1 листопада 2005 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 про відзначення 27 січня Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту. 27 січня було обрано тому, що саме в цей день у 1945 році Червона армія визволила уцілілих в”язнів найбільшого нацистського табору смерті Освєнцім-Біркенау на території Польщі. За час існування цього концтабору у ньому загинуло від 1,5 до 2,2 млн чоловік, у більшості євреїв. Саме після Освєнціма широкому загалу стали відомі страшні злочини гітлерівців проти людства.
Уособленням Голокосту в Україні став Бабин Яр у Києві, де гітлерівцями був апробований справжній конвеєр смерті. Але такі місця масового знищення були майже у кожному окупованому нацистами населеному пункті України, у тому числі й на Кіровоградщині.
Нацистська Німеччина проводила по відношенню до євреїв політику тотального знищення, приховувану терміном “остаточне вирішення єврейського питання”. Всі без винятку євреї – чоловіки і жінки, діти і люди похилого віку, були приречені на смерть у відповідності з цією політикою. Лауреат Нобелівської премії письменник Еллі Візель описав цю трагічну ситуацію так: “Не всі жертви нацизму були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму”.
Перші «єврейські акції» в Україні (з кінця червня до середини серпня 1941 року) були спрямовані проти єврейської інтелігенції як можливого організатора опору політиці знищення, і євреїв-чоловіків як потенційної рушійної сили опору. Наприкінці серпня 1941 року ці акції набули нової якості – вони поширилися на усіх євреїв поголовно. Тимчасовий виняток робився тільки для євреїв, які були зайняті на роботах, потребуючих спеціалістів (шевців, лікарів, інженерів з радіотехніки тощо).
Уособленням Голокосту в Україні став Бабин Яр у Києві, де гітлерівцями був апробований справжній конвеєр смерті. Але такі місця масового знищення були майже у кожному окупованому нацистами населеному пункті України, у тому числі й на Кіровоградщині.
Для Кіровоградщини початком Голокосту став серпень 1941 року, коли розпочалася гітлерівська окупація.
З відкритих нині архівів колишніх спецслужб СРСР, трофейних документів гітлерівських каральних органів, зокрема з так званих “Донесень СД зі східних (окупованих) територій”, матеріалів судових процесів над нацистськими злочинцями та їх приспішниками з числа співробітників так званої “української допоміжної поліції” вдалося відтворити хроніку Голокосту на Кіровоградщині. Ось як вона виглядає.
20 серпня 1941 року, середа. До Кіровограда для участі у “Аktion in Kirowograd” прибула з Новоукраїнки зондеркоманда 4б (керівник – штурмбаннфюрер СС Гюнтер Геррман, з жовтня 1941 року – штурмбаннфюрер СС Фріц Брауне), що вивчала «оперативну обстановку на місці», її співробітники розробляли схему швидкого знищення людей, ними були зроблені перші розстріли євреїв.
23 серпня 1941 року, субота. Зондеркомандою 4б у Кіровограді у спеціально підготовленому таборі на Кущівці розстріляно декілька сотень чоловіків-євреїв.
24 серпня 1941 року, неділя. Начальник тилу групи армій “Південь” генерал-лейтенант фон Роквес розпорядився про участь СД (нацистська служба безпеки на окупованих територіях) у перевірці військовополонених у транзитних таборах військовополонених (дулаги) для відбору «відповідних елементів» (євреї, комуністи, комісари).На підставі цього наказу у щойно створених нацистами пересильних таборах для військовополонених у Голованівську, Тишківці, Новоукраїнці, Кіровограді, Знам”янці, Олександрії, Павлиші були вилучені, розстріляні і поховані у невідомих могилах сотні радянських військовополонених, у першу чергу євреїв.
1 вересня 1941 року, понеділок. Щойно створеною “українською допоміжною поліцією” у м.Гайворон розстріляно декілька десятків чоловіків-євреїв. Цього ж дня начальник тилу групи армій “Південь” генерал Роквес заборонив розстріли євреїв військовослужбовцями вермахту, оскільки “виконавчі заходи проти певних верств населення (особливо євреїв) покладаються виключно на сили вищого фюрера СС і поліції…”.
19 вересня 1941 року, п’ятниця. У Кіровограді блукаюча по окупованій Україні каральна 1-я мотопіхотна бригада СС розстріляла євреїв-чоловіків у робочому таборі на Кущівці (290 чол.), у Великій Висці 8-м піхотним полком цієї бригади було розстріляно 17 євреїв, прибулим того дня у Новоукраїнку штабом оперативної айнзатцгрупи С було розстріляно 120 військовополонених-євреїв у щойно створеному таборі для військовополонених на ст. Адабаш.
