Його передчасна смерть більш як сто років тому стала потрясінням для багатьох, а похорон, як стверджують очевидці – найбільшою процесією у тодішньому Санкт-Петербурзі після похорону Достоєвського. Ця втрата була дуже суттєвою, безповоротною та болючою для української справи. Нещодавно у містечку Олександрівці, що на Кіровоградщині, на місці колишнього пам’ятника Леніну встановлено його бронзовий бюст роботи скульптора Віктора Френчка.
Йдеться про першого вітчизняного авіатора, інженера і конструктора, винахідника, засновника першої української політичної партії, яка ставила за мету здобуття незалежності України, україноцентричного громадського діяча і патріота Левка Мацієвського. Встановлення пам’ятника стало можливим завдяки ініціативі письменника-земляка Володимира Кобзаря, професора НАУКМА Володимира Панченка та краєзнавця Івана Петренка, а також великій підготовчій роботі з відродження пам’яті про видатного земляка краєзнавця Василя Білошапки.
Саме тут, в Олександрівці, у будинку, що нині знаходиться на центральній вулиці містечка, народився той, хто став легендою вітчизняного повітроплавання. Його ім’я, на жаль, і досі недостатньо відоме в нашій державі, зокрема серед технічної інтелігенції, для якої у багатьох питаннях він міг би бути прикладом.
За радянських часів ім’я Мацієвича фактично викреслили із широкого наукового та гуманітарного вжитку, адже Революційну Українську партію, одним із засновників якої він був, тодішня влада вважала дрібноборжуазною і націоналістичною. Але знайти будинок, де народився Левко Макарович, для олександрівських краєзнавців не становило проблеми. Його історія така: після Мацієвичів (мати Тетяна Федорівна походила з духовного стану, батько Макар Дмитрович працював бухгалтером на місцевому цукозаводі, який тоді орендував торговий дім Яхненків-Симиренків, вони мали дев’ятеро дітей) тут жив заможний чоловік Волошиненко, якого було розкуркулено, будинок перейшов у комунальну власність, після чого тут містилися різні установи – прокуратура, спортивне товариство «Колос», управління газового господарства. Вже в новітні часи його орендував для розміщення аптеки у місцевої влади кіровоградський підприємець Володимир Калина. До його честі, коли постало питання про відкриття кімнати-музею, він без вагань поступився однією кімнатою, і певний час утримував її, сплачуючи комунальні послуги за весь будинок.
Власне, кімната-музей відкрита лише у 2003 році. Першими долею Мацієвича зацікавились тодішній голова обласної організації Української соціал-демократичної партії (саме з партії, заснованої Мацієвичом, виникла Українська соціал-демократична партія, і саме за участь в подібних організаціях його виключили з Харківського технологічного інституту, де він здобував освіту після закінчення третьої Київської гімназії), відомий літературознавець Володимир Панченко і олександрівські краєзнавці Василь Білошапка та Іван Петренко. Володимир Панченко став автором кількох серйозних публікацій про Левка Мацієвича, за сприяння тодішнього голови УСДП Василя Онопенка до 120-річчя видатного інженера і конструктора на будинку, де він народився, відкрили меморіальну дошку (скульптори Аркадій Мацієвський та Віктор Френчко). Їх нині в Україні дві: перша, за десять років від олександрівської, з’явилась на приміщенні колишнього Харківського технологічного інституту (нині Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут») з ініціативи племінника Левка Макаровича Валодимира Рудька. Мацієвич як вважався неблагонадійним для Російської імперії – зі студентських років він перебував під наглядом поліції, таким залишився і для радянської влади (до речі, дуже характерна особливість доль національно свідомих українців), тому тільки після звернення до космонавтів та їхнього втручання у цю справу, меморіальна дошка винахіднику першого у світі авіаносця та 14 моделей підводних човнів, автору ідеї двигуна для надводного і підводного плавання (цей принцип втілили тільки через десятиліття по смерті Мацієвича, коли з’явились атомні підводні човни), льотчикові, який першим в історії авіації Росії підняв у повітря пасажирів та здійснив нічні польоти, була встановлена.
Читайте також: В Олександрівці встановили пам’ятник видатному земляку
До речі, саме після цього Василь Білошапка звернувся через тоді всесоюзну газету «Воздушний транспорт» до технічної громадськості з пропозицією зібрати кошти на створення музею у рідному містечку Левка Макаровича. Належного відгуку це звернення не отримало. Потім було ще не одне, так само безрезультатне, звернення до різних владних інституцій, у тому числі і до Міністерства культури. І коли справа здавалася вже зовсім безнадійною, допоміг земляк, уродженець Олександрівки, нині крупний російський підприємець Борис Кузик.
Василь Білошапка попрацював в архівах Харкова (до речі, там збереглося чимало документів, які чекають грунтовнішого і доскіпливішого опрацювання), в обласному архіві, що дозволило підготувати пристойну експозицію. Придбали деякі меблі тих років, на цукрозаводі знайшлося старе крісло, яке, цілком можливо, служило працівникам контори ще в позаминулому столітті. Іван Петренко зокрема відзначає готовність багатьох і багатьох людей допомогти, посприяти збереженню пам’яті про видатного земляка. Чого не скажеш про владу. Вона не поспішала зробити навіть те, що не потребує особливих матеріальних затрат: вулиця Мацієвича знаходиться на задвірках – на околиці Олександрівки, а будинок, в якому він народився, і досі (!?) стоїть на розі вулиць Леніна та Чкалова.
Більше того, сьогодні меморіальний музей Мацієвича, створюваний зусиллями багатьох людей, опинився у невизначеному становищі. Василь Білошапка розповідає:
-Управління газового господарства вирішило продати споруду, але висока ціна змусила підприємця-орендаря відмовитись від приміщення. Третина будинку зараз порожня. Музей залишився як філія Олександрівського районного краєзнавчого музею. Коштів на утримання кімнати-музею Мацієвича ніхто не виділяє. Там уже немає опалення, електрика ще є, але тепер за неї ніхто не платить. Працівники музею доглядають прибудинкову територію, слідкують за чистотою в приміщенні. За власні кошти навесні фарбували вікна і двері. Будинок, особливо дах (тече), потребують ремонту. Та хто його зробить? Штатної одиниці для філії ніхто не ввів у штатний розпис. Тож все на ентузіазмі. Більше того, незабаром обіцяють скорочення і у краєзнавчому музеї…
Читайте також: На Кіровоградщині встановили пам’ятник першому українцю-авіатору (ФОТО)
Ясна річ, ці питання варто було б вирішити перед тим, як бюст видатного земляка урочисто відкриють, аби високі слова, що пролунають під час цієї події, не були порожнім звуком.
Тим більше, що останнім часом, як повідомив Василь Білошапка, за сприяння письменника Володимира Кобзаря Олександрівський районний краєзнавчий музей поповнився оригіналами унікальних речей, документів і фотографій, що належали Левку Мацієвичу та його родичам і зберігались у приватному зібранні нащадка роду Мацієвичів Юрія Сахна (м. Київ). Ці раритети, які ми показуємо, ніколи не публікувались. Речей Левка Мацієвича немає у жодному музеї України та Росії, крім кімнати-музею Левка Мацієвича – філії Олександрівського районного краєзнавчого музею. А це — портмоне Мацієвича, листівки до родичів, написані рукою Левка Макаровича, фото з його особистого архіву з власноручними помітками, візитка і фото сестри Мацієвича, фото сестер в українському (!) одязі. Музей поповнила також фотокопія листа 1907 року Мацієвича до Михайла Грушевського. Ще один раритет — фотокопія рукопису статті артільного батька Миколи Левитського про Мацієвича. Отримана від нащадка роду Левитських, киянина Ігоря Левитського.
Очевидно, чиновницька запопадливість та гнучкошиєнство, які були категорично ворожі натурі Мацієвича, і стали причиною трагічної смерті молодого і надзвичайно талановитого винахідника. Один з його проектів (а у нього було їх чимало і досить успішних, варто сказати хоча б, що він опікувався виготовленням на заводах Круппа перших підводних човнів Росії) отримав підтримку тодішнього Російського імператора і мав бути профінансований з державної скарбниці. Чиновники ж вимагали ще якогось доказу, що він таки здатен здійснити той проект. І Мацієвич, з властивою йому рішучістю, вирішив довести це їм не по-бюрократичному красиво і ефектно. Під час всеросійського свята повітроплавання, коли він вперше підняв у повітря пасажирів, серед яких були тодішній голова Держдуми Росії Гучков та відомий реформатор Столипін, наважився додатково встановити рекорд висоти, злетівши десь на півтисячі метрів. Але луснула діагональна розтяжка, кінець якої потрапив у гвинт, від чого одна з лопастей розлетілась, льотчика поштовхом викинуло з літака (у кімнаті-музеї представлено його модель, виконану вчителем Несватківської школи Леонідом Якимчуком). Сталося це восени 1910 року. Мацієвичу було лише 33. Він став першою жертвою російської авіації. Після цього льотчики почали користуватися прив’язними ременями.
Грандіозний похорон зібрав десятки тисяч людей, серед них був і Симон Петлюра, тодішній голова української громади у Санкт-Петербурзі. Взагалі, незважаючи на дуже молодий вік Левка Мацієвича, коли він пішов із життя, вражає діапазон його зв’язків і контактів. Він був знайомий чи не з усією тодішньою українською гуманітарною елітою: брав участь у вікопомному відкритті пам’ятника Іванові Котляревському у Полтаві у 1903 році ( є колективне фото), листувався з Іваном Франком, з Михайлом Коцюбинським, допомагаючи останньому, під час свого перебування в Криму, збирати матеріал про життя кримських татар. На українські спектаклі ж, організовані ним у Севастополі, був такий попит, що публіка готова була вчетверо переплачувати за квитки (чи можливе повторення такого феномену сьогодні?).
Читайте також: Вони стануть великими політиками, а поки звертаються до них за допомогою (ФОТО)
* * *
Вже у 1912 році у Харкові з’явилась аеросекція технічного студентського товариства імені капітана Мацієвича. Поступово інтерес до його фігури згас. Тільки десь в 70-их роках в Санкт-Петербурзі при одній зі шкіл діяв куточок, присвячений Левку Мацієвичу. В Україні ж, як уже зазначалося, першу меморіальну дошку відкрили у 1987 році. І хоча в Олександрівці ім’я видатного земляка було оповито мовчанням, в радянські часи тут працював дуже сильний авіамодельний гурток (одна з моделей ракети представлена у райнному краєзнавчому музеї), вихідці з якого зуміли проявити свої таланти в багатьох галузях. Один з них – конструктор космічної техніки Володимир Ковтун нині працює в Москві. У березні 2006-го року у Кіровограді відкрито клуб стендового моделювання імені Левка Мацієвича, налагожена співпраця між кімнатою-музеєм та обласною організацією ветеранів підводного флоту.
Левко Мацієвич таки повертається до рідного міста, до рідних степів, над якими таке високе небо…
Світлана Орел, Кіровоград