Перехрестя вулиць В. Перспективної та В. Пермської в сучасному Кіровограді. Із кафедральним собором, дитячою спортивною школою, обласним судом, сервісним центром обленерго, продуктовими й промтоварним магазинчиками, краном над висотним довгобудом.
Та «сядемо» тут в машину часу й перенесемося в історію… У позаминулому столітті тут практично закінчувалося (починалося) власне місто з характерною для нього інфраструктурою – будинками, дорогами, транспортним сполученням тощо. Неподалік знаходилися ринок (тоді він розташовувався обабіч Інгулу), ярмаркові місця, траси на Бобринець, Рівне, Новоукраїнку, окружний суд, лікарня в фортечних валах, де були місця й для повіту, Грецька і Знам’янська церкви. Тож логічним було рішення тут, по тодішній В. Перспективній вулиці (на розі з В. Биківською та на межі з Володимирівським провулком) влаштувати заїжджий двір. На подвір’ї знаходилися стайні для коней, каретні, підсобні приміщення. Житлова ж споруда була в верхній, ближній до фортеці частині двоповерховою, там містився і вхід до приміщення та в’їзна арка на подвір’я. Нижня частина (до Інгулу) складалася з трьох поверхів – нижній був напівпідвальним.
1894 року власник заїжджого двору бобринецький поміщик М. Линецький звернувся до місцевої влади з проханням відкрити на території заїжджого двору шинок. Тож на рубежі ХІХ – ХХ століть скупившись чи спродавшись, зайшовши до церкви, подивившись на тодішнє чудо – електротрамвай, на гармати в фортеці, мешканці заїжджого двору та гості міста могли зайти й до шинку, випити хоч келих французького вина, хоч кухоль єлисаветградського пива, хоч чарку московської горілки. А бідніші базарники, повечерявши привезеним із дому хлібом із салом, влягалися на воза, поставленого в тісняві біля суду, і вдивлялися в зорі інгульського неба, сподіваючись на краще життя.
Далі за заїжджим двором, В. Биківською і за нею, в бік степу, знаходилися одноповерхові будинки, де навчався в народному училищі В. Винниченко, мешкали Тобілевичі, Ю. Яновський, Є. Маланюк, Є. Чикаленко, В. Семененко, залишивши про Бикову-Чечору цікаві спогади. Але це – окрема тема.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної.