Кіровградець Дмитро Тарасенко – молодий художник, київський студент, який нещодавно презентував першу персональну виставку у рідному Кіровограді.
Дмитро вчився малювати у Кіровоградській міській художній школі, студії «Соняшник» Обласного центру дитячої та юнацької творчості, потім 5 років навчався в Одеському художньо-театральному училищі ім. М. Грекова (нині це два окремі заклади – художнє та театральне училища). Зараз Дмитро – магістр Національної академії образотворчого мистецтва. Працює у техніці «олійний живопис».
Про свою творчість художник розповів Першій електронній газеті.
– Дмитре, це Ваша перша персональна виставка?
– У спільних виставках я давно беру участь, але персональну – презентую вперше. Ідея про її відкриття засіла у мене в голові років зо два тому. Зараз, завдяки моїй вчительці з художньої школи Ірині Михайлівні Зантарії, нарешті з’явилась така можливість. Вона і про приміщення домовилась, і організувала все. Мені лишилось тільки привезти роботи, покликати гостей і зробити презентацію.
– Скільки картин виставили на огляд?
– Тут є 9 картин мого академічного періоду творчості – це по два портрети і натюрморти, та п’ять пейзажів. Всі роботи різні і по-своєму цікаві.
– Які у Вас залишилися враження від відкриття першої виставки?
– Насправді все відбувається набагато яскравіше, ніж до того малювалось в голові. Прийшло не очікувано багато людей… Після цього у мене з’явилися перспективні плани – відкрити масштабнішу виставку. Одна стінка експозицій – це, звісно, добре. Але в майбутньому хочеться зайняти хоча б залу.
– А як Ви відкрили свій мистецький талант?
– Скільки я себе свідомо пам’ятаю, у мене була жага до творчості. Вдома на моєму столі постійно була купа пластиліну. То я щось то ліпив, то намагався малювати…
У першому класі у нас були спеціальні зошити з пунктирними літерами для каліграфії. Нам треба було цілу сторінку цих літер написати. В той час, коли всі діти виводили обережно кожну літеру, я швидко все як-небудь написав і взявся малювати на листочку. Вчителька побачила це, забрала мій малюнок, накричала на мене і передала той листочок моїй рідній тьоті, яка працювала в школі. Звісно ж, мій «шедевр» потрапив до рук мами і з мамою ввечері була особиста розмова.
– Цікавий початок творчості! А звідки Ви черпаєте своє натхнення?
– Натхнення це така цікава річ… Можна просто сидіти чимось займатись, і зненацька з’являється бажання малювати, стає конче потрібно взяти олівець чи пензлик і просто зробити замальовку.
– Що Вам найбільше подобається малювати?
– Пейзажі. Природа – це творіння, можливо, Бога чи Всесвіту. Природа сама себе творить. Її цікаво писати, відтворювати, тому що вона непередбачувана. Один і той же захід сонця щодня різний…
– А яка Ваша улюблена картина?
– Мабуть, «Сосновий захід», яка, до речі, також є на виставці. Ця картина передає суть планерного пейзажу, передає настрій, вона написана на емоціях. Коли художник дозволяє собі писати на емоціях (особливо стани природи), зображення передається правдивим. Якщо ж художник мислить над тим, який повинен бути колір, то втрачається прямий зв’язок між реальним враженням митця і тим, що лягло на полотно. Зовсім інша картина виходить!
«Сосновий захід» написаний під час практики у Богуславі. Нас вивезли на Мар’їн схил, де відкривається мальовнича панорама. Ми там працювали цілий день. Перед самим від’їздом у мене було менше години і я вирішив зробити останній етюд з цього місця. Мене дуже вразило те, як під час заходу сонця буквально палав сосновий ліс. У мене не було часу на роздуми над тим, як правильно намалювати – я просто писав те, що бачив.
– Ви створюєте свої картини тільки «з натури» чи пишете і з уяви?
– Натура слугує підготовчим матеріалом. Я роблю натурні замальовки, натурні етюди, які в майбутньому можуть стати грандіозною картиною. Коли художник працює навіть над монументальною чи історичною картиною, він звертається до історії або до натури як до матеріалу. Майстер може і з голови намалювати. Але, як казав великий Рєпін, що він навіть сірникової коробки не може намалювати без натури. Тож у моїй практиці частина намальована з натури, частина – з голови.
– Як багато картин Ви малюєте зараз?
– По-різному. Все залежить від натхнення, а ще ж є академічна програма, яку треба виконати. Тому за семестр малюється десь 20-30 картин. За час літньої практики нараховується, звичайно, більше. Адже за день можна написати 2-3 картини.
– Скільки часу в середньому йде на одну картину?
– Якщо це етюд (його завдання – вхопити момент), то приблизно година. Проте є короткочасні моменти природи, такі як: схід чи захід сонця. Наприклад, сонцю щоб сісти треба 20 хвилин. За цей час треба вхопити цей момент. Якщо ж робота творча, то на неї може піти і місяць. Звичайно, над такими картинами я не працюю щодня: день працюєш – день думаєш, осмислюєш помилки, шукаєш удосконалення.
– Чи є у вашому арсеналі роботи на національну тематику?
– У мене є серія з п’яти робіт під назвою «Україна – велика нація». Роботи виконані в стилі колажу – це не олійні фарби і навіть не живопис. Картини були створені під час заворушень, що передували Майдану. Муза прийшла в той момент, коли час було виплеснути наболіле. Я гортав один модний журнал, з якого можна було почерпнути якісь фактури, образи і прийшла ідея, що всі ці моделі, фотографи, вся фешенебельна індустрія якось пов’язана із Україною! Є багато відомих американців англійців, французів, італійців українського походження: модельєрів і моделей, акторів, художників, бізнесменів тощо. Тому я взяв сторінки цього журналу переробив на український лад: одягнув їх у наше національне вбрання і додав трохи супроводжувального тексту.
– Можете відповісти на одвічне питання – про що мріє художник?
– У кожного, звичайно, своя мрія. Але художник мріє зробити світ кращим, тим паче, враховуючи сучасну ситуацію в країні. Моя мрія – лишити щось значиме для цього світу. Хочеться виховати покоління молодих митців, які були би правильно підковані у творчому плані. В деяких художніх закладах є викладачі, які не досить добре впливають на студентів. Це ще більше бентежить, бо якщо на самому початку творчого шляху дати не правильну настанову, то так художник і піде далі. Я дякую долі і Богові, що на моєму шляху зустрілися хороші викладачі, які дали добрі настанови.
– Чи є у Вас такий наставник?
– Я вже п’ятий рік навчаюсь в академії, але досі звертаюсь за порадами до свого викладача з училища Миколи Іванович Дудченка. Щоразу, коли я буваю в Одесі, заїжджаю до нього в гості. Щоправда, мого наставника часто плутають із його тезкою з Криму. Проте їх роботи дуже різняться. Кримський живопис взагалі особлива річ. Він дуже колоритний.
– З кого із класиків Ви берете приклад?
– Мені подобається художник Михайло Врубель. Він вчився, до речі, в нашій академії, але потім подався до Росії. Є дуже багато наших українських художників, які просто неймовірно передають колорит пейзажів, зокрема Сергій Васильківський. З французьких – Клод Моне, П’єр Ренуар. У кожного з них є щось, що йде поза межами їхнього часу. А художники, які працюють поза межами свого часу, входять в історію. Вони є новаторами, яких не розуміє їх епоха, але з часом вони визнаються класиками.
– Дмитре, дякую за цікаву розмову. Бажаю Вам творчого натхнення і успіху!
Ольга Ткаченко, Перша електронна газета