Біженців зі Сходу в Кіровоградській області все більше. Сім’ї залишають свої домівки у Слов’янську, Красному Лимані, Донецьку та Луганську і їдуть у більш безпечні місця. На щастя, таким місцем є і Кіровоградщина. Частина з них звертається до органів влади по допомогу – здебільшого організаційну. Влаштувати дитину в садок чи школу. Дехто просить допомоги у пошуках роботи. Та більшість влаштовуються самі, а дехто навіть не звертається до міськвиконкому. Тому точна кількість біженців у нашій області невідома. Що спонукає людей залишити житло, майно, роботу, звичне життя? Про це Першій електронній розповіли Інна та її донька Ліза з Макіївки.
– Які настрої зараз у населення Сходу? Підтримують територіальну цілісність України? Хочуть приєднання до Росії?
– Ми нетипові мешканці Донбасу. Приїхали туди не так давно, тому бачимо ситуацією незамиленим оком. Все почалося з Майдану. Майдан не підтримували. Я не буду стверджувати, що усі, але ті, з ким ми жили по сусідству, їздили в транспорті громадському, родичі чи знайомі – я не знаходила підтримки. Ми з донькою стали білими воронами. Але свою думку там висловлювати, відмінну від їхніх уявлень – то наражатися на небезпеку. Відмінність моїх земляків від інших українців – високий рівень егоцентризму. Сказалося те, що не одне десятиліття людям говорили, що вони годують всю Україну. Вони підтримували режим Януковича, ту владу. Багато з макіївців їздили заробити гроші на Антимайдан.
– -З ідейних міркувань?
– За гроші скоріше. З самих ідейних міркувань ніхто б не поїхав.
– А звідки така підтримка Януковича? Регіон бідний, нічого хорошого в економічному плані правління Сім’ї простим жителям Донбасу не принесло врешті-решт? Чому більшість була проти Майдану, проти змін?
– Манна з неба там не падала при Януковичу і не скоро там, у нас, впаде. Але при тому вони говорять, що «скучають за Януковичем». Коли їм говориш, що він крадій, накрав стільки, скільки ви уявити собі не можете, відповідають: «Хай би він крав і далі». Те, що його підтримують – то такий корпоративний дух. Янукович – уособлення донбаської мрії. Про те, що простий хлопець може потрапити «з грязі у князі». А ще тому, що він – їх. Складалося враження у людей, що влада в Україні була їх, донбаською владою, що від них усе залежало і вони на щось впливали.
– Озброєні люди у вас зараз бігають по вулицях, підтримкою населення користуються?
– Ну от вам приклад. Два з половиною тижні тому в нашому спальному мікрорайоні о десятій вечора, коли люди сиділи на лавочках, з’явилися люди з автоматами, почали хаотично стріляти в повітря і кричати, щоб усі розходились по домах, бо на території ДНР встановили комендантську годину. І люди розбіглися. Але нікого те не здивувало. На багатьох школах вранці одного дня з’явилися замки і оголошення, що школи закриваються і «приносимо вибачення за незручності» від імені ДНР.
Багато людей насправді їх підтримують. Референдуму чекали. Це була пародія на Майдан – з шинами, з виступами народної самодіяльності. З риторикою про те, що «Донбасс проснулся». Серйозно, усі стовпи були обклеєні лозунгами «Донбас, не спи!». От і прокинувся…
День референдуму був для них святом. До дільниць йшли сім’ями цілими, у піднесеному настрої. Поверталися з піснями і нетверезими. Спали прямо в траві біля будинку, як зі школи йшли, де дільницю облаштували. Я туди не пішла, але маю серйозну підозру, що їм наливали прямо на дільниці.
– Згадуються просто радянські вибори – з буфетами, алкоголем і бутербродами просто на дільницях.
– А справа у тому, що у цих людей ностальгія за радянськими часами. ДНР для них – це утопічна ідея повернення у СРСР. Я ніколи не думала, що дорослі люди будуть свідомо малювати графіті. Не діти, не підлітки, не представники субкультур молодіжних, а дорослі люди – «Буржуазная система хуже ядерной войны».
– І це при тому, що їх кумир Янукович був найбільшим буржуа країни. Так що за «голос Донбасу», який треба почути? Чого хоче Донбас? Януковича, приєднатися до Росії? Повернутися в СРСР?
– Вимоги змінювалися. Спочатку, коли був Майдан, більшості хотілося, щоб їх залишили у спокої. Потім, коли втік Янукович, з’явилися чужі прапори і бажання приєднатися до Росії. Останній тренд – Росія нас зрадила, ми Росії не потрібні, хочемо самостійності. З «київською хунтою» ми не будемо ніколи. Але Україна повинна нам платити зарплати і пенсії.
– А є інша думка, опозиція до того «голосу Донбасу»?
– Є, хоч і в меншості та опозиція. Але люди бояться і тримають те при собі. Вони в меншості і знають, що їх ніхто не захистить. Градус напруги достатньо високий. Навіть найближчі родичі перестають розмовляти один з одним. Що ж тоді казати про сусідів? Хоча… Одного разу в маршрутці старий шахтар з шахти Чайкіна розповідав знайомій: «У матери родственники хотели хату отжать. Как Россия у нас Крым. Эх, а теперь и остальную Украину отжимают. Но не дождутся – не достанется им Украины, как тем родичам хаты. Не было б Януковича – не было б и войны»
– А що міліція місцева? Не бігає з «колорадськими» стрічками?
– А міліція зникла. Їх ніхто не бачить на вулицях якийсь час. Міліції просто немає.
– Це буде шок для місцевих, якщо заговорити в маршрутці українською?
– Я жодного разу не чула, щоб хтось там говорив українською крім уроків мови. Але і там як повезе – деякі викладачі на уроках української все одно говорять російською. Така ось ще деталь: на перше вересня у школах востаннє гімн звучав на першому дзвонику. На останньому дзвонику його просто вже не було.
– Українські канали у вас транслюють?
– Телеканали відключили давно. Почали з «п’ятого», а в результаті залишили тільки СТБ і ІСТV чомусь. Навіть «Інтер» відключили, хоча це був їх улюблений канал під час Майдану. Зате підключили крім основних «рупорів путінізму» якісь регіональні російські канали, наприклад Пітерський. Навіть російські FM-радіостанції витіснили українські. Так що по радіо у нас сигнали московського часу, не українського. Правда, коли почалася риторика «не хоче нас Росія», знову почали транслювати кілька українських радіостанцій.
– Є шанс, що Макіївка, Донбас стануть українськими? І що для цього треба зробити?
– Важко говорити за весь Донбас. Але Макіївка – а коли вона була українською? Відверте зневажливе, навіть гидливе ставлення до усього українського було, здається, давно. Просто зараз це ніби отримало легітимний статус. Але шанси виправити це, звісно, є. Але не у цьому поколінні. Треба починати з дитячих садочків і шкіл. Починати з виховання українців українцями.
Євген Манженко для Першої електронної