Важливо

Вибори 2014: У що ми інвестували свої голоси?

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Чим запам’ятаються позачергові парламентські вибори на Кіровоградщині? Великою кількістю кандидатів, причому не тільки місцевих, але й заїжджих (київських, з короткою виборчою кампанією, надзвичайно великою кількістю поліграфічної продукції та піар-скандалами на окремих округах).

99-й округ (Кіровоград)

яринічІз майже 38 відсотками переміг кандидат від «Блоку Петра Порошенка» головний лікар обласного онкодиспансеру Костянтин Яриніч. Мабуть, не так через поки що незаплямовану репутацію, як через підтримку президентського блоку. Його перемога свідчить про один цікавий факт: хоч рейтинг Петра Порошенка після виборів президента суттєво впав, він ще тримається на достатньо високому рівні, аби надати шанс прорватися до влади людині, яку знають у вузькопрофільних колах.

Саме підтримка Президента стала для Яриніча вирішальною на шляху до перемоги. Не дарма ще навесні, доки всі місцеві політики збиралися з силами і думками, пан лікар швиденько зібрався з речами і таємно гайнув до Києва, де першим з кіровоградців постав перед очима майбутнього Президента, чим, мабуть, і заслужив його прихильність. А може і не тільки цим, але про те історія вже мовчить. Бо, коли говорити про передвиборчу кампанію Яриніча, нічим особливим він не запам’ятався. Біл-борди про те, що лікар лікуватиме країну, сприймалися неоднозначно і викликали не так позитивні емоції, як скептичну посмішку. Погодьтеся, попередні «доктори» не один рік цю країну лікували… Нам би вже пора виписуватися!

Тому, можна вважати, що Костянтин Яриніч отримав депутатський мандат хоч і прогнозовано, але, якоюсь мірою, випадково. Наскільки місто від цього виграло, лишається тільки гадати. Втрачати хороших лікарів завжди важко. А яким Яриніч буде політиком – це ми ще побачимо.

березкінЯкби вибори відбулися хоча б на місяць пізніше, результати могли б бути зовсім іншими. Логічніше було б прогнозувати прохідне місце Максиму Березкіну. Звісно, не стільки завдячуючи його особистим якостям, і навіть не футбольному клубу «Зірка», президентом якого він є, скільки широким фінансовим можливостям і, якоюсь мірою, не публічністю. У нинішніх перегонах він зайняв друге місце, але, якби кандидат взявся за виборчу кампанію не в останній момент, а підготувався завчасно, то міг би отримати набагато кращий результат.

Стосовно двох інших одіозних претендентів на депутатський мандат – Артема Стрижакова і Лариси Онул – у них навряд чи був би шанс збільшити кількість симпатиків, адже методи вони використовували, не перебираючи.

стрижаковСтрижаков неймовірно дратував кіровоградців занадто агресивною рекламою: автомобілі з гучномовцями, рикші на вузьких тротуарах, байкери з прапорами, постійні нагадування про власну молодість і гучні фрази про патріотизм… Все це давало мінус, а не плюс. А для тих, хто ще вагався, переломною точкою став виступ «молодого і енергійного» на з’їзді регіоналів (правильніше «Опозиційного блоку»). Звісно, причетність до цієї партії поки що не внесена в список смертних гріхів. Але можна зізнатися і виправитися, а можна і далі людям байки розказувати.

Що ж стосується Лариси Онул, то надто багато скандалів пов’язано з її сімейством, щоб мати шанс за короткий проміжок часу відмитися в очах мешканців обласного центру до первозданної білизни (особливо, якщо цієї білизни взагалі не було). Всі пам’ятають її істеричні виступи на кіровоградському Майдані, коли пані Онул рвала на собі блузку від якогось «версачі» з криком «не за те я на Майдані в мороз стояла!», а справжні майданівці, які там ноги відморозили, просто німіли від здивування.

