На одній з алей перманентно впорядковуваного з кінця минулого століття Ковалівського парку знаходиться пам’ятний знак, встановлений 1969 року на честь 12 осіб, страчених тут за часів окупації Добровольчою армією.
За спогадами І. Мазепи (1920 року він у якості голови уряду УНР таємно відвідав наше місто) “В одному тільки Єлисаветі… влітку 1919 року денікінці замордували 18 українців, між ними Т. Біланенка – члена Трудового Конгресу і голову єлисаветградського “Союзу споживчих товариств”, Гр. Островського – молодого місцевого діяча та інших”. Цих прізвищ на кам’яній брилі в парку немає: радянські органи пам’ять українських політиків не увічнили, а своя влада до міста більше не поверталась.
Головною противагою денікінцям у той час стали махновці, проти яких направили армійський корпус Слащова. 16 листопада він телеграфує із Знам’янки до Єлисаветграда про намір прибути наступного дня “через те, що в околицях і в самому місті є якесь неповне розуміння ідей Єдиної Росії”.
Комендант повіту і міста на Інгулі Величковський негайно оголосив про зустріч генерала з представниками влади і громадськості. Але генералу-“єдиноросу” спілкування з єлисаветградцями не сподобалось, і за кілька годин він повернувся до Знам’янки. Вже 18 листопада на кавалерійському плацу (тепер – вказаний парк) за його наказом здійснили першу страту з написом на шибениці: “петлюрівець-бандит-комуніст А.Стратієнко”.
Наступного дня тут повісили, як його співучасників, Гончара, Кириченка, Маштака, Трегуба, Федорченків, Білоконєва, Дмитренка, Замуленка і Науменка і, як колишнього комісара, Цесарського.
У тодішній газеті “Война и мир” Андрія Стратієнка названо за прізвиськом “Чорний Ворон”. У радянському ж збірнику спогадів “Годы борьбы” 1927 року про нього йдеться як про командира загону по боротьбі з контрреволюцією в 1919 році, який заарештовував членів “Союзу хліборобів” та поміщиків за участь в каральних акціях німецьких загонів і розстрілах селян за Скоропадського. Там же йшлося, що Цесарський був не комісаром, а скромним службовцем у земельному підвідділі.
12 трупів на майдані викликали обурення в робітничому середовищі, про що було повідомлено профспілковою делегацією денікінському генералу в Знам’янку. 20 листопада туди виїхали й представники міської влади, біржового комітету, єврейської громади. У вагоні Слащова в. о. міського голови Волотковський говорив про стурбованість єлисаветградців частими розстрілами, а, особливо, – публічними повішеннями. Голова комітету допомоги Добровольчій армії Горшков додав, що страти можна робити лише після оголошення судових вироків.
У роки незалежності України Слащова віднесено в одній з кіровоградських енциклопедій до… визначних постатей нашого краю, його фото демонструється в музейній експозиції, що, гадаємо, є наругою над пам’яттю земляків, полеглих в боротьбі проти білогвардійських окупантів. Про згаданих 18-и замордованих денікінцями українців не знаємо нічого. Як практично й про слащовських 12 жертв, увічнених у Ковалівському парку.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної газети.