Зараз можна довго сперечатись з приводу того, що змінив Майдан осені 2013-зими 2014. Хтось скаже, що це довгоочікуваний переломний момент, хтось – навпаки, що це лиш розв’язало війну. Можна говорити довгі, пафосні промови про те, як змінилось українське суспільство. Або ж навпаки – про те, що багато хто так і не змінився. Та в будь-якому випадку, Євромайдан – це та частина сучасної історії, знання про яку слід передати наступним поколінням. Майдан – це те, з чого все почалось.
З метою зібрати свідчення активістів і безпосередніх учасників Євромайдану про події зими 2013-2014 років, Український інститут національної пам’яті започаткував проект «Майдан: усна історія». В процесі його реалізації співробітники інституту, викладачі і студенти з різних вузів України роблять відео й аудіо записи спогадів учасників Євромайдану, які згодом стануть основою для Архіву Майдану, ввійдуть в експозиції Музею Свободи та служитимуть джерельною базою для істориків, соціологів, психологів, режисерів-документалістів тощо.
Долучилися до справи і кіровоградці – студенти факультету історії і права КДПУ ім. В. Винниченка на чолі з викладачем кафедри історії України Світланою Проскуровою. Свідчення учасників Євромайдану вони збирали під час літньої етнографічної практики.
«У нашій команді працювало 13 студентів, які за час практики встигли опитати 40 респондентів. Ми збирали інтерв’ю з абсолютно різними людьми – це і адвокати, які захищали майданівців, і активісти, які нині стали волонтерами, і майданівці, які зараз воюють на Сході України, – розповіла Світлана Проскурова. – Найяскравішими я б назвала спогади Олександра Ратушняка, Ліани Левицької, Юрія Митрофаненка. Всі люди спілкувались охоче, а Олексій Цокалов взагалі дуже тепло поставився до цієї ініціативи –поділився своїми спогадами, та ще й запросив студентів випити чашку кави. Так вийшло, що всі, з ким ми спілкувались – були прихильники Майдану. Студенти намагались залучити якісь свої зв’язки, аби поспілкуватись з кимось, хто був по той бік барикад, але, на жаль, це зробити так і не вдалося. Загалом етнографічна практика вже завершена, зараз студенти закінчують роботу по дешифруванню матеріалів. Всі відомості ми передамо Українському інституту національної пам’яті. Також вони будуть надруковані в наукових записках нашого університету».
Про свої враження Першій електронній газеті розповів і учасник проекту – студент КДПУ Микола Кузьмович, який і сам був учасником кіровоградського Євромайдану.
– Миколо, як Ви долучилися до проекту «Майдан: усна історія»?
– Дуже просто. 30 червня в мене почалася етнографічна практика, завданням якої, власне, і є допомога Інституту – запис спогадів кіровоградців про Майдан. Я і сам був учасником Кіровоградського Євромайдану. Приблизно з 20 грудня регулярно бував на зібраннях, тож пам’ятаю основні події і найбільш яскравих людей, які брали в ньому участь. Ось так я маю змогу і пройти практику, і дізнатися щось цікаве про наших майданівці, чого сам, можливо, не помітив чи не запам’ятав.
– Скільки респондентів Вам необхідно опитати і як обираєте людей для спілкування?
– Спогадів збираємо стільки, скільки зможемо. В принципі, визначений мінімум – це 7, але вибір вільний. Перша людина, яку я розшукав – це Валерій Лебідь. Кожен з тих, кого я опитую, дає мені якісь нові контакти і так я швидко знаходжу респондентів.
– А хто Вам вже розповів свої історії?
– Це Валерій Лебідь, Зоя Лебідь, Андрій Лаврусь, Олена Горобець, Микола Гречуха та Юрій Митрофаненко.
– Наскільки схожі чи різні в них враження про Майдан?
– У принципі, враження майже однакові, бо це все люди, які між собою близько знайомі. Хоча в роботі моїх колег-студентів траплялися й винятки. Ось, наприклад, від одного з них я почув, що, мабуть, даремно був Майдан. Але на моє переконання – це хибна думка, бо жодна революція не здатна змінити все лише за один рік. Економічні умови в Україні стали не надто сприятливими, і дуже багато людей, які були пасивними під час Майдану, зараз говорять на кшталт «Шеф, все пропало, все пропало!». Але я звернув увагу на те, що, люди, які брали активну участь у Євромайдані, дійсно прагнуть до кінця змінити систему. Тут головне – не опустити руки.
– А що нового для себе Ви відкриваєте, коли спілкуєтесь з людьми?
– Наприклад, дізнався, що Майдан у Кіровограді ініціювали зовсім не ті люди, які вже рік на ньому піаряться. Також відкрив для себе, наскільки багато роботи було зроблено активістами нашого Євромайдану. Ну і зрозуміло, що в мене з’явилось дуже багато зв’язків та нових знайомств.
Тож у Кіровограді перші кроки до збереження усної історії Майдану вже зроблено. Як повідомляє Український інститут національної пам’яті, загалом по Україні записано кілька сотень аудіо- та відеоінтерв’ю з учасниками Євромайдану. А їх тієї зими на Майдані були тисячі.
Вікторія Гапоненко для Першої електронної газети.
Фото з особистого архіву автора.