У стражданнях минув 2015-ий рік для залізничних лікарень у Гайвороні, Знам’янці та Помічній і двох спеціалізованих медико-санітарних частин – в Смоліному та Кіровограді. Затримки із заробітної плати, суттєве скорочення штату, акції протесту…
Багато негативних емоцій пережили працівники цих закладів, їхні сім’ї, пацієнти. Вірилося, що ситуація невдовзі владнається, бо перехідним для відомчих лікарень і медчастин було визначено період довжиною в один рік. Тобто упродовж 2015-го 94 спеціалізовані заклади України, які обслуговують більше мільйона громадян і в яких працює 22 тисячі медпрацівників, мусили призвичаїтися до нових фінансових реалій. Але, судячи з усього, безболісного вирішення питання (як скоротити, не ріжучи по живому) держава поки що не знайшла.
Діагноз – «сумасбродство»
Про вимушену готовність працівників відомчих закладів медицини знову збиратися на мітинги й пікети свідчить описана нами раніше ситуація в Помічнянській залізничній лікарні, котра не має шансів на виживання, фінансуючись лише за рахунок районного бюджету. Дай Боже, щоб того кошторису вистачило бодай на повноцінне фінансування ЦРЛ в Добровеличківці!
Із проханням про допомогу вже вкотре звертаються до Президента, Прем’єр-міністра, міністра охорони здоров’я, керівника облдержадміністрації працівники медико-санітарної частини Смоліного, котрій, як і помічнянській, однозначно не вдасться зберегтися в нинішньому вигляді, якщо усе фінансування зведеться до скромних видатків, що їх закладає у свій бюджет на утримання медицини Маловисківський район. Недавно сесія районної ради обговорювала питання щодо виділення чергового рятівного траншу закладу – 400 тисяч гривень. Зі слів головного лікаря, депутата обласної ради Олександра Фролова, райцентр наполегливо рекомендує адміністрації лікарні провести скорочення в цеховій службі, відділенні невідкладної допомоги. Загалом під загрозою чергового звільнення опиняються 18 фахівців.
– Якщо ми скоротимо у цеховій службі лікарів, медсестру, санітарку – усіх тих, хто обслуговував безпосередньо шахтарів Смоліного, це буде… чистим проявом «сумасбродства».
Йдеться про те, що лікарня, пряме призначення якої – лікувати й оздоровлювати гірників, не має морального права зрікатися своїх профільних пацієнтів. Але так думають не всі.
Читайте також: На базі “шахтарської” лікарні планують створити гемодіалізний центр
Забули, для кого будували?
– Прикро, що треба доводити важливість такого закладу для держави, – каже Олександр Сергійович. – На законодавчому рівні задекларовано, що уранодобувна промисловість (а отже і її працівники зі своїм соціальним пакетом) – це стратегічний напрямок інтересів держави. А на ділі я мушу всім розповідати, що нам потрібна місцева лікарня, бо хворий гірник в шахту не полізе й «стратегічного урану» для України не добуде. І шахтарям-пенсіонерам вона потрібна також, бо… заслужили!.. Зрештою, в нас досі чинні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України та її населення, згідно з якими в місці видобутку повинна функціонувати повноцінна медична частина. Натомість нас поспіхом передають місцевим громадам, навіть не завершивши як слід юридичної процедури. Так, сьогодні створено правову колізію й порушено вимоги Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»: фінансування спеціалізованих медзакладів передано в райони, а майно й досі лишається в МОЗ. Місцева влада неспроможна повноцінно фінансувати лікарні, але й не має права затверджувати їхні структуру та штатні розписи, тоді як МОЗ від цієї роботи відмовляється.
…Трохи історії. Свого часу подібні лікарні та санчастини створювалися для обслуговування працівників потенційно небезпечних об’єктів, якими і є уранодобувні шахти Смоліного та Новокостянтинівки. Наразі тільки з цих підприємств понад 2200 працівників обслуговуються, проходять періодичні планові обстеження, лікують давні хвороби за місцем проживання. Олександр Фролов каже, що серед запропонованих до передачі в комунальну власність (із-під контролю Міністерства охорони здоров’я) медико-санітарних частин є такі, що являються єдиним лікувальним закладом на територіях із радіусом 40-50 кілометрів: державний заклад СМСЧ №1 в Енергодарі, №2 в Південноукраїнську, №3 в Кузнецовську, №4 в місті Нетішин, №5 у Славутичі, №9 у Жовтих Водах, №16 в Чорнобилі та №17 у Смоліному. Тобто за навантаженням і за потребами ці заклади слід порівнювати з центральними районними лікарнями і відповідно фінансувати. Але в нас при формуванні територіальних галузевих і загальних бюджетів діє інший розрахунок – береться до уваги кількість населення і один базовий медзаклад. Тому-то й доведеться Олександру Сергійовичу та його колегам у 2016-му знову і знову привертати до своїх проблем увагу влади, депутатів, громадськості, просити, перекривати основні видатки й жертвувати, умовно кажучи, другорядними статтями, намагатися із однієї гривні зробити дві.
