Важливо

«Ізиді!», або «Важка в мене робота!»

У східному кутку Олександрійського району, де розташовані Куколівка, Пролетарське, Попельнасте, Ялинівка, Олександрівка, Дівоче Поле та ще не один десяток маленьких і не дуже сіл, батюшка Михаїл, мабуть, найвідоміша й найшановніша людина. 42 роки він молиться за здоров’я й упокій, хрестить, вінчає й проводжає в останню путь людей і служить настоятелем Різдво-Богородицької церкви.

У праведність священика, цілющу силу його молитов тут уже давно повірили, як в очевидне.

Таке не вигадаєш

Отже, в кожній місцевості є своя знаменитість – людина, з якою познайомлять приїжджого з Владивостока, Ванкувера, Мадрида чи Берліна відразу після того, як пригостять обідом. Із батюшкою Михаїлом іще простіше – в Іспанії, Німеччині, Австралії про нього вже знають. І навіть приїздять аж із тих далеких країв, щоб очистити душу в сповіді. Їдуть, звичайно ж, і з навколишніх міст – Дніпропетровська, Кривого Рогу, Кіровограда. З Києва їдуть, хоч Лавра під боком, Софія, Михайлівський Золотоверхий. І ось чому…

– Якщо я вам зараз переповім те, що одного разу бачив у нашій церкві на власні очі, ви мені нізащо не повірите, бо нормальна людина, поки не побачить сама, такі розповіді вважатиме байками, – упевнений у моєму доброму психічному здоров’ї (і за цей діагноз – окрема подяка) й традиційній неготовності до сприйняття речей небуденних один зі співрозмовників, власник продовольчого магазину в Червоній Кам’янці Юрій. – Я довго не ходив до церкви. Був переконаним атеїстом, навіть не припускаючи, що над нами, вище нас може бути Хтось. А потім пішов – люди розповіли, що наш отець Михаїл творить дива, а мені без сторонньої допомоги зі своїми проблемами на той час розібратися було важко. І ось за першим чи другим відвідуванням я став свідком розмови батюшки з… нечистою силою, що вселилася в жінку, котру до нього привезли десь із далеку. Особисто я її бачив уперше, і вона мене не знала, але щойно пройшов повз неї, як почув – не зразу й збагнув, що то на мою адресу, – радше зміїне шипіння, ніж нормальну людську мову: « Що, уже знайшов нову жінку?..» Мимовільно вслухався і зрозумів, що вона якимось побитом про мене знає більше, ніж я сам. Та на цьому відкриття й спантеличення не закінчилися. Далі батюшка говорив із жінкою, точніше її бісами, котрі то грубими й пропитими чоловічими голосами, то дитячими й писклявими на його наказ: «Цілуй хрест!» опиралися, наче чимось погрожуючи: «Не хрести!»…

Сьогодні в магазині Юрія висить ікона, прямо над прилавком, за яким торгує вагітна дружина.

Ніна погоджується сфотографуватися й додає, що батюшка не лише нечисту силу від людей жене, але й допомагає бідним односельцям. Комусь на операцію гроші зібрати допоможе, у когось відслужить, не взявши ні копійки. То відправить подарунки у дитячий садочок.

Не відступається

– Я була в п’ятому класі, коли до нас переїхав із сім’єю батюшка, – каже сільський голова Червоної Кам’янки Тетяна Бесараб. – Тоді був період суворого атеїзму. Я пам’ятаю, що він учився в семінарії, вже й дитинка у них була. Жили новосели дуже бідно – селяни ж до церкви боялися ходити. А потім у них народилося ще троє дітей. Зараз у батюшки десять онуків. Отак, якщо коротко, «по вершках» і продовжувати, то, треба сказати, нелегке в цієї святої людини життя – рано овдовів, прийняв чернечий постриг. Дуже хворіє, діабет у нього і ще купа всього «начіплялося». А інакше й бути не могло, адже він на себе стільки негативу бере від хворих, зурочених. Я сама була затятою атеїсткою, але після того, як попрацювала операційною сестрою в Афганістані, захотіла віри в Добро і Світло. А батюшка наш і є ними. Хочете вірте, хочете – ні, але що бачила – те бачила. Возили до нього з-поміж інших одну жінку, довго її лікували. Заходжу в церкву й чую, як біс із неї до нашого настоятеля промовляє: «Мишко, відступися! Ну, чого ти такий дурний? Що ти для себе від цього маєш?»…

