Навесні одна з кропивницьких шкіл потрапила у центр скандалу через співпрацю з «Руським центром естетичного виховання». Виявилося, що його очільниця – Віра Жижко – не просто популяризує і зберігає російську культуру у Кропивницькому, а й активно просуває ідеї «русского міра» в Україні.
Читайте також: Підпільна русифікація: як «русскій мір» окуповує Кіровоградщину
ГО «Руський центр естетичного виховання» знаходиться у Кропивницькому на вулиці Повітрянофлотській. Згідно офіційних звітів даної структури, її діяльність зосереджена виключно на роботі з молоддю по вивченню робіт російських письменників та опануванню російської мови. Але що залишається за лаштунками офіційної діяльності?
Так, очолювана Вірою Жижко громадська організація входить до південного округу організації «Росспівробітництво» із центром у м. Одеса, до якого входять керівники проросійських організацій Одеської, Миколаївської, Херсонської та Кіровоградської областей. Організація покликана координувати діяльність національно-культурних товариств етнічних росіян. Водночас, фактично керівником даної структури є громадянка Російської Федерації Ірина Царьова, яка по сумісництву є консулом Генконсульства РФ в Одесі.
Таким чином, представники російської сторони взяли під свій контроль громадські структури, які фактично зареєстровані як українські. У свою чергу, консул Царьова може безпосередньо давати вказівки та фактично спрямовувати у необхідному напрямку діяльність «Руського центру естетичного виховання». Зазначене не в’яжеться із постійними відмовками різних «русскіх блоків» та «русскіх рухів» про їх непричетність до зв’язків із владою РФ.
Ті, хто не вивчає і не пропагує російську культуру, – завхози
Але можна було б списати ці факти на звичайні офіційні контакти консула та Віри Жижко, яка ідентифікує себе як росіянка, якби не її активна антиукраїнська діяльність до Революції Гідності.
Так, Жижко була систематичною дописувачкою підконтрольних РФ Інтернет-ресурсів, де висловлювала свою підтримку на виборах Володимиру Путіну, агітувала за продовження розміщення строку перебування Чорономорську флоту в Севастополі.
“Я постоянно общаюсь с близкими и знакомыми, живущими в РФ – от Москвы до Тюмени. Недавно провела свой маленький социологический опрос: из 12 опрошенных (возраст от 24 до 63 лет) все, не задумываясь, ответили, что сделают вой выбор в пользу Владимира Владимировича”, – агітує Жижко у статті на підтримку Путіна (2012 рік) на сайті “Материк”.
Також пані Віра неодноразово висловлювалася за збільшення кількості годин вивчення російської мови в українських школах.
“Ведь не секрет, что в любом учебном плане есть «свободные» часы, которые школа может использовать по своему усмотрению. Можно их отдать на изучение проблем СПИДа, различных курсов, например, «Я и Украина», любого иностранного языка и т. д. А можно, если захотеть, использовать такую возможность для возвращения русского языка”, – пише Віра Жижко в одній зі своїх статей.
Віра Олександрівна переконана, що “культурні люди” віддають перевагу вивченню російської мови та культури, а ті, хто цього не робить, – завхози.
“Проанализировав ситуацию с русским языком в школах Кировограда, я пришла к выводу: там, где у руля этнические русские или учителя русского языка, или высокообразованные люди, а не завхозы, там он в почете. Единственная проблема: плохие учебники или их отсутствие, – пише вона у тій же статті. – …У меня есть достоверная информация о том, как национально озабоченные директора школ просто прессингуют родителей по поводу русского языка, дабы не дать изучать его ни в 1-х классах как предмет, ни в 5 классах как второй иностранный”.
Крім того, Віра Жижко виступає одним з активних творців міфу про “ущємлєніє” російських громадян. У коментарі руху “За права человека в Украине” (зараз група не просувається у первозданному вигляді) жінка розповіла, що її учень Олексій постраждав від “радикально налаштованих елементів”.
Треба зауважити, що офіційна сторінка структури «За права людини в Україні» просто пронизана антиукраїнською риторикою та більше має спільного з «ДНР», ніж із Україною.
Віра Жижко та антиукраїнська риторика після Революції Гідності
Після Революціі Гідності Віра Жижко стала на «захист» російськомовних громадян та активно скаржилася російським ЗМІ на негативне ставлення місцевих мешканців до георгіївських стрічок та російської мови.
Апогеєм дописів Віри Жижко є її підтримка одного з лідерів козачо-терористичних військ ДНР «Вєрноє казачество» Олексію Селіванову (один з активних українофобів та ідеологів “русского міра”).
“Кировоградская организация «Русский центр эстетического воспитания» выражает поддержку пострадавшему от националистов главному атаману «Верного казачества» Алексею Селиванову. Кировоградцы высоко оценивают деятельность Алексея Селиванова по укреплению сотрудничества с общественными организациями Российской Федерации на благо дружбы и мирного созидательного взаимодействия между двумя соседними государствами”, – розміщено на сайті текст підтримки.
Довідка. Олексій Селіванов до подій у лютому 2014 року був помічником міністра оборони України Павла Лебедєва, секретарем координаційної ради з питань розвитку козацтва при Кабінеті міністрів України, співробітником двох Синодальних відділів УПЦ (МП), керував козачим відділом Всеукраїнської Координаційної Ради організацій російських співвітчизників при МЗС Росії, очолювану народним депутатом України Вадимом Колесніченком. Остання його стаття “Русский мир – это всё то, что сопротивляется злу” на сайті “Верное казачество” просто кишить антиукраїнською пропагандою та вірою у велич Росії.
Замість висновків…
Звичайно, не можна ототожнювати всі товариства етнічних росіян із владою РФ та здійснювати їх переслідування. Це є неправильним та може призвести до ще більшого притиснення українців в Росії. Але і спростовувати антиукраїнську діяльність в інтересах Росії окремих її представників, в тому числі з Кропивницького, є неприпустимим.
Знаю, що Віра Жижко була дуже кваліфікованим учителем рос. мови, літератури. Але й русоконтуженості її не дивуюсь. Жаль. Дуже жаль. Високоосвічена людина, талановитий педагог знищила сама себе шовінізмом. Не відчула, де межа між ним і її любов’ю до Росії. Не зрозуміла, що любов до України — таке ж важливе почуття, як і її приххильність до своєї Вітчизни.