Епопея з перейменуваням Кіровограда нарешті закінчилася: у день взяття Бастилії Сергій Миронович поступився місцем Маркові Лукичу. Певен, що йому, завзятому сталіністу, на совісті якого тисячі життів (чого варті тільки Соловки і Бєломорканал!), уже ніколи не повернутися у наші степи. Імператриці Єлизаветі Петрівні, яку дехто намагався лукаво «переодягти» в скромне вбрання «святої Єлисавети», також не вдалося втрапити на карту сучасної України, – і слава Богу! Сподіваюся, ніякі зміни влад в Україні вже не призведуть до їх топонімічного «воскресіння»…
Прихильникам «Єлисаветграда» нарікати нічого: Верховна Рада діяла відповідно до закону. Вона мала в своєму розпорядженні рішення Кіровоградської міської ради попереднього скликання, яка запропонувала на вибір парламенту сім варіантів, – серед них був і «Кропивницький». Було рішення відповідного профільного комітету парламенту на підтримку «Кропивницького», було голосування у сесійній залі, – що іще треба? Які підстави є в міського голови Андрія Райковича для того, щоб заявляти: «Нас не почули!»?
А що, власне, мали почути? Може, міська рада під проводом Райковича скасувала рішення своїх попередників? Та наче ж ні: воно залишилося в силі. І це найголовніше.
Що ж до опитування жителів міста в жовтні 2015 р., то воно було юридично нікчемним. Цікаво: в чию саме «трубу» полетіли тоді 350 000 гривень з міського бюджету? На що їх витратили? На якій «стелі» написали кошторис?
А ось нинішня міська рада займалася виключно деструктивом: вона просто блокувала все, що не «Єлисаветград», заявляючи вустами свого голови (та й не тільки його), що то начебто православна назва! Хоча ж пояснювали Райковичу й іже з ним: не лукавте, назва «Єлисаветград» не має жодного стосунку до святої Єлисавети. Це міф. Або, простіше, обман. Або ще простіше: брехня. Яку охоче поширювала УПЦ МП, – церква, яка й досі не розібралася сама з собою: чи вона українська, чи московська.
Є герб Єлисаветграда 1845 року з царською короною, вензелем імператриці, з датою «1754» – ви що, і цей герб хотіли повернути українському місту, дорогі православні браття і особливо сестри!?
Знаю, що частина «єлисаветградців» – це ті, хто ні до УПЦ МП не мають жодного стосунку, ні за «рускім міром» не ностальгують: їх вабить, так би мовити, культурний міф старого Єлисаветграда. Багатьох цих людей я знаю, і навіть не сумніваюся у їхній прекраснодушності. Але ж прекраснодушність тим і особлива, що вона не готова помічати багато чого іншого довкола себе!
Ну, а щодо Марка Лукича Кропивницького, то заслуги його перед українською культурою величезні. Історія національного театру асоціюється з його іменем – хіба цього мало? «Рускій мір» ХІХ століття забороняв український театр або ж заганяв його в жорсткі рамки побуту й етнографізму, в мелодраму (попит на яку й досі, до речі, не зник!), – проте все ж театр відбувся і як яскравий творчий феномен, і як важливий чинник національного самоусвідомлення українців! Акторами трупи Кропивницького і ним самим захоплювалися тисячі «просвіщенних» глядачів, серед яких, між іншим, були й такі авторитети, як Толстой та Чехов.
Чи витримала випробування часом драматургія Кропивницького? Він написав чотири десятки п’єс; одні з них більш живучі, інші менш, – по-іншому й не буває. Я ось щойно перечитав драму Марка Кропивницького «Розгардіяш», написану по слідах російсько-японської війни 1905 року і великої російської «смути», – і знайшов у ній чимало цікавого для сучасного театру. І ще раз подумав: ми таки «ленивы и нелюбопытны». Може, ми Лесю Українку ставимо? Може, Миколу Куліша? Гай-гай… Тому не варто кивати тільки на Марка Лукича… Мені випадало бачити на сценах київських театрів й Івана Тобілевича («Молодий театр»), і Нечуя-Левицького (театр імені Франка), і навіть Олену Пчілку з її водевілем «Суджена – не огуджена» (театр на Подолі), – і то були дуже цікаві роботи. Бо знаходився режисер, який брався за, здавалося б, відпрацьований літературний матеріал, і «ліпив» із нього цілком нову мистецьку реальність…
Одне слово, дорогі кропивничани, довгоочікуване прощання з комуністичним «псевдонімом» міста – сталося! Відтепер нехай собі Сергій Миронович і Єлисавета Петрівна танцюють свій прощальний менует, віддаляючись у рожеві тумани історії…
Приймімо нову назву, як колись жителі Проскурова прийняли імено «Хмельницький». Як станіславівці прижилися з «Івано-Франківськом». Як сучасні дніпропетровці прийняли «Дніпро», зовсім не переймаючись «Єкатерінославом»…
Живімо спокійно, в добрі та мирі. Тільки не в тому «мирі», який «рускій», а в тому, який далекий від потрясінь, затишному і впорядкованому, зігрітому пам’яттю про наше, а не чуже.
