Українська чи російська та УПЦ? Вони кажуть – ми не маємо ніякого відношення до Росії. Говорять: «Ми – автономні». А потім їдуть за «викликом на Синод Руської церкви», вітають путінів і шанують Патріарха Кирила. Дивлюсь на це все і думаю, чи зменшується кількість «відданих московськову патріархату вірян»? Ой, забуваю постійно, вони ж просто «Українська православна церква» без жодних московщин у статусі. Зараз уже не згадую навіть подій у Запоріжжі та ще деякі події. Хоча не можу не нагадати про розпорядження нашого шановного Іоасафа, яке він підписав у 2014 році – зібрати списки чоловіків, які служать в АТО. Не знаю, чи виконали це його розпорядження, але от просто цікаво: нащо ЦЕРКВІ ця інформація? І куди вона потім піде? І чи взагалі варто вірити цьому праведному патріотизму?
Ще є такий цікавий факт.. Із грудня 2013 року секретарем Кіровоградсько-Новомиргородської єпархії УПЦ працює протоієрей Роман Кондратюк.
Отець Роман виріс у багатодітній родині. Має старшу сестру та двох молодших братів-близнюків Павла та Петра. Усі вони проживають на тимчасово окупованій території АР Крим, у м. Євпаторія.
Попри заборону в Україні соціальної мережі «ВКонтакте», Роман Кондратюк є її активним користувачем.
У «Друзях» секретаря Кіровоградсько-Новомиргородської єпархії УПЦ в соціальній мережі «ВКонтакте» є однин із братів-близнюків.
Він, брат о. Романа Павло Кондратюк, присягнув на вірність Росії і служить у відділі поліції РФ по м. Євпаторія. Я знайшов навіть публікацію, якій йде мова про затримання його братом громадянина з наркотичною речовиною.
При цьому, факт служби молодшого брата секретар Кіровоградсько-Новомиргородської єпархії УПЦ мабуть ретельно приховує, оскільки остерігається звинувачень на свою адресу через те, що його рідні працюють на окупаційну владу. Разом з тим, отець Роман Кондратюк декілька раз на рік відвідує окупований півострів задля зустрічі із батьками, сестрою і братами. Родинні стосунки це, звісно, святе… І чи не ставлять йому «зайвих» питань, наприклад, там десь у окупованому Криму? До прикладу, про його «публічну патріотичність» і «відданість Україні»?
Хоча що тут дивуватись… Попри відкидання Українською православною церквою будь-яких зв’язків із Російською Федерацією та спроб переконати населення України у тому, що УПЦ є патріотичною конфесією, вище духовенство Кіровоградсько-Новомиргородської єпархії УПЦ продовжує поминати на своїх службах ідеолога теорії «руського міра» Патріарха Кирила.
До прикладу, 7 січня цього року у приміщенні Кафедрального собору Кіровоградсько-Новомиргородської єпархії УПЦ, під час святкової літургії, «було зачитане Різдвяне послання Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила». Яка ж вони «автономна церква», якщо зачитують послання «боса» під час своїх служінь?
Мабуть саме за таку багатогранну «активність» керівник Кіровоградсько-Новомиргородської єпархії УПЦ митрополит Іоасаф був декілька раз удостоєний звання «Церковна вата». Бо усе ж не всі вірять його праведному патріотизму.
Останнім часом ця «автономна церква» пішла далі… Крім прихованих псевдопатріотичних рухів, вони часом демонструють і відкриті позиції… священнослужителі УПЦ дозволяють собі відмовляти у відспівуванні трагічно загиблих маленьких дітей, мотивуючи це тим, що вони були охрещені т.зв. «розкольниками». Яскравим тому прикладом послугував скандал у Запорізькій області.
Хоча, на мою думку, краще б вони публічно таки робили свої заяви і відкрито демонстрували свою справжню «відданість», а не ховалися за гумовими масками патріотів України. Проте, мабуть, проблема ще й у тому, що «піпл хаває» – люди вірять, що їм ллють у вуха ці нібито «святі отці»… Але чи варто вірити такому праведному патріотизму?