онулДалеко не на користь Л.Онул зіграло і бажання примазатись до Кличка і його УДАРУ, а також прославитись, як борці з режимом регіоналів. Мабуть тут пані Онул, як і її чоловік Микола (кандидат по 100 округу), робили ставку на склерозність кіровоградців. Для тих, хто дійсно забув, слід нагадати: у міську і обласну раду подружжя Онулів потрапило і утрималось саме завдяки партійному значку від ПР. А з УДАРУ їх давно попросили на вихід. Історію ж про те, як Віталій Кличко дізнався, що він з Ларисою і Миколою нібито фотосесію мав, мабуть, і так всі знають. Але ж які все-таки ризиковані люди це подружжя: не побоялися обманути не лише Кличка, який в далекому Києві живе, а й так жорстоко обдурити своїх виборців, які щодня гроші в їхній Дендропарк носять. Чи пробачать кіровоградці образу? Невідомо. Але не проголосували ж – і це вже про щось свідчить.

Олександр_ПетікАналізуючи результати по 99-му округу, не можна оминути увагою колишнього голову ОДА Олександра Петіка. На що він розраховував – взагалі незрозуміло. Посадовець запам’ятався кіровоградцям кількома речами:

1. Тим, що перебуває в лавах ВО «Свобода» і знизив рейтинг власної партії мало не до нуля (до речі, навіть лідер партії Олег Тягнибок не знає, як його одіозного одно партійця Петіка звати).
2. Таємно до свого призначення побував на сесії обласної ради, після чого нібито керував поваленням пам’ятника Кірову.
3. Тезами про те, що основне його завдання – забезпечити президентські вибори, а інші проблеми хай вирішують інші люди.
4. Неодноразовими заявами про намір піти добровольцем на фронт і ні в якому разі не йти на вибори (а його ж так змушували до цього однопартійці!).

майданЩодо тих кандидатів, які нібито прагнули змінити країну… То у їхні благородні наміри вірилось рівно до того моменту, доки ці представники єдиної громадянської сили не порозбігалися по трьом різним партіям, щоб мати більше шансів потрапити в парламент. Покричали, помітингували, підкоряючись стадному інстинкту, пофарбували мости й фасади будинків у кольори національного прапора і… задоволені усвідомленням власного патріотизму посунули до влади, ще й кожен сам-по-собі. А де ж велика майданівська ідея єднання? Чому та громада, про яку нам постійно байки розповідають, не висунула єдиного кандидата? До речі, в одному з округів до такого швидко додумались завдяки настановам київських журналістів-тире-політиків, але і це, на жаль, не допомогло.

100-й округ (частина Кіровограда, Бобринецький, Вільшанський, Добровеличківський, Кіровоградський, Компаніївський, Новоукраїнський райони, селище Нове).

онулПолітологам було зрозуміло, що перемога на цьому окрузі буде за чинним народним депутатом Станіславом Березкіним. У його опонента Миколи Онула, за умови чесного волевиявлення, не було жодного шансу скласти конкуренцію відомому господарнику. Основна причина та ж, що й у його дружини – схильність до брехні і не гребування чорним піаром. Хоча, якщо врахувати, що мешканці сіл традиційно менше цікавляться великою політикою, то цілком вірогідно, що хтось із них повірив: Кличко сам прийшов пофотографуватися з Онулом і спеціально притулися позаду його (Миколиного) могучого плеча. Але на що розраховували піарники Миколи Онула, коли верстали йому газети, де з одного боку моляться на свого кандидата, а з іншого – поливають брудом іншого? Тут навіть сліпий побачить, що газетки замовні і замовника далеко шукати не треба.

Інший «народний» кандидат – представник «Батьківщини» Леонід Соловчук. Його рідний брат – Євген Соловчук балотувався у народні депутати від «Народного фронту» по 101 округу.

foto-obrane-Solovchuk-LЛеонід Соловчук посів третє почесне місце. Що забезпечило кандидату таку підтримку, можна лише гадати. Найбільш імовірними видаються два варіанта: 1. Його просувала «Батьківщина»; 2. Один із членів його родини володіє чималим сільськогосподарським бізнесом у Добровеличківському та сусідніх районах (при цьому, згідно з декларацією, жодного клаптику власної землі у Соловчуків немає, тож і голоси йому віддали ті люди, яким платили за паї).