Володимир Панченко
Ось як прокоментував журналістам перейменування Кіровограда міський голова Андрій Райкович:
– Як я можу до цього ставитися, якщо рішення Верховна Рада прийняла всупереч думці більшості наших громадян? Ім’я, з яким ми маємо прославляти наше місто трудовими, спортивними, інтелектуальними досягненнями, мають обрати люди, які в ньому живуть. Під час результатів опитування кіровоградців назва «Кропивницький» не була першою чи навіть другою й набрала лише три відсотки голосів. Не звернула увагу Верховна Рада і на позицію Кіровоградської міської ради. Нагадаю, що були пропозиції перейменувати Кіровоград на Єлисаветград, однак вирішили, що ця назва імперська (хоча насправді так місто названо було на честь Святої Єлисавети), і що зараз з огляду на події на Сході країни вона не на часі.http://www.vechirka.com.ua/andr-i-raikovich-verxovna-rada-ne-dosluxalasya-do-dumki-gromadi
“Є герб Єлисаветграда 1845 року з царською короною, вензелем імператриці, з датою «1754» – ви що, і цей герб хотіли повернути українському місту, дорогі православні браття і особливо сестри!? ”
Все это история города.В чем проблема?
Прежде,чем делать выводы о смысловой нагрузке герба, необходимо вспомнить,по каким принципам, правилам, герольдмейстеры ХУ111 -Х1Х веков составляли городские гербы.
1.Принцип создания городской эмблемы как знака определенного реального города НЕСУЩЕГО В СЕБЕ КОНКРЕТНУЮ ИНФОРМАЦИЮ о городе. Учет в нем характерных особенностей города ,местности,населения,традиций..
2.В гербе обозначается фигура-символ “милости верховной власти”-государственные цвета-черный, золотой, двуглавый орел…
3.Символы городской символики в общем плане, указывающий на то, что речь идет именно о городища не другом виде поселения(изображение башен, стен крепости, укреплений, святого или его атрибутов, покровителя города.
3.Указание на статус города в государственной административной системе(в гербовом щите располагаются два герба-в верху-наместнический, в цетре-городской).
Теперь описание герба : “Герб Елизаветграда утвержден 6 августа 1845 года законом №19383 :
“В верхней половине щита в золотом поле Государственный Российский герб, а в нижней, в красном поле земляное укрепление, внутри коего вензель Императрицы Елизаветы Петровны; по сторонам же онаго 1754 год”.
Использован текст гербовника П.П.фон Винклера
Фигуры герба необходимо рассматривает в единстве их логической связи. Верхняя часть герба-Государственный Российский герб,(Городская военная предыстория неотделима от гражданской и сегодня, что стало причиной многих споров по выбору точки отсчета возникновения Елисаветграда-от крепости, либо от гражданского поселения. Вот почему в гербе Елисаветграда, утвержденного в августе 1845г., вместо наместнического герба был изображен государственный герб России, поскольку город находился в ведении Военного ведомства. ).Далее-факты реальной истории города-изображение земляных крепостных сооружений, дата начала строительства и вензель императрицы, которая санкционировала это строительство. Поэтому ни символика, ни название города никак не указывают на то, что город назван в честь императрицы. Герб, согласно правилам геральдики, указывает на факты реальной истории города, которые определили на века его специфику.
P.S.Если вензель императрицы рассматривать в качестве указания на то, что крепость названа в ее честь, то следует помнить, что она,крепость,называлась “св.Елизаветы”(части архитектурных сооружений крепости, как известно, также были названы в честь святых, то есть наименования выполняли функцию оберега).Но на гербе нет никаких знаков-символов святой, что позволяет заключить, вензель только обозначает имя правителя, по распоряжению которого началось строительство крепости.
” “Прихильникам «Єлисаветграда» нарікати нічого: Верховна Рада діяла відповідно до закону”
Просмотров:355 Комментариев:39
Alex 2 говорит:
14.07.2016 в 12:18
Совершено ОБРЕЗАНИЕ (истории) и законодательства Украины,поскольку отброшен Закон
Про географічні назви
Верховна Рада України; Закон від 31.05.2005 № 2604-IV
Документ 2604-15, чинний, поточна редакція — Редакція від 21.05.2015, підстава 317-19
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про географічні назви
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, № 27, ст.360)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 5029-VI від 03.07.2012, ВВР, 2013, № 23, ст.218
№ 5462-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 6-7, ст.80
№ 317-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 26, ст.219}
«Стаття 5. Встановлення географічних назв
Встановлення географічних назв включає виявлення існуючих або відомих у минулому історичних географічних назв, найменування та перейменування географічних об’єктів.
Географічні назви виявляються документами відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також картографічними, статистичними, архівними, енциклопедичними, довідковими та історичними джерелами.
Виявлення географічних назв, не зафіксованих у документах чи історичних джерелах, здійснюється шляхом опитування, у тому числі за допомогою засобів масової інформації, населення, яке проживає на даній території, краєзнавців, географів, істориків та інших фахівців, під час картографування території або проведення топонімічних досліджень.
Назва, яка присвоюється географічному об’єкту, повинна відображати найбільш характерні ознаки цього об’єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, де він розташований, думку населення, яке проживає на цій території, вписуватися в існуючу систему назв цієї території і складатися з мінімальної кількості слів.
Географічним об’єктам можуть присвоюватися імена вчених, дослідників та інших осіб, які брали участь у їх відкритті, вивченні, створенні або заснуванні.
Імена видатних державних або громадських діячів, представників науки, культури чи інших осіб, діяльність яких не пов’язана з відповідними географічними об’єктами, можуть присвоюватися посмертно, і лише у виняткових випадках з урахуванням думки більшості населення, яке проживає на території, де розташовані ці об’єкти. Врахування думки більшості населення здійснюється відповідно до закону про референдуми….»
Постановление еще не подписано президентом,есть время обратиться в Конституционной Суд Украины ,а также европейские суды
Перша колегія суддів на засіданні розподілила конституційне подання, що надійшло до Конституційного Суду України, від 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України „Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області“ та затвердила суддю-доповідача.
http://www.ccu.gov.ua/novyna/5-lypnya-2016-r-zasidannya-konstytuciynogo-sudu-ukrayiny-ta-kolegiy-suddiv
Знову сепари активізувалися тими ж самими штампами за свій “руськамір” під ширмою казуїстики чиїхось «регламентів», які порушили самі ж при проведенні і так званих опитувань. Бо як 200 – 300 чоловік в наявності можуть бути 82% і нав’язувати свою думку всім 250 тисячам мешканців нашого міста. Та і було то хоч раз в нашому місті якесь відповідне опитування, коли ні сам, ні хто з моїх знайомих за всі 25 років ніколи з цим і не стикалися, хоч самі і шукали можливості до цього залучитися. Бо всі ці опитування проводять на одній “кухні”, лише оприлюднюючи ту цифру, яка потрібна тим, хто його нібито проводить. Бо що то і за достовірність і того опитування, яке проводив хтось паралельно з виборами мера, коли якби сам не побачив це, то і не знав. Та як виявилося, що і самі листки опитування надавалися кому завгодно, без паспортів, і в любій кількості. Бо самі заздалегідь знали, що результат таких опитувань виведуть собі той, який їм потрібен. Тому казати про виявлення більшості мешканців, це – повна нісенітниця, як і всі оці волання до регламенту тими, хто сам його порушував з самого початку цього перейменування.
