі Червоносільське: Гордій піднявся на повний зріст з кулеметом у руках, та почав стріляти в бік окупантів. Його розстріляли з великокаліберних кулеметів. 3 вересня тіло Гордія разом з тілами 96 інших загиблих привезли до дніпропетровського моргу. Його поховали в Олександрії. На той час у Гордія була тільки 85-річна бабуся.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.2.2015, посмертно). Наказом № 137 від 6.8.2015 на честь Гордія його позивним — «Банг» — названо одну з самохідних зенітних установок 46-го окремого батальйону «Донбас-Україна».
КОТОВИЙ Сергій (1988 — 2014), молодший сержант 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Народився у місті Кіровоград; закінчив ЗОШ № 31 і Кіровоградську льотну Академію. У 2014 році пішов добровольцем на фронт. Молодший сержант, командир евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення мінометної батареї 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади.
Загинув 21 серпня 2014 року внаслідок мінометного обстрілу в районі с. Грабське, Амвросіївський район, Донецька область. Похований на Алеї слави Рівнянського кладовища. За особисту мужність і героїзм нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (15.5.2015, посмертно). На його честь названо вулицю (колишня Новозаводська) і провулок у селищі Гірничому.
КУЦЕНОВ Олександр (1988 — 2014), старший солдат. Народився в смт Олександрівка. Був водієм 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади. Встиг вивезти поранених побратимів з Іловайська. Загинув під Іловайськом під час прориву з оточення «зеленим коридором» на перехресті доріг з села Побєда до Новокатеринівки поруч зі ставком — у його автівку влучив снаряд.
2 вересня 2014-го тіло Олександра Куценова разом з тілами інших загиблих було привезено до дніпропетровського моргу. Тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська як невпізнаний Герой. Ідентифікований за експертизою ДНК, похований у місті Дніпро. За особисту мужність і героїзм нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
РОМАНОВ Федір (1983 — 2014), старший солдат, медик. Народився в місті Кіровоград. Закінчив 24-ту ЗОШ, і ПТУ № 2, працював слюсарем, пройшов строкову службу в лавах ЗСУ. Потім вступив до Кіровоградського медичного коледжу ім. Мухіна, працював на станції швидкої медичної допомоги.
Мобілізований 3 квітня 2014 року, фельдшер госпітального відділення медичної роти 93-ї бригади. 19 серпня вирушив під Іловайськ. Загинув внаслідок обстрілу українських військ на дорозі біля села Новокатеринівка.
Федір Романов і медик Степан Усс при черговому вибуху не побігли до укриття, а до пораненого 18-літнього вояка. Біля них вибухнув снаряд. Степана сильно пошматувало, Федір постраждав менше, тому до останнього тягнув на собі побратима. Коли їх оточили росіяни, Федір підірвав гранату.
2 вересня 2014 року тіло Федора разом із тілами 87 інших загиблих привезено до запорізького моргу. Похований в Кропивницькому 15 вересня 2014 року на Алеї слави. За особисту мужність і героїзм нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) і відзнакою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради «За заслуги» II ступеня (посмертно).
МАРЧЕНКО Денис (1987 — 2014), солдат. Народився в місті Новоукраїнка. В часі війни — водій автомобіля «Урал» 93-ї окремої механізованої бригади. Загинув 29 серпня 2014-го на перехресті доріг з села Побєда до Новокатеринівки поруч зі ставком.
Перебував в списках зниклих безвісти. Був ексгумований пошуковцями Місії «Ексгумація-200» («Чорний тюльпан») 12 вересня 2014-го та привезений до міста Запоріжжя. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 13 березня 2024 року в Новоукраїнці. За особисту мужність і героїзм нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Ще один воїн РУБАН Дмитро теж довгий час вважався зниклим безвісти. Дмитро народився 29 жовтня 1984 року на Кіровогардщині. Служив у 93-й окремій механізованій бригаді, яка пізніше отримала почесне звання «Холодний Яр». 21 серпня 2014-го саперна рота 1-го батальйону вирушила на підмогу бійцям в Іловайськ. Як пізніше стало відомо, група потрапила в засідку. Були загиблі та поранені.
Дмитро востаннє вийшов на зв’язок 28 серпня 2014 року. Він не повернувся з-під Іловайська та нібито похований на кладовищі Дніпра. От тільки з цим не погоджуються батьки.
Вічна пам’ять загиблим! Низький уклів всім, хто вижив!
Честь і шана нашим захисникам і захисницям!
За даними з відкритих джерел, Вікіпедії, Книги пам’яті.
Читайте також:
Залишити коментар: