12 червня колективу Кіровоградській дирекції УДППЗ «Укрпошта» представили нового керівника. Людмила Салоїд повернулася до роботи, якою займалася ще до призначення її першим заступником голови обласної ради. Тоді, два роки тому, Людмила Салоїд залишила наступнику беззбиткове зразкове підприємство. Наразі кіровоградська “Укрпошта” переживає не найкращі свої часи. Як відродити кіровоградську пошту, про новації та пілотні проекти, про життя одного з найбільших державних підприємств Першій електронній розповіла директор Кіровоградській дирекції «Укрпошти», депутат обласної ради Людмила Салоїд.
– В якому фінансовому стані знаходиться Кіровоградська дирекція «Укрпошта»? Чи проводите ви аудит на підприємстві?
– На сьогоднішній день дирекція перебуває не в найкращому стані. Маємо 2,8 млн. грн. чистих збитків за перше півріччя, а за попередній рік – майже 7 мільйонів. Тобто майже 10 млн. ми маємо заробити у цьому році. Ми повинні відпрацювати кошти, вже витрачені на виплату заробітної плати, інші потреби. Це перший момент. А другий момент – дуже неприємний. Виявилась велика кількість фактів нестач та привласнень. Наша система працює з великими грошима, державними коштами зокрема, і наразі – ми виявили явних привласнень на суму більше 100 тис. грн. На даний час відкрито 3 справи: по знакам поштової оплати – на 18 тис. грн., по продажу «лівого» товару – близько 500 тис. грн. та по використанню службового автомобіля колишнім керівником (на автомобілі не їздили, але пальне списувалося) – близько 1,5 тони бензину на суму близько 20 тис. грн. Саме такий результат роботи ми маємо за ці 10 днів, що я перебуваю на посаді.
На превеликий жаль, сьогодні жоден з 14 структурних підрозділів, до яких входять 500 об’єктів поштового зв’язку, не виконує планових завдань.
– Кіровоградська «Укрпошта» може бути беззбитковою?
– Може. Якщо правильно ставити завдання і контролювати їх виконання. Якщо є постійний контроль за витратами. Я проаналізувала: керівний склад отримував зарплату у декілька разів вищу, ніж виробничий персонал. А ще три роки тому, коли я очолювала дирекцію, ми розробили прогресивну систему оплати праці: усі працівники виробничих спеціальностей (листоноші, оператори поштового зв’язку, начальники відділень, інкасатори, водії), які виконували і перевиконували планові завдання, усі отримували доплати за інтенсивність праці, за класність, за професійну майстерність, кращим спеціалістам встановлювали персональні оклади. Це мотивувало людей до роботи. А коли сьогодні керівний склад отримує зарплату у десятки разів вищу, коли мій заступник отримує зарплату 8700 при тому, що листоноша у селі отримує 300 грн. – це нонсенс. Для мене сьогодні завдання номер один – виправити цю ситуацію. Людина повинна бути вмотивована, бо показник якості нашої роботи – швидкість.
– Досвід інших країн в організації роботи поштових служб – наскільки може бути застосований в наших умовах?
– Я дуже глибоко вивчала досвід наших колег з інших країн. Мені дуже подобається підхід італійських поштарів. Але там є суттєва допомога держави. Ми є унітарним державним підприємством, національним оператором поштового зв’язку, але такої підтримки не маємо. Ми – госпрозрахункове підприємство. Що заробили – з того і фінансуємо витрати.
Наприклад, сьогодні ми доставляємо два державних періодичних видання – «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Згідно статті 9 Закону України «Про засоби масової інформації» нам мають відшкодовуватись ці витрати. Однак це відшкодування – мізерне, воно не покриває витрат на доставку. Є і обласні видання, які користуються такою можливістю.
Сільська мережа взагалі є для пошти збитковою. З 500 об’єктів поштового зв’язку тільки 67 розташовані у містах і селищах міського типу. Саме за рахунок оцих 67 об’єктів ми і утримуємо збиткові відділення поштового зв’язку на селі. У цих відділеннях домінуючою частиною роботи є передплата періодичних видань, які мінімум 3 рази на тиждень треба доставляти. Це робота листоноші, яка проходить у середньому 20 км на день. В інших країнах періодичні видання доставляються як пакети. Це інший принцип доставки – за допомогою знаків поштової оплати,що, звичайно, є іншою економічною складовою доходів. Якщо говорити про нашу область, то при площі у 24,6 тисяч квадратних кілометрів майже 1100 населених пунктів – то хутори, де живе кілька людей. І листоноші проходять 20 км на день, щоб доставити пошту кільком людям. Ми розуміємо, що доставка бандеролей є достатньо дорогою. Навряд чи найближчим часом така система може бути введена у нас.
Торгівля, якою пошта у принципі не повинна займатись, також несе певну соціальну функцію – іноді це єдина можливість придбати елементарні побутові товари у тих населених пунктах, де взагалі немає магазину. Сіль, мило, сірники – найнеобхідніше. Навіть хліб іноді люди просять принести поштарів у такі маленькі села. Взимку, коли заметіль, відсутні дороги – транспорт не доїде, а поштар дійде до кожного села, до кожної домівки. Така у нього робота.
– А доставка пенсій, наскільки вона є прибутковою? Чи можливі якісь зміни у системі виплати пенсій поштарями?