А всі ці нібито “історичні”, а насправді – “ІстЕричні” доводи за не нібито не імперськість походження старої назви – повна нісенітниця, бо, кожен справжній, не заангажований історик знає, що в часи російської імперії всі фортеці і міста від них називали в честь їх імператорів і імператриць, яких тільки потім канонізували до лику святих. То як би і була ніби-то “святОЮ” назва, то, де ж тут була хоч би одна церква тієї святої? А пропагувати історію тієї імперії, яка з нами зараз веде війну, це – повне блюзнірство. І хто дере рота за стару “ІстЕричну” назву тієї імперії, яка з нами веде війну, то тільки діє проти України на догоду її ворогам.
Володимир Панченко чітко визначив і пояснив всі аспекти “обгрунтувань” поборників імперської назви нашого міста і тут немає необхідності ще щось говорити.Я читав більшість статей і коментарів на цю тему і раніше і в останні дні після 14 липня і відзначу: Всі, практично, дописи за українську назву написані українською мовою, а за імперську — російською. Бо українці хочуть бачити свою країну незалежною і вільною,а “пята колона русского міра”тягне нас в російську імперію.
” не нібито не імперськість походження старої назви – повна нісенітниця, “-Ничего подобного я не утверждал.Империя-исторически закономерная форма государственного устройства и демонизировать ее нет смысла.Более того,империя ,вообще российское государство,а затем СССР,объединили украинские земли и сформировали современные границы украинского государство.И если быть последовательным в политике декоммунизации,то можно дойти до отказа от Закона Украины о правопреемственности Украины УССР,пересмотреть ПАкт Молотова-Риббентропа,то есть вернуть Польше Западную Украину.Не случайно Институт памяти(польский),собирает документы о праве собственности поляков в Зап. Украине.Кстати,в ЕС,куда стремится Украине,актуален закон о реституции.
И еще раз:не было бы города,без империи!
” Долго начинали строить крепость, но могли и не достроить. Дело в том, что она произвела большое впечатление на Порту, которая восприняла это событие как недружественный акт со стороны Петербурга. Крепость находилась в тридцати часах езды от турецкой границы и потому, с точки зрения султана, ее строительство было нарушением русско-турецкого договора. За поддержкой он обратился к английскому и австрийскому правительствам. Обстановка накалилась настолько, что русский посол Обрезков начал опасаться, как-бы крепость св. Елисаветы не стало причиной разрыва и возможно, войны с Турцией. На это вице – канцлер Воронцов ответил: «…построение крепости св. Елисаветы будет для переду великим авантажем [выгодой, преимуществом-А. Л.] России и турков в узде содержать «. В результате, начатое дело было продолжено. Российская империя приняла самостоятельное решение, не произведя ни единого выстрела. Перефразируя известный персонаж, она сказала крепости: я тебя породила, я тебя и защищу! Сама же ее и упразднила,издав указ 10февраля 1784г.,в котором сказано:»…. крепость св. Елисаветы,… отныне крепостями не почитать,а оставить их в каком оне ныне состоянии,…обращая их во внутренние города или посады». “http://kirovograd.comments.ua/article/2009/12/08/102425.html
смішно вже і не цікаво чути одні і тіж самі штампи від провідників ще радянської історії, які свідомо замовчували той факт, що саме з цієї фортеці полки генерала Текелея йшли громити Запорізьку Січ. І ніякого стратегічного значення в російсько-турецькій війні вона не мала. А була збудована для приборкання козацьких поселень, окремі назви яких збереглися в назвах деяких мікрорайонів нашого иіста. Тому всі намагання підвести “історичність” назви імперської фортеці не існуючої вже і імперії, яка саме і нищила українське козацтво, до назви українського міста – повна нісенітниця, враховуючи і те, що нащадки цієї імперії зараз вже вдерлися на наші землі війною новою. То ця гібридність навіть в нав*язуванні “істЕричності” їх назви, просто – блюзнірство вже перед тими, хто загинув на фронтах війни цієї, і є зрадою самої України. Навіть тільки з поваги до пам*яті наших патріотів наше місто і повинно мати українсь назву, а не будь яку імперську, хоч там тричі “святу” по міркуванням деяких.
Більш того скажу, що коли ще мав доступ до закритих на той час архівів, то саме там, в тих матеріалах, і побачив реальну, а не книжково радянську історію, яка недоступна ще і досі до багатьох, на чому тільки і грають ті історики, які лиш захищають власні звання, вводячи в оману і всіх навкруги. Тому дуже слушно поступила ВР, узаконивши назву нову, українську, на основі подання наукових фахівців нашої країни, а не колишніх імперій.