Ім’я Владислава Кашпуренка на слуху кіровоградців, відколи вийшла телепрограма «Голос країни», де на «сліпих» прослуховуваннях за його голос у своїй команді боролись усі 4 тренери шоу.
Не розкриваючи таємниць «Голосу» кіровоградець розповів Першій електронній про свій шлях до успіху та атмосферу на телепроекті.
Владислав любив співати з дитинства, хист до музики з’явився у 7 років. Коли хлопчик приїздив до бабусі у Житомирську область, вони з родиною любили збиратись і слухати старі пісні на касетах. Родинні посиденьки з музикою і танцями під народні хіти Михайла Поплавського привили бажання вийти на велику сцену. З дитинства Влад мріяв вступити на навчання до Університету культури.
У 2010 Владислава привели у Кіровоградський обласний німецький культурний центр «Розвиток», щоб він вивчив німецьку мову. Тут Влад почав виступати разом із німецьким вокально-хореографічним колективом «Гльокляйн», який працював на базі центру. Невдовзі хлопець став солістом колективу, а зараз є помічником керівника «Гльокляйну». Окрім того, Влад є керівником Кіровоградської обласної організації німецької молоді. Паралельно навчається на другому курсі мистецького факультету КДПУ ім. В. Винниченка та працює у Кіровоградській обласній філармонії.
Читайте також: “Тренери «Голосу країни» боролися за кіровоградського співака-самоучку (ВІДЕО)”
– Владиславе, у яких конкурсах ви брали участь за стільки років творчості?
– Конкурсів було дуже багато. Зокрема, «Соловейко України», «Всі ми діти твої, Україно», «Червона Рута», «Степограй», «Степові джерела», «Веселка степового краю», зараз телешоу «Голос Країни». Разом із колективом брав участь у конкурсі «Дістати рукою до Оскара». Згодом отримав нагороду від Міністерства внутрішніх справ як кращий виконавець.
– Які композиції є Вашими улюбленими?
– Найбільш успішними є пісні, які я виконую з 12 років. Це «Василина» та «Батькова сорочка».
– Чи вистачає вільного часу суто для себе, адже Ви і працюєте, і навчаєтесь?
– Звісно вистачає. Ми ще встигаємо працювати над ініціативами. Наразі працює пілотний проект – колектив «Гльокляйн», який, до речі, минулого року отримав звання «зразковий колектив» від Асоціації німців України. Цей проект вийшов на «ура», тому ми хочемо відкрити артцентр, щоб дарувати людям радість та втілювати їх творчі бажання в реальність.
Це будуть тренінги з постановки голосу, сценічна мова, акторська майстерність тощо. Артцентр буде відкритий у співпраці з Німецьким культурним центром і працюватиме на кошти МВС Німеччини, благодійного фонду «Розвиток», освітньої організації «БІТС». Він буде відкритий для усіх бажаючих.
Також беру участь у різних культурних заходах, презентаціях. От хоча б нещодавно виступав на благодійній акції. Це була презентація благодійного календаря “Заквітчана пісня”, створеного за ініціативою народного депутата Станіслава Березкіна, щоб підтримати дітей військових, які загинули в зоні АТО. Так що і часу вистачає, і роботи.
– А як потрапили на «Голос країни»?
– Прийшло повідомлення на електронну адресу, що я можу приїхати до Києва на передкастинг. Я поїхав, нікому нічого не казав. Вирішив: якщо не пройду, то нікому навіть не казатиму про участь. Сказав усім, що просто поїхав до Києва гуляти. Через кілька днів мені зателефонували і сказали, що проходжу в «сліпі» прослуховування. Я подумав, що це жарт від друзів, які знали про мою участь у конкурсі. Вирішив перевірити і, коли інформація підтвердилась, розповів у філармонії. І в цей час мене звільняють з роботи (сміється).
У розмову втрутилась художній керівник Кіровоградської обласної філармонії Наталя Бондаренко: «У Владислава такий вік, що ми можемо дати тільки пів ставки. Але ми у ньому зацікавлені і вирішили дати ставку. Тому ми під нього робимо штатний розклад, який повинен затвердити департамент культури. І в той момент, коли він проходить на «Голос країни», його звільняє філармонія для того, щоб переробити все і, коли він повернеться, затвердити новий розклад. Тож у першому турі прозвучало, що він звільнений. Ми самі зробили цю сенсацію».
– До Вас повернулись усі тренери. Чому Ви обрали саме Олександра Пономарьова?
– Я розумів, що Олександр ближчий мені як людина. До того ж він метр української естради, української класики. Хоча Слава Вакарчук зробив гарну пропозицію: обіцяв познайомити з корифеями віденської опери та опери Маріїнського театру у Санкт-Петербурзі. Я вже подумав, що піду до Слави, але потім кажу: «Я іду до Олександра!». Розумом я обирав Славу, а потім інтуїтивно обрав Олександра. До того ж я розумів, що мені потрібно навчатись саме у цього тренера. Він був моїм кумиром з дитинства, я слухаю його пісні. Я ніколи не думав, що можу з ним десь зустрітись, тим паче спілкуватись. Насправді, це дуже проста людина – людина з народу, спілкується з нами на рівних. Ми можемо йому отак от просто зателефонувати: «Олександре, як Ваші справи? Все добре? Я можу приїхати, ми з Вами порепетируємо?». Олександр дуже гарний тренер. Наразі ми з ним працюємо над вибором пісні для боїв. То буде українська пісня. Я вкладу в неї душу і сподіваюсь, що людям вона сподобається.
– Як будуються стосунки у команді? Епідемії зіркової хвороби немає?
– Тут панує дружня атмосфера. Ми усі спілкуємось, хоч команда набрана ще не повністю. У нас немає людей із зірковою хворобою. Я теж не збираюсь підніматися до небес. По кар’єрній драбинці я і хочу залізти десь туди, щоби зайняти якесь положення, але саме з людьми я спілкуюсь як завжди. Так, я досягнув зараз у своєму віці більше, ніж дехто. Але я не вважаю, що то є привід одягати оту таку зірку як у Вєрки Сердючки на голові. До всіх я повинен ставитись як до самого себе.
– Владиславе, скажіть будь ласка наостанок: що для Вас є це шоу?
– Шоу це нова сходинка мого життя. Мені дуже поталанило, що я туди потрапив. Я зробив зараз величезний крок до своєї мрії. Я люблю та хочу дарувати людям радість. Саме так буде називатись шоу, яке відбудеться 30 квітня о 18:00 у Кіровоградській обласній філармонії. Я покажу, що умію співати різножанрово. Виконаю композиції і з камерним оркестром, і з інструментальним ансамблем «Єлисавет-ретро», і з академічним театром музики, пісні і танцю «Зоряни». Зараз робляться аранжування, шиються костюми, готуються постановки. Тож запрошую кіровоградців познайомитися з моєю творчістю.
– Дякую, Владиславе, за розмову. Успіху Вам на проекті. Тримаємо за Вас кулачки.
Із учасником «Голосу Країни» спілкувалась Ольга Ткаченко, Перша електронна газета.
Фото з мережі Інтернет.