Були ще двоє кандидатів, які вразили округ №100.

Ярослав Бублик, молодий юрист, який намагався завоювати прихильність виборців масштабною акцією на своїй малій батьківщині – у Вільшанці. Направо і наліво бюджетникам роздавав комп’ютерну техніку, електрочайники, комплекти спортивних знарядь і т.д.

А також Наталія Севідова, яка за підрахунками експертів витратила лише на телевізійну рекламу 200 тисяч гривень, разом з тим збирала копійки з людей на допомогу АТО.

фото БерезкінЩодо переможця – Станіслава Березкіна – то, на відміну від інших своїх колег по парламенту, він постійно з року в рік нагадував про себе своїм виборцям: встановленням котлів у школах і дитсадках, фінансуванням ремонтних робіт в приміщеннях соціальних закладів, підтримкою різноманітних культурних і спортивних заходів. А чого лише вартують мільйони гривень, вкладених в підтримку української армії.

Березкін за роки своїх попередніх депутатств розгорнув широку меценатську кампанію в рідному окрузі, яка стала для нього найкращою агітацією (люди люблять, коли про них піклуються і не відмовляють, до того ж не лише напередодні виборів).

Усе це переважило «чорний піар» опонентів, на який, загалом, під час перевиборчих кампаній мало хто звертає увагу. А головний, ймовірно, чинник – психологія людей: він щось робить, до того ж місцевий, а інших ми просто не знаємо.

101-й округ (Гайворонський, Голованівський, Новоархангельський, Новомиргородський, Ульяновський райони)

голімбієвськийОкруг, без перебільшення, найодіозніший. Михайло Поплавський, Віталій Грушевський, Юрій Литвин, Олег Голімбієвський, Юрій Гульдас. Суцільний зіркопад і не лише місцевого розливу звалився на плечі мешканців західних регіонів. Найіменитіші, звісно, Поплавський і Грушевський – обоє однаково нашкодили під час своїх попередніх депутатств і однаково розраховували на те, що їм все пробачать і забудуть. І якщо Грушевський дарма сподівався (звик, що за нього все роблять інші), то Поплавський сподівався не дарма, а по 300 грн. за голос.

Цікаво, що справжню конкуренцію Поплавському склав місцевий (Голованівський) землевласник Олег Голімбієвський. Бо хоч багато людей на нього зуб мають (заздрість чужому успіху – то потужний стимул, щоб не голосувати), та ще більше працюють на його підприємствах і знають, хто їм зарплатню виплачує. А якщо проаналізувати кон’юктуру голосів, відданих за кожного з цих кандидатів, то побачимо, що Поплавський переміг за рахунок села – люди тут досі легко продаються за кіло гречки. Так дані ОВК показують, що за Голімбієвського, наприклад, проголосували Завалля і весь Голованівський район, а Поплавський заїхав у Раду завдяки селам – навіть з Ульяновського району, який він всі ці роки просто доїть своїми ресторанчиками і забігайлівками з мінімальною зарплатою.

поплавськийАле в цій історії турбує не так його нахабний підкуп, як питання: а звідки ресурс? Не наспівав же він стільки, щоб просто так (без страховки!) людям гроші роздавати?!

А відповідь ховається у імені людини, яка займалася виборчою кампанією Поплавського – Олександра Шаталова, представника Партії регіонів, якого кіровоградці вже давно охрестили «чорнобривцем». І не думайте, що Шаталов зрадив «регіональним» принципам – він і досі сумлінно знаходиться біля своїх побратимів, які нині об’єдналися в «Опозиційний блок». І співочому ректору він теж не продався, бо жоден факультет і ресторан Поплавського не заробляє стільки, скільки Шаталов за себе править. Скоріше навпаки. А чи правильний цей здогад, буде видно вже за місяць-другий, коли Поплавський покаже свою позицію в новому парламенті.

