Важливо

Принцип «Друзям все, а решті – карантин» більше не працює

Дмитро Сінченко
Керівник Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців". Раніше працював на посадах речника Всеукраїнської організації "Дебатна Академія", члена Національного комітета кампанії «МОЛОДІЖНА ВАРТА», віце-президента Українського незалежного фонду інноваційного розвитку. У 2009 році був одним із засновників та спікерів Громадської кампанії «Новий Громадянин», і досі є активним учасником однойменного Партнерства. У 2011 році долучився до заснування Руху "ЧЕСНО". З 2012 року очолюю Асоціацію Політичних Наук. Політичний аналітик, блогер, публіцист.
Контакт: Вебсайт

Під час минулорічної президентської виборчої кампанії більшість прихильників опонентів п’ятого президента, Петра Порошенка, любили називати його «баригою на крові», звинувачуючи у тому, що він нібито заробляє на війні.

Ці тези були майстерно запущені в суспільство російською пропагандою. Люди, які користувались цим висловом, можливо, свято вірили, що на Донбасі відбувається не війна з Росією, а «громадянський конфлікт» із місцевими мешканцями, і цей конфлікт не завершується виключно через те, що він вигідний керівництву України, яке має змогу збагачуватись, розкрадаючи гроші, виділені на армію.

І хоч відповідні журналістські розслідування стосувались не особисто президента, а лише його оточення, та й ті досі не були доведені в судах, це прізвисько глибоко вкорінилось і навіть сьогодні часто використовується.

Шостий президент теж не зміг завершити війну, як обіцяв під час виборів, проте його виборці не поспішають винагороджувати його тим самим прізвиськом. З одного боку, цього не просувають ті ж канали пропаганди, які відпрацювали його попередника, а по-друге, для цього немає й очевидних аргументів. Навпаки, йому фінансово вигідний мир за будь-яку ціну, тому вся його команда працює на поступову капітуляцію.

Але Зеленський зіткнувся з іншою проблемою – пандемією коронавірусу, і вже встиг вляпатись одразу в кілька скандалів, які теж варто вважати корупцією.

Карантинно-корупційні скандали зе-команди

Першим варто згадати скандал із гуманітарно-комерційним вантажем літака «Мрія» із Китаю, який зустрічав особисто Зеленський зі своєю командою. Загалом «Мрія» привезла 103 тонни медичного вантажу, доставку якого, як згодом виявилось, оплатила компанія «Епіцентр».

Після цього привезені маски продавались у незакритих на карантин гіпермаркетах «Епіцентр», а народний депутат Олександр Герега розсилав міським головам комерційні пропозиції на бланках народного депутата.

В цій історії прекрасно все. Окрім морального аспекту – бажання Зеленського зробити чергове шоу і показуху з доставкою вантажу, маємо і юридичний. Ці дії мають ознаки саме корупції, адже, по-перше, народні депутати не можуть поєднувати роботу у Верховній Раді з бізнесом, оскільки отримують заробітну плату від держави.

По-друге, «Епіцентр» явно отримав преференції від держави, адже розмитнив комерційний вантаж як гуманітарний, і продовжив свою роботу, на відміну від купи закритих будівельних магазинів, завдяки чому, очевидно, отримав надприбутки.

Звісно, представник ОП вже встиг озвучити свої пояснення цієї ситуації, проте ці виправдання звучать так само недолуго, як і у випадку із візитом Зеленського до Омана. Тобто – нічого по-суті.

Другим слід пригадати скандал довкола депутата Миколи Тищенка і ресторану «Велюр». Заклад продовжував працювати попри оголошений карантин, і приймати «особливих» гостей: народних депутатів, бізнесменів, «кварталівців» та партнерів Коломойського.

Після цього абсолютно логічним виглядає «бунт мерів», які, не чекаючи урядового рішення, почали самі послаблювати карантинні заходи. Вони це зробили не тому, що несерйозно сприймають загрозу від пандемії коронавірусу, а тому, що запроваджені урядом заходи вважають неадекватними і несправедливими. Принцип «Друзям все, а решті – карантин» більше не працює.

Чому урядові антикарантинні заходи – неадекватні?

  • По-перше, вони неконституційні. Кабмін перевищив свої повноваження, грубо обмеживши права та свободи громадян, вводячи обмеження актами КМУ без оголошення надзвичайного стану. Такі обмеження, як заборона мирних зібрань, загрожуватиме можливою узурпацією влади або, наприклад, підписанням документів, які міститимуть капітуляцію у війні з Росією. Активісти небезпідставно підозрюють владу у подібних планах.
  • По-друге, вони не роблять суттєвого внеску в протидію поширенню коронавірусу, а часто просто позбавлені елементарної логіки, як наприклад заборона гуляти в парках родинами, які живуть в одному приміщенні, чи зобов’язання носити при собі документи, адже ідентифікувати особу в масці за фотокарткою буде неможливо, а вимагати в особи зняти маску – буде порушенням карантинних заходів.
  • По-третє, вони непродумані та юридично невизначені, адже зрозумілого визначення громадських місць вони не містять, що дозволяє поліції тлумачити положення постанови на свій розсуд, а це, у свою чергу, поруч із досить високими штрафами, містить в собі корупційні ризики.
  • По-четверте, запроваджений карантин завдає суттєвого удару по нашій економіці, при цьому немає адекватних заходів, які б послаблювали податковий тиск на підприємців та якимось чином змогли би компенсувати отримані від вимушеної бездіяльності збитки.

Що слід було б зробити владі для протидії пандемії?

Навіщо взагалі вводяться карантинні заходи? Щоб локалізувати осередки зараження та убезпечити групи ризику. Карантин не завадить поширенню інфекції, лише уповільнить її. Тож, чи прораховувались збитки та загрози від запровадженого карантину? Чи не будуть вони більшими від самої пандемії? Як виглядає, цього ніхто не робив і робити не збирається.

Для протидії пандемії влада повинна була б передусім забезпечити масове тестування всіх, хто прибував із країн, охоплених епідемією. Їх необхідно було в обов’язковому порядку відправляти в обсервації. Карантинні заходи необхідно було запроваджувати передусім для груп ризику – тобто для людей старшого віку.

Карантин не може тривати вічно, його все одно доведеться скасувати, і владі слід було готуватись саме до цього, облаштовуючи лікарні та захищаючи медиків. Але саме цього, на жаль, ми й не бачимо.

Отож, повертаючись до початку статті, виникає запитання: чи запам’ятається нам шостий президент, як «барига на соплях»? Все залежить від нього…

Дмитро Сінченко –​ голова ГО «Асоціація Політичних Наук»

Поширити:

Залишити коментар:

коментар