Зайшла сьогодні в магазин взуття. Подивилася на полицю з написом «Новая коллєкція» і забентежилася. Усе – від туфель до кросівок – у суцільних блискітках, горить, виграє на сонці і в променях штучного світла. І так мені ці блискітки вп’ялися в думки – аж до болю. Бо саме цією мішурою ми присипаємо всю ганьбу, яка твориться в країні, вишукуючи хоч якийсь позитив. Але це, як ефект пудри зі свинцем і ртуттю у красунь 17 століття – чим більше користуєшся, тим більше роз’їдає обличчя, і тим більше доводиться знову замальовувати.
І покривальце Насірова – то апогей цієї ганьби.
Бо почалася вона давно. Ми вже звикли, що будь-який чиновник, забачивши на горизонті хмари, тікає на лікарняний. Але спочатку то було виключно бажанням пересидіти тривожні часи. Згодом чиновники обзавелися кризовими менеджерами, які й порадили – іти в підпілля не варто, краще викликати співчуття. І першим цей парад відкрив Янукович, коли падав від удару яйцем. Потім були різні хабарники, яких виносили під спалахи фотокамер прямо із карет швидкої допомоги. Потім -Тимошенко на візочку і в лабутенах «от кутюр», причому з маркером «от кутюр» були і лабутени, і сам візочок. Вмирав у передчутті суду й укропний (ледь не написала упоротий) Корбан. Гепа Харківський прикрашав свій візочок хіба що обличчям у стилі «мене покинула мозкова активність». А Фірташ із висячим ніжками – то навіть не смішно, то тривожний дзвіночок – у кризових менеджерів закінчилася фантазія.
І тепер ми побачили, як мозкова діяльність покинула не тільки Гепу, а й усю команду влади, за яку так вперто хапається Насіров. Бо порада знову зіграти Карлсона – а-ля “я самий больной в мірє чєловєк!” – з тріском провалилася, і викликала не співчуття, а тільки сміх і фотожаби.
А тому, перше, про що я згадала, побачивши блискітки, було благеньке покривальце з білими кубиками, у яке, ніби гусениця в кокон, сповився Насіров. Я наївно вважала, що такі покривальця давно випали із сучасного дискурсу, залишилися тільки в пам’яті радянської доби як невід’ємна складова піонерських «лагєрєй». Або просто пішли на звалище історії, так само як і килими з оленями, які змушена була розглядати перед сном кожна радянська дитина. Не знаю, як стримується Насіров, аби не заржати з того покривальця і з усього шоу. Хоча, коли тобою зацікавлюється НАБУ, а ти знаєш багато секретів, тоді не до сміху. Тебе або витягнуть, або назавжди заставлять замовкнути.
Нам уже давно створювали міф, що нинішня влада нібито кровожерливіша від Януковича, бо насправді прийшли людоїди, які вже ніколи не дадуть зібратися людям, розганятимуть, литимуть кров і їстимуть не тільки російських немовлят, а й увесь українських народ, щоб не допустити Майдану-3. Мої прохання навести хоч якісь аргументи залишилися без уваги. Бо опозиційна пропаганда діє за принципом релігії – ти маєш вірити і все. А якщо не віриш, то ти ура-патріот у вишиванці, який в усьому звинувачує Путіна. Крапка.
І ось уже який тиждень я намагаюся запитати в цих людей – чому ж тоді й досі не відбулося кривавого розгону блокадників? Де ж обіцяне людоїдство і жорстокість?
На відміну від Януковича, якому було по-цимбалах, хто там що говорить, Порошенко все ж залежний від громадської думки і болюче реагує на посягання на свій імідж. Згадайте тільки той факт, коли у 2014 році він довгий час тягнув із присвоєнням звання Героя України загиблим на Майдані. Під час покладання квітів, почувши від обурених родин вигуки: «Ганьба такому президенту!», Петро Олексійович одразу ж повернувся в кабінет і підписав указ. І цю його особливість болюче реагувати помітили всі й тепер активно користуються. І пішли розкрутки істерик – то не так сказав, то не так зробив. Ми ж то краще знаємо, як керувати країною в період війни. Нас би до влади – та ми б – і Путіна покарали, і Захарченка б давно до Мотороли відправили, і навіть Ангелі Меркель показали б – хто в європейському домі хазяїн.
А що насправді?
Насправді з Порошенком і способами його керування все було зрозуміло, ще коли він вирішив зробити народним депутатом власного сина. Все. Надій на гучні, справді реальні кримінальні справи уже не було. Бо для цього потрібно пересадити корєшів, кентів, сватів і т.ін. А це не під силу тому, хто поповнює Верховну Раду своїми дітьми.
