Тридцять років минуло від дня Чорнобильської катастрофи. Вона забрала життя десятків тисяч людей, завдала шкоди здоров’ю десяткам мільйонів. Жодна статистика не скаже скільки доль понівечено Чорнобильським смерчем. Чорнобиль – біль України, біль усього світу. Ці слова не раз були промовлені тисячами людей, але вони і зараз залишаються актуальними. Про сам вибух на реакторі, переселення людей, смерті від опромінення можна писати і писати – таких історій не злічити. Сьогодні Перша електронна газета пропонує поглянути на життя в “зоні відчуження” з іншого боку – з боку закону і порядку. Адже були люди (навіть серед військових), які користувалися цією трагедією для власної вигоди.
Про це читайте в спогадах прокурора відділу прокуратури Кіровоградської області старшого радника юстиції Бугмія Сергія Євгеновича, який працював у військовому трибуналі по Чорнобилю.
“Ліквідація наслідків вибуху на Чорнобильській атомної електростанції була пов’язана з великим обсягом робіт, до неї залучались представники різних спеціальностей. Про героїзм і самовідданість ліквідаторів аварії на ЧАЕС написано чимало. Однак, рідко де згадується про роботу там прокурорів, які стояли на варті Закону у «зоні відчуження»не один рік, доки тривала ліквідація наслідків аварії. Мій людський, професійний обов’язок — заповнити цю прогалину в історії Чорнобильської трагедії.
Народився я в селі Цвітне Олександрівського району Кіровоградської області 9 березня 1958 року. Виховувався батьком, учасником та інвалідом війни 1941-1945 років. Мати померла через півроку після мого народження. У 1974 році закінчив школу, два роки працював токарем на заводі, доки не був призваний на строкову службу до армії. Демобілізувавшись, вступив на навчання до Харківського юридичного інституту ім. Ф.Є.Дзержинського, після закінчення якового був направлений на роботу до прокуратури Кіровоградської області, де працюю до цього часу.
Ті страшні події 26 квітня 1986 року я зустрів на посаді помічника прокурора Світловодського району. Через рік після трагедії, а саме у серпня 1987 року, мене, як лейтенанта юстиції запасу, було призвано на військові збори по ліквідації аварії на ЧАЕС. З пересильного пункту у місті Біла Церква був направлений в 25-ту бригаду хімічного захисту в селі Оране Київської області на межі з Чорнобильською зоною. А вже у стройовій частині отримав призначення на посаду начальника канцелярії військового трибуналу по Чорнобилю.
Військовий трибунал по Чорнобилю знаходився на території штабу оперативної групи №2 в селі Терехи безпосередньо у «зоні відчуження». Сам трибунал розміщувався в одному з житлових будинків, власники якого, як і всі жителі села, були переселені. Штат трибуналу налічував трьох офіцерів та складався з голови трибуналу, начальника канцелярії, адвоката. Голова трибуналу призначався з числа військових суддів, начальник канцелярії та адвокат – з офіцерів запасу. Крім того, в штаті був водій та два солдати. Проживали ми всі разом в тому ж будинку, де і працювали.
У функціональні обов’язки військового трибуналу входив розгляд по першій інстанції кримінальних справ, які розслідувала військова прокуратура по Чорнобилю. Ця прокуратура була розміщена в палатковому містечку неподалік села Оране. На той час в Чорнобильській зоні перебували переважно військові (як кадрові, так і запасу). А де люди, там і правопорушення. Кількість розслідуваних злочинів була значною. Кримінальні справи були різних категорій, але основну масу складали крадіжки, тілесні ушкодження, хуліганство, самовільне залишення частини та інше. Крім військової, на території Чорнобильської зони функціонувала і цивільна прокуратура.
Що ж стосується військового трибуналу, то розглядати справи по суті ми виїжджали безпосередньо у військові частини, службовцем якої було скоєно злочин. Разом з головою трибуналу у слуханнях справ брали участь і народні засідателі. Згідно з тодішнім законодавством, їх обирали зборами із числа військовослужбовців частин. Судові рішення, які виносив трибунал, мали містити окрім підпису голови й підписи народних засідателів. Практично кожна справа розглядалась у відкритому судовому засіданні в присутності товаришів по службі підсудного.
Переважно злочини вчиняли військові молодшого командного складу, але розглядались й, так би мовити, резонансні справи, де в роліпідсудних виступали старші офіцери. В пам’яті залишився випадок, коли засудили підполковника. Будучи заступником командира військової частини, він вкрав легковий автомобіль з гаража в місті Прип’яті, вивіз його із «зони відчуження» та зареєстрував по підроблених документах. Авто використовував у власних цілях. Тоді на засіданні з’ясувалось, що законний власник машини помер в перші дні катастрофи, отримавши велику дозу радіації.
Арештовані підсудні утримувались на гауптвахті військової комендатури в Чорнобилі, на мені була організація їх утримання та конвоювання. Крім того, в функціональні обов’язки начальника канцелярії входило забезпечення виконання вироків, організація судових процесів, ведення протоколів засідань, отримання та відправка кримінальних справ, здійснення діловодства трибуналу та інше.
На зборах по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи я перебував до лютого 1988 року. Після повернення на Кіровоградщину, продовжив працювати в органах прокуратури. Перебування на радіоактивно-забрудненій території не пройшло безслідно для здоров’я. Через кілька років після повернення мені була призначена 3-тя група інвалідності.
Ми ще не раз будемо повертатися до подій весни 1986 року. Адже для когось вона стала останньою, для когось – перекреслила всі сподівання на щасливе і безхмарне майбуття. Для мене ця весна поділила життя на «до» і «після» катастрофи… Проте життя триває. І радісно від того, що в серцях людей живе безмежна вдячність ліквідаторам аварії на ЧАЕС за подвиг заради майбутнього.
Бугмій Сергій.