Купуючи квитки у світ елітарного мистецтва треба бути готовим до сюрпризів – як приємних, так і не дуже. 9 червня у Кіровоград завітав Київський театр елітарного мистецтва з постановкою за Стефаном Цвейгом «Лист незнайомки».
Буду відвертою – цю виставу чекала як ковток свіжого повітря у світі класичного кіровоградського мистецтва. Навіть з відпочинку спеціально на день раніше повернулася. Щоб встигнути, щоб побачити, щоб відчути справжні емоції від майстерної режисерської роботи та прекрасної акторської гри. Але елітарне мистецтво воно таке… підступне – то ночами через нього не можеш заснути, то засинаєш під час перегляду. І у випадку з «Листом незнайомки» більшу частину залу очікував останній варіант. Ті, чия чутлива натура не звикла до подібного, покидали виставу просто посеред перегляду. Найсильніші досиділи до останнього. Були й такі, які навіть плескали в долоні, але недовго і без викриків «Браво!».
Що ж не так з київською незнайомкою? Адже новелістичний шедевр Цвейга підкорив не одну країну, не один континент. Зворушлива історія кохання жінки, яка була вірною своєму почуттю до останнього, яка жодним чином не нав’язувалася об’єкту своєї пристрасті, а просто любила. Мовчки народила від нього дитину, мовчки, щоб її прогодувати, пішла у куртизанки. Одним словом, до болі зворушливий і чуттєвий сюжет про те, на що готова горда мудра жінка заради кохання. Справжнього і всепоглинаючого, яке живе у серці все життя. Сюжет не залишає байдужим нікого, а от його сценічне втілення…
Вистави однієї ролі («Лист незнайомки» – жіноча сповідь про найголовніше) вимагають з одного боку мало – не треба ні помпезних декорацій, ні пишних нарядів, ні масовки, ні яскравої зовнішності. Єдине, без чого не обійтися – це акторська майже геніальність і вміння тримати увагу аудиторії. Це мистецтво не для показу і шоу, а мистецтво заради мистецтва і відчуттів.
На жаль, Тамара Морозова – не та актриса, гра якої змушує уповільнити дихання і повірити у те, що відбувається на сцені. За півтори години вона грає життя жінки у трьох періодах: 13-літньої дівчинки, 18-літньої панни і 30-річної куртизанки. Усім її образам (крім останнього) хочеться прямо з глядацького залу кричати «Не вірю!». Було дико спостерігати як майже 50-літня ще досить приваблива, але змучена життям, панна намагається переконати не такого вже й недосвідченого глядача, що перед ним 13-літня дівчинка, яка у білому фартушку божевільно стрибає і напівістеричною скоромовкою розповідає про свою дівочу любов до сусіда-письменника.
Загалом всі монологи Тамари Морозової якісь непереконливі. Вона то гортанно ричить від туги за померлою дитиною, то безупинно ображено тараторить про чоловіка, який її ніколи не любив, то якось вдавано сексуально мурчить в образі спокусниці-проститутки бальзаківського віку, але то не викликає жодних емоцій крім сміху і роздратування. За всю виставу були два моменти, які змусили здригнутися, – моменти високої емоційної напруженості й відчуттів. Перший – коли героїня розповідає про лікарню для бідних, де вона народжувала свого первістка серед бруду лікарняних ліжок і хворих проституток. Другий – коли і при останній зустрічі через роки, коханий чоловік так і не пізнав її. Зате камердинер впізнав у 30-літній повії колишню 13-літню дівчинку. Зрештою, це єдине, що запам’яталося, що показало трагедію однієї жінки, яка віддала себе любові. Все інше немовби пройшло повз і залишило напівмистецьку каламуть.
Про виконавця чоловічої ролі, а заодно режисера і власника театру, Євгена Морозова і сказати нема що. Його образ тьмяний і… голомозий. Дивишся на нього з глядацького крісла і постійно запитуєш себе, як такому чоловіку можна присвятити життя? Але любов, як то кажуть, зла. А мистецтво вимагає жертв. І щоб знайти у цьому світі божу іскру, треба «прочитати» і фальшивий київський «Лист незнайомки».
Тетяна Колісник, Перша електронна газета
Фото з Інтернета