– Це прибутковий вид діяльності, але більшість людей, які йдуть на пенсію зараз, отримують зарплату через банки за допомогою платіжних карток. Мале село може отримувати пенсію тільки через поштарів. Але для цієї роботи задіяно велику кількість поштовиків. У Туреччині, наприклад, запроваджено проект, коли пошта виплачує пенсії і усі допомоги через банкомати своєї мережі. Але це спеціальні банкомати, розраховані на людей, які не вміють користуватись складними для людей похилого віку пристроями. Достатньо прикласти долоню, щоб ідентифікувати людину, і ця людина може без якихось складних операцій отримати свої кошти. До того ж там є система голосових підказок. Я вивчила цей досвід і вже направила пропозиції по реалізації такого пілотного проекту у нашій області. Але цей проект повинні підтримати і пенсійний фонд, і управління соціального захисту. Такі банкомати повинні бути встановлені у кожному населеному пункті.
Чим це добре для держави? Ми є некомерційною державною установою. Державні гроші мають бути у єдиній державній системі. Коли приблизно 800 млн. соціальних виплат і пенсій тільки у нашій області, і по цих картках можна буде не тільки отримати кошти, а й заплатити за газ, електроенергію, інші виплати – це матиме і економічний ефект, і ці кошти будуть під повним державним контролем.
– Які ще додаткові послуги є пріоритетними для «Укрпошти»?
– Перспективною є кур’єрська доставка. Новий керівник «Укрпошти» був директором однієї з найбільших служб кур’єрської доставки. Він досконало знає, як повинна працювати ця система. Така доставка є рентабельною, коли у бригади, що доставляє такі вантажі, є мінімум 40 «стопів» на день, тобто 40 об’єктів для доставки. На сьогодні ми не вийшли ще на такі показники, але з популяризацією цієї послуги на ринку такий напрямок роботи може стати не просто перспективним, але й одним з пріоритетних.
– У засобах масової інформації не раз піднімалося питання гуртожитку, який стоїть на балансі «Укрпошти» і який планувалося передати на баланс міста. Яка зараз ситуація з вирішенням цього питання?
– Це болюча тема. Гуртожиток за адресою Бєляєва, 15 був призначений для проживання працівників «Укрпошти» і «Укртелекому» ще тоді, коли це було єдине підприємство. На сьогоднішній день там проживають як працівники «Укртелекому» і «Укрпошти», так і люди, які давно не працюють у цих організаціях. Ми чекали дозволу Міністерства інфраструктури, щоб передати гуртожиток у комунальну власність. Міськвиконком готовий прийняти цей об’єкт на баланс міста, є рішення сесії міськради, але рішення міністерства не було. Коли з’явився дозвіл міністерства – міськвиконком змінив своє рішення по цьому питанню. Ми абсолютно зацікавлені віддати цей об’єкт місту – дебіторська заборгованість у цілому по гуртожитку складає 80 тис. грн. Це – борги мешканців гуртожитку. І якщо наші працівники перераховують із зарплати за послуги, то деякі працівники «Укртелекому» та частина людей, які там проживають і не працюють на підприємствах зв’язку, просто не платять за комунальні послуги. А за енергоносії, воду, теплопостачання розраховується «Укрпошта». Тепер, наприклад, майже кожен день там працює наш сантехнік, ми виконуємо постійно якісь дрібні ремонти. А люди, які не працюють на нашому підприємстві, які живуть там по 15 років, виростили і одружили дітей, які також там живуть – вони вважають, що утримувати їх житло, платити за ремонти і комунальні послуги – це наш обов’язок.
– Ви не жалкуєте, що заради цієї роботи пішли з посади заступника голови обласної ради?
– Там я набула скоріше політичного досвіду. Справжній господарський досвід я здобула ще тоді, коли вперше посіла посаду керівника обласної «Укрпошти». 3000 людей, з яких 1100 – листоноші. Тільки на заробітну плату треба заробити 6 млн. грн. 2,5 тон бензину потребує підприємство кожного дня, щоб зробити усі обміни і доставку пошти.
Але пошта – то невиліковна хвороба: або ти її любиш, або то не твоя робота. Я, умовно кажучи, народилася на цій роботі. Моя дитина виросла тут, під бар’єром. Вона знає, що таке тракт, що таке обмін, інкасація. Моя сім’я знає, що на першому місці у моєму житті – пошта. І розуміють це. Не шкодую про вибір ані на мить. Чесно кажучи, боляче дивитись на якісь речі, які відбулися з нашою поштою. Коли я прийняла пошту ще у 2007 році, підприємство також було збитковим, ми були на останньому місці серед усій обласних дирекцій. Для того, щоб ми стали найкращими в Україні, мені і нашому колективу знадобилося майже 5 років. На сьогоднішній день нам треба все починати спочатку.
Керівник повинен жити поштою. Коли я працювала у раді, я кожного ранку о 6:00 чекала дзвінка від диспетчера про те, що пошту завантажено, обміни відбулися вчасно. О 12 ночі – дзвінка, що пошта повернулася, немає затримки. А ще бувають дзвінки з приводу магістральних обмінів, якщо якась затримка. Коли через півтора роки я повернулася і першого ж дня почула дзвінок від диспетчера: «Доброго ранку! Я правильно зробила, що зателефонувала вам, як раніше було?». Я відповіла: «Так, правильно». Тому що поштою треба жити. І я нею живу.
Євген Манженко для Першої електронної