Історія 35-літнього Олега Забілястого – диво, в яке хочеться вірити, подаючи гривню жебраючій бабусі чи пригощаючи цукеркою замурзаного хлопчиська, який блукає по занедбаному будівництві у пошуках пригод. Адже люди, коли творять добрі справи, вірять, що вони потрібні як окремо взятій особі, так і людству загалом.
Познайомитися з Олегом вдалося у досить нетипових обставинах – у колонії суворого режиму…на дні відкритих дверей. Потім була ярмарка присвячена дню боротьби зі СНІДом.
Випадкові зустрічі і сказаних задля ввічливості кілька фраз, зрештою відкрили незвичайну долю людини, яка не зважаючи на 4 «ходки» в місця не надто віддалені і 5 класів освіти, все-таки вирвалася із замкненого кола «злочин-кара».
Уже 6 років Олег Забілястий живе на волі – веде здоровий спосіб життя, займається волонтерською діяльністю (відвідує малолітніх злочинців у СІЗО, вітає їх зі святами, ділиться своїм життєвим досвідом), працює соціальним працівником у кіровоградському обласному відділенні «Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД». Свого минулого не соромиться, але й не хизується ним.
«Батько пив, мама працювала у дві зміни. А я захоплено дивився на вулицю. – ділиться спогадами Олег. – Мене туди вабила свобода, крутість вуличних чоловіків, їх сила. У них там своя історія, своя правда, яку я через недосвідченість сприйняв за чисту монету. Дивлюсь на них, а вони такі сильні, їх всі бояться. Минуло дуже багато часу, перш ніж я зрозумів, що бояться їх тільки жінки та діти. Але тоді думав, що вони круті».
Через тягу до вулиці в Олега почалися проблеми з навчанням.
«Бігав на вулицю, рівнявся на синіх татуйованих чоловіків, почав ручкою на руках і собі татуювання малювати, прогулював школу, двічі залишався на один рік. Мама намагалася мене стримати, але вулиця була сильнішою.
Одним словом, дорослі порадились і відправили мене навчатися в Новомиргородський інтернат. Але і там мені не вчилося. Так моє навчання закінчилося у 5-му класі. А тоді одна за одною посипалися судимості».
Всі судимості – за квартирні крадіжки та грабіж. Свої безчинства і вуличний спосіб життя Олег пояснює бажанням свободи і гострих відчуттів. Змінити життя колишньому рецидивісту допомогла хвороба і віра, яку він в собі відкрив, коли вчетверте потрапив за ґрати.
«Часто доводилось чути в свій бік: «Твій дім в’язниця», «Там і помреш», «Від туберкульозу здохнеш», – продовжує спогади Олег. – Я змирився з цим і нічого вже навіть не мріяв змінювати.
Повністю усвідомив свою пропащість за четвертою судимістю, коли переступивши поріг в’язниці й не відчув ні страху, ні цікавості, ні переживання.
Зазвичай, коли засуджений потрапляє за ґрати, він переживає: з ким буду сидіти в камері, яку лінію поведінки обрати. Я ж не відчував абсолютно нічого. Навпаки – зрозумів, тепер мені абсолютно все одно. Я вдома.
Потім мене відправили на планове обстеження і виявили туберкульоз та туберкулому в легенях, плюс ще купу дрібних захворювань.
Я став на коліна і почав молитись. Просто молитись. Не просив у молитві нічого – ні порятунку, ні життя, ні прощення. В цей момент якось само собою прийшло розуміння, того, що життя моє минуло марно. Я так намагався стати крутим, а перетворився на звичайного злодія, у якого немає майбутнього, який невдовзі помре. І мені цього хотілося, бо смислу в житті своєму я вже не бачив.
Хочете вірте, а хочете ні, але сталося диво – коли почав молитись зник туберкульоз. І можна все було б писати на лікування, але я від нього відмовився».
Олег досидів свій термін і вийшов на волю зовсім іншою людиною. Людиною з вірою і майбутнім, яке він зараз впевнено будує. Як і всі люди Олег Забілястий намагається здійснити свої земні бажання – створити люблячу міцну родину, підвищити рівень життя, придбати власне житло. Адже батьківська спадщина (будинок по вулиці Тимірязєва), в часи чергової відсидки, раптово перейшла у власність міської ради, яка визнала будинок нічийним і продала його.
Звивиста життєва дорога подарувала Олегу найцінніше – віру, якою він щедро ділиться з тими, хто цього потребує. Якщо Ви потрапили у складну життєву ситуацію чи Вам просто треба товариш, який зрозуміє і вислухає, Олег Забілястий радо простягне руку допомоги: (095) 692-44-97.
Тетяна Колісник, Перша електронна газета