27 березня Україна відзначила Всесвітній день театру. Як відомо, нове – це добре забуте старе, тож академічний театр ім. Марка Кропивницького презентував кіровоградським глядачам прем’єру 2013 року – водевіль з життя театралів «Дебют провінціалки» (твір Дмитра Ленського у перекладі та сценічній редакції Марка Кропивницького, постановка Євгена Курмана).
Як і передбачає жанр водевілю, на сцені все відбувалося легко, невимушено і під музику. Зал сміявся до кольок у животі – чудернацькі костюми, жива міміка, гіперболізовані до абсурду баталії двох поколінь та вивернутий навиворіт закулісний світ мистецтва не лишив нікого байдужим. Хтось просто насолодився чудовою грою артистів і відпочив душею, а хтось знайшов зерно істини у гумористично-сатиричних сценах.
Сюжет до болю простий: підстаркуватий татко намагається всіма силами пропхати свою донечку Лізу (до речі, не позбавлену акторського таланту) на сцену провінційного театру, яку повністю окупувала велика (у всіх планах, в тому числі по об’ємах і коханцях) Раїса Мінішна Сурмилова. У Раїси Мінішни, як то кажуть «всьо схвачєно»: вона досвідчена і впевнена у своїй геніальності, драматург писав під неї роль, режисер боїться старого графа Зефіра, граф фінансує театр, а Сурмилиха коханка графа. Коло замкнене – молодим у закостенілий світ мистецтва не пройти. А якщо і пройти – то жити тільки за цими законами. Крізь машкару сміху і легкості, то тут, то там визирають одвічні людські проблеми: кумівства, підлабузництва, недалекості, продажності, легкості моральних меж у мистецьких колах, святій переконаності кожного митця у свої геніальності, навіть якщо нею там і не пахне.
Весь цей ідейно-сміхотворний набір доповнює чудова гра акторів. Завжди неперевершена у ролі екзальтованих жіночок Інна Дорошенко (її глядачі добре знають по ролі Проні Прокопівни у виставі «За двома зайцями»), знову органічно вжилася у роль істеричної прими провінційного театру, яка розривається між двома вогнями – пристрастю до молодого князя Вітринського і необхідністю любити старого графа. Дивишся на неї і розумієш, що незважаючи на занадто живу міміку і комедійність, образ достатньо реалістичний і життєвий: саме такі жіночки щоранку штурмують маршрутки, ринки, а ввечері з 4 сумками приходять додому і «штурмують» своїх чоловіків.
Акторським сюрпризом вечора стала роль Лізи у виконанні молодої актриси театру корифеїв Олени Урванцової. Вона настільки вжилася у роль дебютантки Лізи, що не зважаючи на сценічний балаган та безперервний сміх, глядачі знаходили час та емоції, щоб переживати про майбутнє милої артистки, і про те, чи з часом дівчина не поповнить ряди Сурмилих.
Стосовно ідеї…Чи глибоко можна копати у водевілях? Зазвичай це речі, які ти пам’ятаєш, поки дивишся, а щойно покинеш глядацьке крісло, забуваєш і сюжет, і акторів, і їхні жарти. Це ж саме можна було б сказати і про «Дебют провінціалки», якби не декілька «але». Перше і головне – прекрасна гра акторів, яку не зіпсував навіть не завжди потужний вокал. По-друге – тільки переглядаючи Дебют провінціалки» ви зможете побачити пародію артиста на себе самого. Те, як кропивчани сміються з себе та колег по мистецькому цеху, – заслуговує на увагу. Ну і третє – декілька режисерських рішень, які покажуть, що навіть до водевілю можна знайти цікавий підхід. Інсценізація листів додала виставі декілька хоч і злегка сороміцьких, але досить смішних моментів.
Тетяна Колісник, Перша електронна газета