Мюзикл «Сорочинський ярмарок», який винесли кропивниччани на суд кіровоградського глядача 18 жовтня, не новий. Його прем’єра відбулася 23 березня минулого року. Свого часу вистава отримала як позитивні відгуки, так і звинувачення у вбивстві культурного через доступність. Але, як відомо, кожен наступний показ вистави, завжди відрізняється від попереднього. Так само і цього разу – вчорашній «Сорочинський ярмарок» суттєво відрізнявся від того, який глядачі бачили навіть півроку тому. Бо мистецтво – це, в першу чергу, люди.
Любителів класичного мистецтва та фанатичних поціновувачів Миколи Гоголя, які в будь-яку годину доби можуть з легкістю цитувати величезні уривки з його творів, – вимушена розчарувати. Від Гоголя кіровоградцям дісталася канва сюжету, дотепний гумор, влучно передані репліки та діалоги, а також атмосфера народних ярмаркувань. Ідейно-естетична наповненість вистави по тональності ж більше нагадує готично-гумористичні твори Олекси Стороженка.
На перший план «Сорочинського ярмарку» виходить надзвичайно олюднена постать чорта, якого костюмери одягли у темний плащ, оторочений рожевим хутром. Крім гламурного вигляду кропивничанський чорт має екзистенціальні проблеми: з Раю вигнали за гріхи, а з Пекла – чи то за добрі справи, чи то через те, що закохався у смертну жінку. Саме тому він вимушений жити у людській реальності. Його земне життя – це бісівські розваги: жарти, танці, веселощі, пустощі (такий собі український Локкі). Тобто, в інтерпретації Євгена Курмана, чорт – центральний образ сцени, навколо якого розвиваються події Сорочинського ярмарку. Микола Гоголь малював читачам іншого чорта – цигана, який мав уїдливий та злобний вираз обличчя. Це був колоритний, але епізодичний персонаж.
Загалом головний режисер театру ім. М. Кропивницького добряче попрацював над сюжетом Гоголівського «Сорочинського ярмарку». Українці поч. XIХ ст. значно осучаснилися: короткі спідниці, яскравий макіяж, шалені танці з елементами брейк-дансу, жіночки-звабниці. Але поруч з тим відчувався колорит українського села. Правда, не мальовничо-описовий, як у Гоголя, а нестримний, гомінливий,надзвичайно емоційний, готичний – з опівнічним хилянням горілки та містичними побрехеньками.
Особливої уваги у «Сорочинському ярмарку», який анонсовано як водевіль, заслуговують музика та пісні. По-перше, варто відмітити шикарний музичний супровід кіровоградського оркестру на чолі з диригентом, заслуженим артистом України Людмилою Трофімовою. А, по-друге, чарівні голоси кіровоградських акторів не лишили байдужими нікого. Найбільше, до мурах по шкірі, пройняла пісня Параски (Олеся Бушмакіна) «Ой одна я одна» на слова Тараса Шевченка. Ця композиція суттєво вирізнялася із загальної тональності вистави, але додала їй нотку туги, якою наскрізно просякнута повість Гоголя. А від голосу і тембру, яким виголошував свої монологи чорт, мурашки бігли по шкірі усіх без винятку глядачок. Чоловіки в залі явно заздрили тому нестримному магнетизму, який випромінював зі сцени гоголівський герой.
Розклавши по поличках всі враження від модернізованого «Сорочинського ярмарку», хотілось би відзначити, що дана постановка є яскравим свідченням того, як бурхливо розвивається театральне мистецтво в Кіровограді. Колектив академічного театру ім. М. Кропивницького не просто прогресує в творчому плані, а й потрохи виховує свою публіку. І нехай поки класика у виконанні кіровоградських театралів трохи хаотична, злегка сороміцька і не завжди відповідає запитам місцевих інтелектуалів, головне, що зали кропивчан не пустують. І це вчергове засвідчив мюзикл «Сорочинський ярмарок».
Анастасія Лісовська, Перша електронна газета