102-й округ (міста Знам’янка і Світловодськ, Знам’янський, Новгородківський, Олександрівський, Онуфріївський, Світловодський райони)

довгийБеззаперечно – найскандальніший округ. Ще на початку виборчих перегонів мусувалися чутки про те, що всі кандидати (включаючи представника президентського блоку) «злили» вибори під Олеся Довгого – молоде обдарування з «каманди маладой» колишнього мера Києва Черновецького. І, мабуть, таки «злили». Бо жодного гідного суперника у нього не було, а провладний кандидат навіть поагітувати виборців забув. Тому, уже виходячи з цього, можна було передбачити переможця.

З передвиборної кампанії Довгого напрошувався тільки один висновок: тут все куплено і за дуже великі гроші (і сам Довгий це відкрито демонстрував).

Навіть «київський десант» із відомих журналістів-кандидатів у депутати Мустафи Найєма, Сергія Лещенка та співзасновниці руху «Чесно» Світлани Заліщук не спромігся поламати Олесевих хаток. лаврусьІ єдиного кандидата врешті виставили (Андрія Лавруся), і «покупців голосів» за руки ловили, і машину втратили (пам’ятаєте, невідомі особи закидали авто Найєма камінням), а результату – нуль.

Єдиним суттєвим наслідком дій «київських десантників» став піар молодого й поки що маловідомого Андрія Лавруся, якого на береги політики винесли човни «Фронту змін» і хвилі Майдану.

Призначивши його «єдиним кандидатом від демократичних сил» київське тріо спромоглося забезпечити Лаврусю третю сходинку, що, як для початківця, не так уже й погано.

103-й округ (центр — Олександрія, також входять місто Олександрія, Долинський, Олександрійський, Петрівський, Устинівський райони)

кузьменкоТут – взагалі без варіантів: висуванець від Блоку Петра Порошенка, місцевий підприємець і батько нинішнього голови ОДА Анатолій Кузьменко конкурентів не мав зовсім. Так сталося, що жодного одіозного й знаного кандидата на окрузі не було. Відповідно, він здобув більш, ніж переконливу перемогу з 35-а відсотками голосів.

Конкурентом Кузьменку вважали хіба що кандидата від «Народного фронту» – командира легендарного 3-го полку СпП полковника Віталія Пікуліна. Проте орденоносець, який протягом тривалого часу особисто керував обороною Донецького аеропорту, набрав лише 14% голосів, з якими посів друге місце.

Такий розклад можна розцінювати по-різному. Або ж приписати сплеску містечкового патріотизму (який-не-який кандидат, але ж свій), або знову повернутися до тези про те, що люди підсвідомо намагаються відгородитися від війни: усе, що з нею пов’язане й будь-яка згадка про неї є неприємним подразником.

журавльовТа, скоріш за все, Пікуліна в 103-му окрузі виборці просто не знали. От якби він балотувався по Кіровограду, то й шанси були б значно вищими, бо все місто молиться за третій полк і ледь не поіменно знає своїх героїв.

Цікаво, що кандидат від «Батьківщини» депутат обласної ради Віталій Журавльов, який, власне, нічим особливим не відзначився, набрав не набагато менше голосів, ніж легендарний полковник. Мабуть, тому що також земляк – олександрієць.

Врешті, кожен округ зробив свій вибір і кожна людина сама обрала, за що віддавати свій голос. Хтось віддався за надію на стабільну зарплату, хтось за страх перед війною, хтось за віру в Президента, а хтось просто за кілька сотень гривень. Залишається тільки сподіватися, що віддані чи продані нами голоси не безслідно розчиняться у жорстокому політичному ринку, а перетворяться на прибуткові інвестиції на благо нашої багатостраждальної країни.

Михайло Петренко для Першої електронної газети. Фото з Інтернету.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*