До мене, як до історика-пошуковця, звернулися освітяни з Вінниці з проханням допомогти знайти місце поховання їх земляка – випускника вінницької середньої школи №1 Козубського Василя Варфоломійовича. Він, як свідчить інформація з повідомлення, отриманого навесні 1944 року його матір’ю Козубською Марією Лук’янівною, загинув під Кіровоградом. У повідомленні було вказано, що її син гвардії майор Козубський В.М. загинув смертю хоробрих 18 лютого 1944 року і похований в саду на площі Леніна в Кіровограді.
Згідно архівних даних командир стрілецького батальйону 290-го гвардійського стрілецького полку 95-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії майор Козубський Василь Варфоломійович, 1919 року народження, помер 18 лютого 1944 року після тяжкого поранення в 355-му окремому медико-санітарному батальйоні (ОМСБ), який був розміщений в колишньому піонерському таборі в Кіровограді на Новій Балашівці. Там же знаходилося і кладовище для поховання померлих у шпиталі. Проте, як видно з інших документів, Козубського В.В. поховали в тодішньому сквері імені Воровського біля драматичного театру (на фото з архіву краєзнавця Ю.В.Тютюшкіна, датованому до 1965 року, видно індивідуальні могили героїв, розташовані пообіч доріжки від нинішнього відреставрованого приміщення будинку юстиції).
У 1944 році – це було місце поховання воїнів, які відзначилися при визволенні Кіровограда та області. Із спогадів білоруського письменника Василя Бикова відомо, що саме там було поховано відважного командира артилерійського полку з його дивізії майора Казаряна С.Є., який також загинув у боях за Кіровоград.
Гвардії майор Козубський В.В., якому на момент загибелі не було ще й 25 років, був не менш відважним ніж майор Казарян С.Е. З нагородних матеріалів видно, що в Червоній Армії він перебував з 1939 року, коли був призваний Вінницьким міським військовим комісаріатом. На фронті – з першого ж дня війни у лавах страшного Південно-Західного фронту відступав від кордону, мав три поранення та контузію. Потім відважно бився з ворогом під Сталінградом, прийняв командування батальйоном, за подвиги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Червоного Прапора та американської медалі «За бойові заслуги». Батальйон Козубського В.В. відзначився і в боях на Курській дузі, де він особисто показував приклади героїзму. За форсування Дніпра гвардії капітан Козубський В.В. отримав орден Олександра Невського та звання гвардії майора.
У лавах знаменитої 95-ї гвардійської Полтавської стрілецької дивізії, яка була нагороджена орденами Леніна та Червоного Прапора за визволення Олександрії та Знам’янки, визволяв і Кіровоград. Як відомо, гітлерівці не змирилися з втратою Кіровограда 8 січня 1944 року і намагалися його відбити. Запеклі бої тривали до 16 січня, а потім радянські війська перейшли до оборони, яка на південний захід від обласного центру тривала до 10 березня. Проте і в умовах оборони ворог завдавав нашим військам значних втрат, наносячи артилерійські вогневі удари та здійснюючи нальоти авіації. Під час одного з таких нальотів гвардії майор Козубський В.В. отримав тяжке поранення, його життя обірвалося 18 лютого 1944 року в Кіровограді. Мати у Вінниці отримала похоронку, але так і не змогла жодного разу відвідати могилу сина. Ніхто з рідних Козубського В.В. не був повідомлений і про перенесення праху героя на меморіальне кладовище на Фортечних валах. З часом гранітна плита з іменем героя сховалася під лапами великої голубої ялини, її ледве вдалося знайти, щоб сказати, що земляки у Вінниці пам’ятають відважного сина Подільської землі.
Вінничани планували приїхати на могилу свого земляка до 70-річчя визволення України від гітлерівських окупантів, але щось стало на заваді. Тож квіти пам’яті 28 жовтня покладуть кіровоградці, за визволення яких склав свою голову молодий комбат.
Василь Даценко для Першої електронної.
P.S. Як заявляють міські чиновники, щоб обрізати гілки ялини над могилою, потрібно рішення виконкому міської ради. Абсурд!