Важливо

Комбат “Айдара” Євген Пташник: У нас залишаться ті, що воюють, а не крадуть

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Підполковник  Євген Пташник новий комбат «Айдара». Хоча, він «не до кінця» комбат. Офіційно, Пташник  є виконуючим обов’язки командира батальйону на час відпустки Сергія Мельничука. Тому підполковник, кандидатура якого і з вищим керівництвом, і з бійцями «узгоджена», скромно поправляє: «Я ще не командир. Поки Сергій Петрович не написав рапорт про перехід на іншу роботу, я є «в.о.». От якщо призначать … ». Але Мельничук, напевно, не для того йшов у Раду, щоб потім відмовлятися від депутатського крісла … 

Євген Пташник – ветеран Афганської війни. Кіровоградські ЗМІ називали свого земляка «росіянином, який воює за Україну». Пташник уточнює, що «росіянин» – це громадянин Росії, а у нього ж – український паспорт. Пташник – ветеран 9-ої окремої бригади спецназу, але в «Айдар» пішов простим солдатом. Просто сумнівався, що у своєму віці потягне бойові дії. Але «потягнув» так, що спочатку став замкомбата, а тепер і до «в.о.» дослужився.

Він розповідає про «Айдар» майже без самоцензури. Каже про плюси, але відверто визнає і мінуси. Обіцяє, що батальйон буде змінюватися.

– В батальйоні я з 17-го травня. Прийшов рядовим солдатом, самостійно, не оформлявся. Це було таке моє рішення. Бо не знав, чи вийде у мене ще повоювати. Все-таки здоров’я вже не те, хоча я і виглядаю нічого так. Я закінчував Київське військове училище. Прослужив в Монголії, Афганістані. В 91-му році звільнився з лав Збройних сил. «Афган» закінчився, а служити в Союзі було важко морально. Інші були принципи відносин у військових частинах. Мені це не сподобалося. Виявилося, що хороші офіцери, це ті, хто марширують по плацу, вміють віддавати честь і трошки лестять вищестоящим командирам. А в Афганістані відносини були інші – прості і відкриті, товариські І це вам підтвердять всі, хто пройшов ту війну …

– Скільки насправді бійців в штаті «Айдара»?

– Я не можу розкрити цю секретну інформацію, але, дійсно, не всі бійці враховані. Коли сюди зайшов «Айдар», армії тут фактично не було. А наш батальйон, по суті, це «люди Майдану», це майданівські сотні. Притому, що багато хто ніколи в житті не тримали в руках зброї, але був у них такий душевний порив – Батьківщину захищати. І ось вони йшли сюди, але не оформлялися офіційно.

– Що буде змінюватися в «Айдарі» з вашим приходом?

– Найперше – це всіх людей поставити в штат, одягнути, взути і дати грошове забезпечення. Тому що, і я про це можу відкрито сказати, немає грошового забезпечення – деякі починають самі шукати, де взяти гроші. Якщо у людини немає обмундирування, він теж починає щось «вигадувати». При цьому я говорю величезне спасибі волонтерам та всім людям, які нам допомагають. Без їхньої допомоги ми б вижили, але нам було б настільки важко, що … Тому що на початку шляху ми закуповували одяг за свої гроші. Але коли волонтери побачили, що «Айдар» воює, то переключили свою увагу на тих, хто дійсно захищає країну.

 Ваші ж бійці днями затримали волонтерів …

– Це було непорозуміння. Винні будуть покарані.

– Що робити із звинуваченнями з боку правозахисних організацій у тому, що «Айдар» порушував права людини?

– Коли я був на нараді у начальника Генштабу, то чесно визнав наявність певних проблем. У нас в батальйоні є люди, які воюють, а є ті, які крадуть. Так ось: тих, які крадуть, ми позбудемося. Хто сяде у в’язницю, кого просто виженемо, якщо людина не сильно провинився. А ті, хто воює, повинні бути золотими літерами вписані в історію «Айдара».

Говорили, що в Половинках (село біля Старобільська -. LB.ua) базується та частина «Айдара», яка порушує дисципліну, краде і т.д .. Але це не так. Я сам звідси виїжджав в Лутугине, Новосвітлівку, де були запеклі бої.

– Мені розповідали, що серед «айдарівців» були й судимі громадяни.