І тут лукавимо
– Минулого року на урізаному фінансуванні (третина від потреби – Авт.) ми ледве дотягли до вересня, – розповідає заступник начальника медчастини з економічних питань Юлія Німченко. – Потім отримали адресну субвенцію – шість мільйонів гривень. Закрили рік без боргів по зарплаті, але довелося піти на скорочення більше шістдесяти штатних одиниць, тридцяти ліжкомісць. Цьогоріч у районному бюджеті на медчастину Смоліного закладено 3,6 мільйона гривень (а потрібно 13-14 мільйонів гривень на рік – Авт.). Знову будемо писати листи депутатам Верховної Ради, Президентові, в профспілки…
…Прогноз від Фролова дещо оптимістичніший. Посилаючись на домовленість із депутатами, він говорить, що фінансування з місцевого бюджету доведуть до п’яти мільйонів. Звучить солідно, та насправді бюджет СМСЧ №17 ця сума не рятує, бо тільки на зарплату їй треба сім мільйонів сімсот тисяч гривень, два мільйони – на енергоносії. А ще є видатки на медикаменти, харчування, витратні матеріали, утримання охорони, пільгову пенсію…
– Знаєте, абсурд цієї реформи з передачею спецзакладів медицини в місцеве підпорядкування ще й у тому, що Кабмін наразі не завершив обіцяної адмінреформи, й невідомо, якою в підсумку буде карта області, районів, де будуть центри владних і фінансових повноважень, – ще один слушний аргумент наводить Олександр Сергійович.
– Нам сьогодні не вистачає скорочених минулого року ліжкомісць, – запевняє завідувач стаціонарного відділення медчастини Станіслав Заболотний. – На п’ятнадцять місць в терапевтичному і стільки ж у хірургічному відділеннях у нас зараз 22-23 претенденти. Насправді, коли кажуть, що люди стали менше звертатися до лікарні, а відтак їх можна скорочувати – це лукавство. Просто в людей немає грошей на лікування, навіть на термінові операції. Профілактичні заходи я вже й не згадую. А потім це закінчується інфарктами, інсультами, пневмоніями. Як можна скорочувати, приміром, нашу лікарню чи зменшувати комплекс її послуг, якщо у нас тільки по Смоліному вісімсот інвалідів праці – шахтарів, котрих держава зобов’язана лікувати, обстежувати..?
Важкий спомин
…Два величезних корпуси смолінської санчастини – інфекційне й терапевтичне відділення – навряд чи коли-небудь знову відчиняться для пацієнтів. Це нові, міцні, сучасні споруди з великими вікнами, просторими кімнатами й кабінетами. Але минулого року їх… звільнили від обов’язків… Будьте певні, стоятимуть вони довго. Вже наскільки паршиво виглядає будівля зачиненого інфекційного відділення Устинівської ЦРЛ, і та хоч сиплеться та тріщить, однак тримається. Ці ж приміщення стоятимуть без користі ще довше. Насамкінець, мабуть, вже й забудеться, хто й коли відправив їх на пенсію. І вже напевне не згадається, що урізання коштів на фінансування закладу, який обслуговував 10 тисяч жителів Смоліного і десяток навколишніх сіл п’яти районів, почалося з нововведень до Закону України «Про Державний бюджет 2015 року», якими рекомендовано передати спеціалізовані медичні заклади на утримання місцевих громад.
А тим часом ми звикаємо до обмежень, які дедалі впевненіше тлумачаться згори, як прагматичні й виважені або, на крайній випадок, вимушені рішення щодо економії державних грошей. І чим далі, то переконливіше звучать аргументи на користь скорочень різного роду соціальних, спеціальних послуг держави своєму населенню – освітніх, медичних, правових, комунальних. Безкарно й безжально ламаються інфраструктури міст і сіл. А від закритих учора закладів у центрі людних кварталів, крім руїни, лишається… важкий спомин.
Петро Бувалий, Нова газета