Сьогодні, 20 березня, у КДПУ ім. В. Винниченка зібрались студенти різних факультетів, щоб дізнатись про таємниці Холодного Яру. Студенти першими у Кіровограді побачили стрічку “Холодний Яр. Воля України – або смерть”, яка уже завтра буде представлена на розсуд інших жителів міста.
Як повідомив кореспондент Першої електронної, окрім президента ГО «Не будь байдужим!» Оксани Левкової та кандидата історичних наук Юрія Митрофаненка (викладач педуніверситету, який консультував сценаристів і взяв участь у зйомках), до Кіровограда приїхав реконструктор Владислав Куценко.
Чоловік прибув у військовій формі, яка виконувала роль його сценічного костюму під час зйомок фільму. Тож студенти побачили реконструйовану військову форму не лише в кадрі, а й наживо. Окрім того, Владислав Куценко привіз показати серію плакатів, які розробив їх військово-історичний клуб «Повстанець». Серія має назву «Військові підрозділи доби перших визвольних змагань» – це образи вояків української революції 1917-1920 рр.
Але все ж головний гостем свята був фільм. “Фільм-конспект”, який готувався для школярів, є екранізацією книги Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». «Справжні українець зобов’язаний прочитати дві книги: «Кобзар» Тараса Шевченка і «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського. Тоді з ним можна буде про щось говорити,» – зазначив кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко.
Проте, екранізації цілком достатньо для того, щоб зрозуміти суть Холодноярського повстання і навіть відчути атмосферу епохи. Фільм має яскраву, динамічну зміну кадру. Один за одним через кожні кілька секунд на екрані міняються побут повстанців – мальовничі пейзажі Холодного яру – героїчні вчинки – постріли – сюжетні перипетії – історичні спогади про епоху… Оскільки фільм має інформаційне спрямування, велику сюжетну лепту несуть тексти: уривки документів, цитати, які не виставлені нудним кадром, а накладені на відеоряд.
«У Харкові нам сказали, що надто сумний фінал. Так от хеппі енд цієї стрічки у вислові: «Ми повернемось. Ми обов’язково повернемось». Українці повертаються на свою землю, – зауважив Юрій Митрофаненко, – Під час перегляду я дивився у ваші очі. Я побачив, що ви сприймали фільм саме так, як ми хотіли, щоб він сприймався».