– І зараз є. Дивіться: у нас воює людина, яка відсидів не один рік. Під Хрящевитим він отримав поранення в лопатку, частину йому взагалі відрізали. Але коли він, ще не відійшовши від наркозу, перев’язаний весь, від покійного Олега Михнюка дізнався, що ми збираємося їхати в Новосвітлівку виручати наших хлопців, з якими зник зв’язок, то зголосився їхати з нами. Ми говоримо: у нас для тебе немає місця в машині. І він, поранений, стрибає на моторолер і повертається туди …

Судимий, і що з цього? А є не судимі, розумні і красиві, які бояться навіть приїхати сюди. Вони герої у себе вдома. Перший порив був – це захистити країну, зупинити агресора. Хоча особисто я до протилежної сторони ніякої злості не відчував. Це як в «Мушкетерах»: «Колоти – колов, але хіба ненавидів?». В бою – стріляєш, але, якщо маєш справу з полоненими або пораненими, то до них потрібно ставитися по-людськи.

– Як все-таки вийшло, що в ваші ряди затесалися несвідомі громадяни?

– Розумієте, ми ж не могли в тих умовах влаштовувати детальну перевірку. Воно як було: два тижні – бойові дії, три-п’ять днів відпочинку – і знову бойові дії. Коли там було дивитися на людей. Тільки в бою. Так, бувало всяке … У мене в Новосвітлівці 20 осіб дезертирували. Я їм сказав: «Ви можете, звичайно, піти. Але перед цим подивіться в очі тим хлопцям, які тут залишаються. А потім приймете рішення. Але якщо ви дезертируєте, я постараюся зробити все, щоб вас віддали під трибунал. Або, як мінімум, щоб вас більше не було в батальйоні». І зараз їх немає в батальйоні.

– Які втрати батальйону за весь час АТО?

– Близько 80 осіб загиблих.

– Не мало?

– Не мало?! Навіть дві людини – це вже багато. І додайте сюди близько ста поранених. Але це ті, хто офіційно врахований. Бо було чимало випадків, коли хлопці отримували поранення в руку, щоку і їздили хіба що на перев’язку, але в лікарню не лягали, щоб їх, не дай боже, не списали. Рани гоїлися – і вони поверталися в стрій.

– «Перемир’я» нам потрібно було?

– Думаю, так. Взагалі, війна … У нас люди рвуться в бій, і я за те, щоб закінчити це, але якщо сісти і замислитися, то вийде, що війною не вирішити всі проблеми. Потрібно сідати за стіл переговорів, але – з нормальними людьми. Показати їм, що у нас краще, що у нас у владі не мільярдери, а нормальні люди.

– А у нас же – мільярдери …

– Ну так, вибрали Порошенко … Але якби він взяв собі в помічники людей з вищою освітою, нехай з Америки, Канади чи навіть Росії, які хотіли б тут щось змінити, дав їм хорошу зарплату … Як свого часу у Піночета були «чиказькі хлопчики». І тоді, напевно, всі подивилися б на нас інакше. А так у владу йдуть то «КАНівці» (будівельна компанія “К.А.Н. Девелопмент” -. LB.ua), то ще хтось, великі землевласники – латифундисти, блін …

Якою б людина не була грамотною, але якщо вона була задіяна в бізнесі, то нехай там і залишається. Повірте, можна знайти молодих людей з хорошим іноземною освітою і не пов’язаних з великим бізнесом. З десяти «Оксфордських» хлопців можна було знайти одного, який ні з ким не був пов’язаний …

 В армії щось змінюється в кращу сторону?

– Ми продовжуємо заново будувати армію. Те, що у нас називалося «армією», це була навіть не охоронна структура, а незрозуміло що. Я думаю, перемир’я принесло свої плоди … Якщо ви не знаєте, то я уточню, що «Айдар» – єдиний БТО, який не займається блокпостами. Один був – і той я зняв. Мені не вистачає людей для бойових дій. У нас – розвідувально-штурмовий батальйон, який не ставить свої блокпости, а зносить ворожі. Разом з нами йдуть «армійці». Раніше вони йшли трошки за нами.

 Це така стратегія була?

