Дуже несподівані й абсолютно непередбачувані повороти можуть мати людські долі в цьому світі. Особливо часто вони трапляються в часи загальносвітових катаклізмів. Пропонуємо Вашій увазі публікацію історика-краєзнавця Василя Даценка «Хто такий Пауль-Нелькен Сантьяго, який загинув за Кіровоградщину?». Це – саме той випадок.
Свої історичні екскурси науковець обґрунтовує незаперечними документами та реальними подіями, що мали місце на території рідного краю. Публікується з продовженням.
У братській могилі в селі Митрофанівка Новгородківського району поховано 731 воїна Червоної Армії. Всі вони загинули в боях за визволення Кіровоградщини від гітлерівських загарбників у грудні 1943 – березні 1944 рр. За встановленими даними – 501, решта 230 лежать в українській землі невідомими. Серед тих, хто лежить в митрофанівській братській могилі – і молодший лейтенант Пауль Сантьяго, 1921 року народження, дата смерті – 6 січня 1944 року. Хто цей воїн із нетиповим для нашої місцевості прізвищем, який став частиною кіровоградської землі?
У об’єднаному банку даних «Меморіал» на воїнів, які загинули чи пропали безвісти в роки другої світової війни, значиться командир вогневого взводу 202-го артилерійського полку 50-ї стрілецької дивізії молодший лейтенант Пауль-Нелькен Сантьяго, 1921 року народження, уродженець м. Мадрід (Іспанія), в Червоній Армії з 1941 року, убитий в бою 5 січня 1944 року, його мати Нелькен Маргарита проживала у Мексіці. Іншої інформації про полеглого воїна в архівах поки що не знайдено.
Але кропіткі пошуки в відкритих для широкого загалу джерелах все ж дали певний результат. Так, у книзі видатного діяча періоду громадянської війни в Іспанії 1936-1939 рр. Е.Лістера «Наша війна» вказано, що «Рубен Руіс Ібаррурі, Сантьяго Пауль Нелькен і Антоніо Урібе, які заслужили на Ебро свої перші галуни, через декілька років воювали з фашизмом у лавах Радянської Армії. Рубен Ібаррурі став капітаном піхоти, Сантьяго Пауль Нелькен – лейтенантом артилерії, Антоніо Урібе – лейтенантом авіації. Вони загинули на полі бою як справжні герої».
Якщо про Героя Радянського Союзу Рубена Ібаррурі – сина знаменитої Пасіонарії – Долоррес Ібаррурі написано дуже багато і ми навіть знаємо, що він думав у останні хвилини свого життя перед смертю після тяжкого поранення в бою під Сталінградом 4 вересня 1942 року, то про Сантьяго Пауля Нелькена – не написано нічого. Але в історичній та публіцистичній літературі про події громадянської війни в Іспанії 1936-1939 року є надзвичайно багато інформації про його матір Нелькен Маргариту, де вдалося набрати крихітки інформації і про самого Сантьяго. Так, у біографічному довіднику до книги Михайла Кольцова «Іспанія у вогні» вказані роки її життя – 1895–1968, та зазначено, що Нелькен Мансберген, Маргарита — «борець за жіноче рівноправ’я, ветеран іспанського революційного руху, неодноразовий депутат кортесів (парламенту) Іспанської республіки від провінції Бадахос, мистецтвознавець за професією, займалася питаннями культури».
А ось що написав про цю жінку Ілля Еренбург у своїх «Іспанських репортажах 1931-1939 рр.»: «Жінка-депутат від соціалістів, яка емігрувала з Німеччини, Маргарита Нелькен, оголосила: «Ми хочемо революції, але не такої, як російська, яка може служити нам лише моделлю, оскільки ми повинні розпалити величезне багаття, відблиски якого будуть видні по усьому світові, і від потоків крові почервоніють моря».
Її чоловіком і батьком Сантьяго, який народився не в 1921, а в 1922 році, був Мартін де Пауль, іспанський консул, а потім – підприємець в Амстердамі, людина, далека від політики. У Сантьяго була старша сестра Магда, яка народилася в 1915 році поза шлюбом матері з богемним художником, також далеким від політики.
З джерел про Іспанію ХХ століття Маргарита Нелькен Мансбергер (1896-1968) відома, як письменниця, публіцист, соціолог.
У 1934-1935 роках разом із представниками прогресивної європейської інтелігенції (Луї Арагон, Ромен Роллан, Анрі Барбюс та ін.) вона перебувала в СРСР, опублікувала цикл статей зі своїми враженнями-захопленнями про країну «перемігшого соціалізму». Там же для неї взірцем для наслідування стали відомі «полум’яні революціонерки» – Лариса Рейснер, яка за висловом сучасників «могла перетворити на подвиг будь-яку аморальність», та перша радянська жінка-дипломат Олександра Коллонтай. Перебіг громадянської війни в Іспанії радикалізував Нелькен. Вона мріяла про повну перемогу комунізму в цій, на той час відсталій країні, хоча й розуміла, що досягти цієї мети буде нелегко, ціною великої крові. Франкістська пропаганда використовувала її максималізм як приклади «червоного мракобісся і шаленого екстремізму». Так, франкістський генерал Кейпо де Льяно пророкував: «Якщо такі як Нелькен візьмуть верх в Іспанії, її очікує терор, від якого здригнеться все людство». Він же обіцяв у випадку захоплення Нелькен у полон віддати цю «фурію» на поталу колоніальним солдатам.
Дійсно, в роки громадянської війни в Іспанії, будучи активним втілювачем у життя ідеї про великі потоки крові, від яких почервоніють моря, Нелькен вела пропагандистську роботу, не раз виїжджала на фронт, запальними промовами піднімала бойовий дух солдатів республіканської армії, подавала приклад безжального ставлення до ворога, пам’ятаючи почуте від Максима Горького «Якщо ворог не здається, його знищують». Її іменем було названо один із батальйонів республіканської армії. Збереглася фотографія Нелькен тієї пори: сувора жінка в шкірянці, з револьвером у кобурі.
Поблизу Мадрида, в Паракуельос де Харама протягом останніх місяців 1936 року республіканці влаштували масові вбивства своїх політичних, класових, релігійних та інших противників. Серед організаторів масового терору були майбутній генеральний секретар іспанської компартії і теоретик т. з. «єврокомунізму» Сантьяго Каррільо, міністр внутрішніх справ республіки Антоніо Галарса та Маргарита Нелькен як депутат кортесів. Тепер там розташоване кладовище жертв червоного терору, над яким височіє хрест пам’яті.
При оприлюдненні заповіту іспанського диктатора-каудильйо Франко в 1975 році виявилося, що він просив у іспанців «від усього серця» прощення за свої гріхи й прощав усіх своїх ворогів. Його ворогом була й Маргарита Нелькен, тож і вона прощена диктатором. Але чи прощена іспанцями?
Василь Даценко, історик-краєзнавець, для Першої електронної газети.
(Далі буде).