Одні потерплять, другі потерплять…

До речі, сучасна медицина не прямо, але визнає дієвість церковного чи релігійного екзорцизму, але вважає це чимось на зразок плацебо, коли недужий – людина з психічними розладами – вірить у те, що через обряд очищення оздоровлюється. А першу процедуру вигнання нечистої сили з людини, як пам’ятаємо ми всі, провів Ісус Христос, переселивши бісів із хворого в стадо свиней і тих тварин направивши у прірву. Відтоді християни вірять, що благочестиві люди мають від Бога такий дар – виганяти з людини нечистого. Американське кіно цю тему надто заексплуатувало, але ж ми розуміємо, що поки одні заробляють гроші на модній темі, інші хворіють, страждають, їздять по світу в пошуках лікарів і бояться зізнатися, що з ними так гірко обійшлася доля.

– Сьогодні таких недужих стало більше, – ділиться пропущеним крізь себе досвідом отець Михаїл. – Йдуть до всяких магів і ворожбитів, щоб вилікувати суглоби, голову чи серце, а потім приїздять, щоб лікувати хвору душу. З Кіровограда багато людей буває. Чомусь не йдуть до своїх духовних наставників у тамтешніх церквах.

Наче йдеться про нежить чи легкий головний біль – так «просто» розповідає священик про «біснуватих», дивуючись, чому це до нього здалеку приїхали журналісти.

– Я не «крутий» якийсь, навпаки – весь непоказний із себе, – сміється чоловік. – Ну, давай поговоримо. Хочеш почути, як ми з нечистою силою сперечаємося? – Мало цікавого, люди в церкві лякаються. Он начальник стоїть (показує, причому, не ховаючись від того – авт.), уже не вперше до мене приїхав. Як почну читати, то й пищить, і кричить чоловік. Добра по своїй природі людина, а, дивись, дала слабину…

Спілкувалися ми з батюшкою прямо на церковному порозі в, прямо скажемо, не в спекотний літній день. А відтак забирати час на відпочинок у людини, котра щойно відстояла, відчитала й відспівала (щоправда, віднедавна в церкві з’явився у настоятеля помічник) чотиригодинну службу, було совісно. Втім, ми встигли поговорити й про революційний Майдан, і про демографічну ситуацію на селі, й про віру людей у Бога. Батюшка багато читає, добре поінформований про те, що діється навколо району, області, єпархії тощо. Він абсолютно відвертий у своїх висновках стосовно, приміром, підприємливості деяких служителів церкви:

– Нещодавно прийшов до мене один чоловік і каже, що поїхав похрестити внука, пішов із родиною до церкви, а грошей не вистачило… Як так, хто це так людей до Христа веде?!

До Майдану батюшка ставиться з розумінням. Власне, як і до всякого діяння людського – простого, грішного, поміркованого чи не надто виваженого. Участі церковнослужителів у масових акціях не схвалює. Щодо популярної у виконанні представників влади «пісні» про те, що треба зачекати, перетерпіти, а потім, колись, пізніше, ми отримаємо винагороду за довготерпіння, каже так:

– Одне покоління потерпить, друге перечекає негаразди. А третє може й не народитися.

А ще батюшка – великий оптиміст. Попри свої хвороби.

– Не робити зла! – такий, на перший погляд – простий, його рецепт від душевної гризоти. – А якщо Бог дасть якусь болячку – то не страшно, то – перевірка, випробування. У Нього на кожного з нас свої плани. А моя робота – людям про це розповісти. Взагалі-то важка в мене робота. Дуже важка.

Валерій Скороход

Поширити:

Залишити коментар:

коментар