Горішні Плавні – Кропивницький або За що я вдячна декомунізації

Тож хай закличуть нас щити рекламні, щоб їхали усі в Горішні Плавні

О. Ірванець

Чого може хотіти людина, яка вже бачила Рим, Венецію, Відень, Дрезден і багато інших європейських міст? Так-от – цьогоріч у жодне місто світу мені не хотілося так, як у Горішні Плавні.

І хоч з минулого року ще залишилося невиконаним бажання відвідати Барселону, та після травня 2016 мій туристичний вектор дещо змістився.

Пам’ятаєте, як говорив Остап Бендер: «Небо нині в запустінні. Не та епоха. Не той відрізок часу. Ангелам тепер хочеться на землю. На землі добре, там комунальні послуги…». Отак і мені – не на журавля в барселонському небі подивитись захотілося, а на рідну горішньоплавненську синицю. Бо епоха змінилася! Принаймні для українців. Слова Комсомольськ, Дзержинськ, Дніпродзержинськ були для нас якщо не «дратівливим подразником», то принаймні пустим звуком, але як приємно єлеєм на барабанну перетинку лягають звукокомплекси Горішні Плавні, Кропивницький, Кам’янське, Торецьк…

Саме у травні 2016 року ВРУ перейменувала місто Комсомольськ на Горішні Плавні. Майже для всіх жителів це стало шоком. Адже місцева влада пообіцяла, що декомунізація їх не торкнеться, і вирішила обійти закон, розшифрувавши Комсомольськ як «Колектив Соціально Мотивованих Людей – Справжніх Козаків». Яким боком козаки дотичні до комсомольців і скільки разів перевернувся в Мавзолеї Ілліч від таких ідей – історія мовчить. Але ВРУ виявилася не готовою до комсомольсько-козацьких метаморфоз, тому цілком слушно підтримала ідею Інституту національної пам’яті й нарекла місто Горішніми Плавнями.

Назва одразу підірвала Інтернет. Більшість жителів України сприйняла її позитивно – посипалися дотепні інтернет-меми, вірші й анекдоти. Не до жартів було тільки самим містянам, бо до такої по-справжньому української, козацької назви  вони виявилися не готові.  Ось кілька  розгніваних коментарів: «Комсомольск этого не достоин, он не скакал на майданах, а работал!», «Вы посмотрите на наш город, разве можно его так назвать? Нашим родителям плюнули в лицо, они же его строили»; а от за наступний коментар наші представники єлисаветградської кампанії мають подати на них в суд за плагіат: «Историческое название – это уважение к молодым людям, которые его своими руками поднимали. Как корабль назовешь, так он и поплывет!» Ментальне протистояння було суттєвим. Чого тільки варта здійснена містянами трансформація слова «Горішні» у «Грішкіни»?! Вона демонструє глибину зросійщення, на викорінення якої знадобляться десятиліття. Не дарма хтось у мережі прокоментував таку реакцію жителів рядками з радянської пісні: «Комсомол – не просто возраст, комсомол – моя судьба». Коли вся Україна організувала флешмоб «Горішні Плавні – це круто», місцеві жителі розпочали свою акцію протилежного змісту, даючи зрозуміти, що вони не поспішають усвідомлювати себе українцями з великим минулим.

Тож нині ситуація така – якщо в Комсомольськ можна було заїхати хіба що через зламаний навігатор,  то з моменту Горішніх Плавнів до міста полилися перші струмки туристів, серед яких опинилася і я.

Виявляється, з Кропивницького ходить прямий автобус до Горішніх Плавнів (колишній рейс Кіровоград–Комсомольськ). Дорога в обидва боки обійдеться вам близько 200 грн. Найперше, що ви зустрінете у місті – це неймовірної краси церкву. Біля неї пам’ятник Святому Миколаю. Саме на його честь (Святомиколаївськ) раптом виявили бажання назвати місто уже після перейменування. І тут маємо ще одну спільну рису – їхні люди теж марять святістю. А я вважаю, що святість має бути не в назвах, а в серцях. Біля церкви красиве озеро, і мені навіть пощастило спостерігати там подвійний викид ендорфінів – і лебедину пару, і закохану.

Містяни виявилися не менш колоритними, ніж згадані вже герої Ільфа й Петрова. Чого тільки варте їхнє почуття гумору з обраними для пам’ятників героями – бабуся, яка продає насіння, сантехнік із песиком, швейна машинка та інші. А ще більше повеселив місцевий житель, який на прохання показати, де ці скульптури знаходяться, видав: «Тоже мнє достопрімічатєльность нашлі! Сходітє лучше на Днєпр посмотрітє». І тут я зрозуміла, що Горішні Плавні – багатогранні.

Дивишся на юнаків, які стрибають з мосту, і розумієш: думки в їхніх головах зовсім не збігаються з твоїми. Бо поки що його мозок, як локатор, ловить їх з навколишнього середовища, а там нині переважають фрази на кшталт: «Нам плюнулі в ліцо. Нас нє спросілі». Але ти знаєш – це минувше. Бо зерно вже посіяне, бо не може дитина, яка зростатиме в Горішніх Плавнях, сприймати світ через призму «руского міра». Прокинуться гени не комсомольця без племені, роду й нації, а українця, за яким багатотисячна історія.

Подейкують, що назву запропонувала одна людина. Якщо це правда, то вона заслуговує на пам’ятник у центрі міста. А якщо серйозно – то як ми не намагалися знайти ознаки бодай одного патріота, який би вивісив хоч одненький банер з новою назвою, – так і не зустріли. Однак після того, як я написала про це у ФБ, зі мною зв’язалися місцеві жителі й повідомили, що патріоти таки в місті є, однак міський голова робить усе можливе, аби назва ще довго не з’являлася перед очима містян.

Хоч і самі жителі міста вважають його жертвою декомунізації, насправді воно є її найбільшою ПЕРЛИНОЮ, звісно ж – поряд із Кропивницьким.

Я хотіла б побачити встановлений величезними літерами напис «Я люблю Горішні Плавні» десь у центрі міста чи на набережній, впевнена – це могло б дещо пришвидшити звикання мешканців. Так само варто зробити й Кропивницькому.

А ще можемо допомогти ми всі – пропоную взагалі започаткувати флешмоб «Я був у Горішніх Плавнях!/ Кропивницькому!/ Бахмуті! …», у ході якого кожен українець має відвідати хоч одне перейменоване місто.

Ольга Кирилюк для “Нової газети”

Залишити коментар:

коментар