У неділю, 14 грудня, Кіровоградська обласна філармонія радо вітала гостей на Андріївських вечорницях.
Останні події в країні змусили нас по-новому подивитися на звичне і забуте. Накінець-то бути українцем стало модно, говорити української – престижно, а шанувати тисячолітні традиції – весело. І хто б подумав, що вечорниці на Андрія – це настільки цікаво, що бажаючим не буде вистачати місця у фойє обласної Кіровоградської філармонії. А людей було настільки багато, що артисти ансамблю «Пролісок» робили деякі свої танцювальні па буквально в притул до гостей! Адже Андріївські вечорниці по-кіровоградськи – це неповторний світ нестримних веселощів, де перші особи міста хвацько витанцьовують краков’як, смачні розваги і художньо-естетичні зачудування з присмаком містики.
Входиш у велике світле фойє обласної філармонії і опиняєшся на галасливому українському ярмарку, де зі столів-вітрин на тебе дивляться десятки виробів кіровоградських майстринь. А поруч – можливість самостійно доторкнутися до світу мистецтва на одному із запропонованих майстер класів.
І поки ти розгублено блукаєш очицями по рядах – починається свято з піснями і танцями. Ансамбль «Пролісок» витанцьовує українські танці, Анатолій Коротков впевнено бере попід руки першого заступника голови Кіровоградської ОДА Віту Атаманчук і веде у запальний танок.
Трохи далі від гучних народних гулянь, молодиці ліплять вареники, а малеча із роззявленим ротом і щирим бажанням навчитися куховарського мистецтва, переймає досвід поколінь.
З іншого боку розташована виставка старожитностей, що більше нагадує українське село, ніж експонат. Тут фотографуються, приміряють вінки, плетуть коси і тихенько тягають елементи декору – червонощокі яблука, що так і просяться бути з’їденими.
Вдосталь находившись, надивившись і нафотографувавшись, публіка врешті-решт дозріває до гадання. Глиняний таз із водою, свічки – все, як у старі часи. Дівчата стають у чергу, щоб дізнатися про свого суженого-ряженого, нетерпляче намагаються дізнатись чи пощастить цього року із заміжжям. Комусь гадання ствердно відповідає на їхні внутрішні бажання, а комусь – вперто мовчить. Тут діло таке…
Останній акорд вечора – кусання калити. Хлопчаки вишиковуються в чергу, щоб позмагатися з паном Калитинським у спритності. Верхи на коцюбі, без допомоги рук хлопці намагаються вкусити шматок солодкого кола – калити, що у наших предків-язичників вважалася символом сонця і шлюбу.
Після закінчення вечірніх розваг, організатори (Управління молоді та спорту Кіровоградської ОДА), почастували достатньо зголоднілих кіровоградців смачними варениками та запашним узваром. Додому всі розходились щасливими та задоволеними.
Тетяна Колісник, Перша електронна газета