“Усе місто лежить у великому котловані, основою котрого протікає Інгул… У санітарному відношенні… (місто. – С.Ш.) стоїть на досить низькому ступені, являючись постійним джерелом різноманітних неперервних епідемій, які щороку забирають немало жертв. Головне зло – Інгул, так як у деяких місцях своїх він слугує місцем незаконного звалища нечистот; у нього ж спускаються брудні лазневі води та ін.”.
До такого висновку дійшли упорядники започаткованого за міського голови Іванова довідника “Увесь Єлисаветград”.
Додамо до цього, що міською комісією якось штрафувався за стік коров’ячих нечистот із двору на розі Болотяної і Михайлівської (Пролетарської і Кірова) батько Г. Зінов’єва (одного із майбутніх лідерів більшовиків) – Радомисльський.
Крім головного винуватця – Інгулу, називалася і відсутність каналізації. Через слабкість санітарного нагляду двори являли собою “клоаку”. Було брудно в дрібних торгівельних і промислових закладах. Не відповідали нормам гігієни ринки та міські бойні. Особливо небезпечною ситуація складалася влітку, коли поширювачем інфекцій ставала ще й пилюка. Головні вулиці поливалися, тоді як про окраїни ніхто не турбувався. Заселені міською біднотою, вони являли «багатий матеріал для будь-якої епідемії». Найчастіше поширювалися скарлатина, тиф, дифтерит і дизентерія.
З метою контролю за ситуацією санітарний персонал відвідував торгово-промислові заклади (які виготовляли чи продавали харчі й напої) готелі, звалища тощо. Але слабко допомагали міській санкомісії виборні дільничні санопікуни. Міський санлікар В. Фіалковський контролював дотримання в чистоті тротуарів і половини вулиці власниками або завбудинками. Очищення ж ринкового та інших майданів, бульварів тощо відносилося до відання міста. Із плиткових та забрукованих тротуарів сніг і бруд мали прибиратися невідкладно, а кригу – зчищати або посипати піском.
(Олександр Шульгін розповідав, що лише в Єлисаветграді бачив наприкінці ХІХ століття, щоб сніг прибирали з вулиць арештанти.) Необхідно було терміново вирівнювати, по можливості, на вулицях снігові пагорби, нерівності, які перешкоджали вільному руху. Під час танення снігу треба було розчищати водостоки.
Порушникам цих правил робилося нагадування із встановленням 1–3-денного терміну виконання їх обов’язків. Потім складався протокол з притягненням до відповідальності. При необхідності міське управління могло організувати терміново очищення, вивезення і дезинфекцію за рахунок винних.
Сміттєві ящики, помийні ями тощо мали влаштовуватися на віддалі від приміщень і житла, їх необхідно було очищати одразу при наповненні, а при епідемії – максимально частіше. У дворах заборонялися обробка і складування сирих шкір. Використовувалися залізний купорос, хлорне вапно, карбонова кислота. Заборонялося сміття і нечистоти заривати в дворах або скидати й зливати в ярах, звідки вони могли потрапити в річку.
Нагромаджений за зиму в дворах Завадівки, Балки, Кущівки та на окраїнах Пермських та Бикової гній необхідно було переробляти “в цеглу на паливо до 1-го травня”. Літом же його потрібно було одразу вивозити або переробляти на паливо. Асенізатори підпорядковувалися санкомісії і поліції та отримували плату згідно угоди за затвердженою думою таксою.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної газети.