– Ні, просто не було армії – люди боялися. І «армійці» теж боялися … До мене в Новосвітлівці підійшов десантник і розповів, як вони до нас йшли. Надійшла завдання – взяти селище. Їм сказали, що там тиша й гладь. Але коли вони дізналися, що там буде «Айдар», то аж присіли. Тому що там, де «Айдар», тихо не буває.

– Як ви поставилися до того, що багато «айдарівців» подалося в нардепи?

– Те, що деякі люди піарили себе, а не батальйон навіть … До Мельничука, до речі, не маю претензій: він відкрито заявив, що йде у владу від партії. І нікого не поливав брудом. Я розраховую, що він, на власні очі побачивши стан, в якому перебуває армія, в Раді зробить все для її розвитку.

– Що ви мали на увазі, коли говорили, що “деякі люди піарили себе, а не батальйон навіть”.

– У нас же чимало людей йшло в Раду. Не тільки Мельничук, Лихоліт (начштабу) або «Зола» (комроти).

– Лихоліт залишається в структурі «Айдара»?

– Поки я не бачив його в штаті. Вибори пройшли 26-го жовтня, сьогодні на дворі – листопад. Якби він перебував у штаті, то вже вважався б дезертиром. А штат стверджує Мельничук, і Лихоліта в ньому немає.

– Супостат же знову може піти вперед. Хоча ми сподівалися, що до весни нам дадуть спокій …

– Може, і попре. Навіть – швидше за все. Але якщо відчує силу з нашого боку – зупиниться. А для того, щоб сила з цього боку була, треба піарити армію. Батальйон «Айдар» – це як приклад. Єдиний дійсно «бойовий» батальйон. Будь моя воля, я б всі батальйони, які були в підпорядкуванні Нацгвардії – «Донбас», «Азов», обидва «Дніпра», передав би в підпорядкування Міноборони. Тому що по добровольцям судять про дух нації. Не по тим, кого змусили (призвали), а по тих, хто сам пішов по пориву душі захищати свою країну.

– Бійців не охолоджує нехай і таке гібридне, але все ж «перемир’я»?

– Охолоджує. Але ми зараз мало що можемо зробити, поки не поставимо всіх в стрій, поки люди не отримають грошове забезпечення і поки командувати підрозділами будуть сотники, а не командири взводів і рот. А що командир «сотні»: «Хлопці, підемо туди?» – «Підемо!». Або «Не підемо!». І починаються збори. Хоча серед них є і жорсткі хлопці, яких ми поставимо командирами.

– А внутрішній опір змінам не почнеться?

– Опору не буде. Тому що я виступив перед строєм зі словами: «Чи готові допомагати – беру батальйон, і будемо разом його переробляти. Не готові – значить, нас розформують і ми всі розійдемося».

– А що – був ризик розформування?

– Ну, якщо буде некероване об’єднання людей, яке буде не зрозумій чим займатися … Я б і сам розформував. Але люди готові до змін. В Генштабі ми отримали і розуміння, і допомогу. Ми не збираємося займатися стройовою підготовкою, огляди влаштовувати, але навчати людей військовій справі ми зобов’язані.

– Вам полковника дадуть?

– Я, навпаки, сказав, що не хочу жодної нагороди, тільки б все тут заспокоїлося і повернулося до нормального життя.

– Але ви ж не вірите, що це можливо.

– Ще недавно – вірив. Потім поспілкувався з луганчанами, а це, в основному, представники малого і середнього бізнесу – передові люди, загалом. І вони кажуть, що це не зовсім «наша територія». В тому сенсі, що в радянський час сюди з’їжджалося дуже багато кримінальників. І от мені хлопець розповідає випадок: їде він в тролейбусі з двома дітьми на руках, і сидить шахтар з пляшкою пива, плює під ноги, але місце не поступається. Й інші люди в салоні – аналогічно. А коли він же відпочивав в Західній Україні, то навіть літні вставали.

І коли цей хлопець спілкувався з інтелігентними людьми – вчителями в школі (на Луганщині., ред), то йому говорили: «Зеки – нормальні люди, вони можуть бути у владі, а ми повинні їм підкорятися». Ось це «інтелігенція» так висловлюється. Вважають, що можна красти, але потихеньку, а нахабство сприймають як силу …

Євген Швець, LB.ua. Фото автора

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*