Сьогодні виповнилося б 73 роки літературознавцю, фольклористу, поетесі, педагогу Світлані Барабаш.
Барабаш Світлана Григорівна (30.06.1941, смт. Олександрівка – 27.04.2007, м. Кіровоград) — заслужений працівник освіти України, член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, доктор філологічних наук (2004), професор, літературознавець, критик, поетеса, член Національної спілки письменників України (2004). Закінчила філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Працювала журналістом, вчителем, викладала українську літературу в Донецькому університеті та в Кіровоградському педагогічному інституті. Завідувала кафедрою українознавства Кіровоградського національного технічного університету.
В 1996 з ініціативи Світлани Григорівни в технічному університеті проводилася V Міжнародна українознавча конференція спільно з Інститутом українознавства Міністерства освіти і науки України. Учасниками конференції стали вчені багатьох країн світу. А ще в університеті під керівництвом Світлани Барабаш працював Етнологічний центр під егідою Інституту етнології, мистецтвознавства та фольклористики НАН України. Щорічно колектив очолюваної нею кафедри проводив Всеукраїнські студентські науково-практичні конференції.
Світлана Барабаш відома не лише в регіоні, а й в Україні дослідниця української духовної культури, чиї ґрунтовні праці становлять помітний внесок у розвиток сучасної української гуманітарної науки. Світлана Григорівна створила в області крайовий осередок Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги та міську організацію “Союзу українок”, була членом комісії по присудженню обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка, членом обласної ради Конгресу української інтелігенції.
Світлана Барабаш була незмінною ведучою авторської телепередачі “Вітальня Світлани Барабаш”. Як театральний рецензент Світлана Григорівна протягом багатьох років вела телевізійну передачу “Театральне фойє”.
Автор понад 200 наукових праць з історії української літератури, фольклору, питань сучасного літературного процесу та культури. Окремими виданням вийшли праці “Чарівне джерело поезії” (1985), “Серце вільне і пісенне” (1989), “Душа прозріє Всесвітом очей…”, “Поетичний світ Ліни Костенко”, “Ліна Костенко: Філософія поетичного живопису” (2003), Лірика кохання Ліни Костенко: спроба осягнення” (2003), “Поетична історіософія Ліни Костенко: Безсмертя Духу” (2003) інші. Автор збірки поезій “Золоті причали” (1998). Разом з Б.М. Кузиком впорядкувала збірку українських народних пісень “Пісні з маминого голосу” (2003).
Нагороджена медаллю “Петро Могила”, орденом “Княгиня Ольга” Ш ступеня, все життя була відданою патріоткою-просвітянкою.
Пішла з життя 28 квітня 2007 року.
ЧЕРВЕНЬ
Сухий, гарячий, світлий червень
Враз спалахнув вогнем пожеж.
А далі липень, далі серпень…
І біль людський – без строку й меж.
Мою колиску обпалила
Страшенна, небачена війна.
Вкраїна тяжко голосила.
Ридала мама край вікна.
…Вже півстоліття за плечима.
Горну до себе онуча.
І тато добрими очима
Нас біля хвіртки зустріча.
І навіть в свято Перемоги,
Коли вдягає ордени,
Болять йому важкі дороги
Його останньої війни.
* * *
В НАС ЄДИНА УКРАЇНА
Своя у кожного стежина,
І віра в кожного своя.
Та в нас єдина Україна –
Твоя й моя. Твоя й моя.
Єдина, як сльозинка в оці,
Що душу сповнює ущерть.
Безсмертна, як душа в пророцтві,
Всесильна, як життя і смерть.
Вона – прадавній голос крові,
Вона – прозріння світла мить.
Як життєдайний нерв любові,
Як каяття, вона болить.
Своя у кожного стежина,
І віра в кожного своя.
Та в нас єдина Україна –
Твоя й моя. Твоя й моя.