Чого чекали люди, голосуючи за списки БПП із колишніми регіоналами, які ще вчора карусєліли тітушками? Адже саме в ці списки затесався Насіров. Чому люди ставили галочку навпроти партії, члени якої у нашій міськраді ще вчора викручували схеми таких масштабів, що могли б запросто консультувати усі мафіозні клани й наркокартелі світу? Та що там казати, бідні наркобарони порівняно з нашими чинушами – це просто діти, які дивляться на такі схеми, як школярі на важке питання ЗНО. Дивляться і не розуміють, як те, за що їх ганяють і саджають, наші депутати можуть витворяти законно. Бо депутатам можна. Бо ти не сам на сам, ти в схемі. А схема – це не мікроутворення місцевого штибу, це – уся країна. А якщо у НАБУ раптом і виникне підозра, то оппа – у нас є чарівне покривальце і каталка. Бац – і я «в домікє».
Тому, шановні, не кажіть, що ми не підозрювали, як усе буде. Самі ж поставили галочки навпроти усіляких Насірових, а тепер дивуємося, чому рівень наших прав вони визначають досвідом будування собачих будок. Тут навіть не знаю, як і коментувати. Чи то радники президента теж відправили свій мозок услід за курсом гривні, чи гарант сам до такого додумався – історія мовчить. Але одне я знаю точно. Зоологія і політика вже давно тісно сплелися. Ющенко робив жертвоприношення бджолам, Янукович рятував страусів. І тут на згадку приходить, як завжди геніальний, вірш Кокс Квасневського:
У Межигір’ї є павліни,
є страуси і два козла.
Але от головна скотина
втекла!
Але павичі й страуси відпочивають. Бо нині найполітичніші істоти – то собаки. І показово, що саме наше місто стало засновником собачого дискурсу. Із бродячими собаками боровся Стрижаков, через собаку наставив собі синців Райкович. І от тепер виклик у раптівці під назвою #БудкаДляСіркаЧелендж прийняв президент. Я не знаю, чим це допоможе у діалозі із блокувальниками. Бо не такі аргументи на них діють.
Так, я не розумію торгівлі з ОРДЛО. Розумію, чому люди підтримують блокаду, але в той же час я не бачу щирості в блокаді, яку організовує Парасюк. Ця людина давно спростувала набуте на Майдані геройство своїми неадекватними діями. Тож повірити, що він і справді почав дбати про чесність у політиці – це за межами мого світосприйняття. Але частина країни блокаду підтримує, тож собача будка в перемовинах з такими людьми – не аргумент, а швидше гвіздок і в без того хитку довіру до влади.
Бо найкращим аргументом було б – ще з 2014 року почати саджати тих, хто цього заслуговує, відгородити від бюджетного пирога усіх олігархів, які вже десятиліттями ним аж давляться, повиганяти зі списків своєї партії увесь непотріб, що викликає тільки оскому й бажання в неї плюнути. Оце й були б аргументи. Не будки, не страшилки про те, що завтра всі працівники заводів підуть в ополченці, не видряпані нашвидкуруч із нафталіну розповіді про те, як Північ у Півдня купувала бавовну під час громадянської війни в США, а тільки те, що ти вже зробив.
Я не знаю, на кого розраховані ці кризові соломинки нашої влади. Може, в головах чиновників є паралельна реальність, у якій народ має віддано кинутися на пошуки пропалого безвісти Гончаренка чи збирати передачі в палату Насірову?
Але в моїй уяві, як і в уяві більшості українців, є інша паралельна реальність у якій:
– усі лікарі, що дають липові довідки і покривають такий цирк – сидять в одній камері з Насіровим;
– силові структури не наймаються особистими піарниками Гончаренка, а рятують дійсно тих, кому цей порятунок потрібен; ну а сам Гончаренко як об’єкт приковування наручниками до батареї цікавий хіба що Саші Грей;
– у карпатських лісах, та й не тільки в них, а по всій країні, саджають нові дерева і тих, хто старі повирубував;
– трансляції із залів суду над чиновниками стають уже нецікавими, бо суспільство впевнене у своїй судовій системі, і знає, що винні й так отримають по заслузі…
Я не просто в неї вірю, я її бачила – і хай поки що в інших країнах, але ми теж її варті!
Ми таки дочекаємося і свого Вацлава Гавела і Вінстона Черчилля.
Одне шкода – що доводиться їх чекати тільки тому, що колись суспільство, налякане страшилками про націоналіста Чорновола, обрало іншого – колишнього комуніста, запустивши тим самим ланцюгову реакцію, яка й привела до шоу, у якому комічне й трагічне сплелися так само тісно, як у свідомості людей калейдоскопічно міняються картинки то чиновницького покривальця, то залитого солдатською кров’ю Державного Прапора…
Що, всі знають Сашу Грей?????