20 вересня 1941 року, субота. 10-м піхотним полком СС розстріляно 2 євреїв у селі Панчево Новомиргородського району.
30 вересня 1941 року, вівторок. У єврейське свято Yom Kippur (день посту, покаяння і відпущення гріхів) силами 304-го поліцейського батальйону у Кіровограді у протитанкових ровах за містом було розстріляно 4200 євреїв, у тому числі 600 євреїв-військовополонених.
У Голованівську в цей день жертвами заїжджої з Первомайська команди СС стали 570 євреїв.
Айнзатцгрупа СС у Кіровограді на вулиці Володарського (тепер Тарковських). Через декілька хвилин у ці автомашини повантажать зібраних біля синагоги і в довколишніх дворах пожилих людей, інвалідів, жінок, дітей і відвезуть їх до протитанкового рову на перехресті нинішніх вул.Волкова та проспекту Університетського…
4 жовтня 1941 року, субота. В Олександрії 304-м поліцейським батальйоном розстріляно 305 євреїв.
7 жовтня 1941 року, вівторок. У м. Долинська поліцейськими за наказом коменданта Зендельбаха були розстріляні 66 євреїв (за іншими даними 56).
10 жовтня 1941 року, п’ятниця. У селі Глиняному Піщанобрідського району (тепер Добровеличківський) було розстріляно 74 євреїв.
14 жовтня 1941 року, вівторок. 304-м поліцейським батальйоном у Знам’янці розстріляно 47 євреїв.
31 жовтня 1941 року, п’ятниця. У румунську зону окупації на правий берег Південного Бугу були депортовані зареєстровані євреї Гайворона, де у грудні 1941 року вони були розстріляні у таборі смерті у с.Богданівка Доманівського району Миколаївської області.
5 листопада 1941 року, середа. Ремонтний взвод 1-ї мотопіхотної бригади СС розстріляв у Олександрії 459 євреїв. Командував розстрілами унтерштурмфюрер СС Макс Тойбнер. Цей військовий злочинець-садист увійшов в історію тим, що всупереч наказам вищого командування СС не залишати документальних слідів знищення євреїв, під час розстрілів єврейського населення Кіровограда та Олександрії зафотографував, як його підлеглі кати розважали себе побиттям нещасних заступами і батогами, примушували їх бити один одного. За вироком вищого суду СС і поліції у Мюнхені від 24 травня 1943 року Тойнбер отримав 10 років тюремного ув’язнення у концентраційному таборі Маутхаузен, звідки був випущений у лютому 1945 року за особистою вказівкою рейхсфюрера СС Г.Гіммлера. Саме з матеріалів есесівського суду над Тойбнером стали відомимии прізвища його підлеглих, які розстрілювали кіровоградських євреїв – це унтершарфюрер СС Мюллер, рядові СС Фріч, Аккерманн, Вюст, Йоганн Герм, Ернст Гьоб.
21 листопада 1941 року, п’ятниця. 1-а мотопіхотна бригада СС прозвітувала, що з 10 вересня по 10 листопада 1941 року під час “акції за звичаями воєнного часу «переселено»: дорослих чоловічої статі – 4146, жіночої статі – 1033, дітей чоловічої статі – 126, жіночої статі – 92, усього 5397 людина. «Переселення» відбувалося у населених пунктах Житомирської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Сумської областей. Серед «переселених» вказано близько 60-70 євреїв-військовополонених з табору військовополонених у Адабаші”. Терміном “переселення” убивці у чорних мундирах СС іменували масові убивства людей з-за їх національності.
10 грудня 1941 року, середа. Співробітниками «української допоміжної поліції» розстріляно 86 євреїв з с. Юзефполь (тепер Йосипівка) у Вільшанському районі.
23 грудня 1941 року, вівторок. У Добровеличківському районі есесівцями разом з співробітниками “української допоміжної поліції” були схоплені і розстріляні у яру поблизу села Мар’ївка 97 євреїв (40 чоловіків, 57 жінок, серед яких 65 дітей).
15 січня 1942 року, субота. Співробітниками голованівської «української допоміжної поліції» на чолі з засудженим до смертної кари у 70-і роки ХХ століття Сафарбеком Коцоєвим були розстріляні 36 єврейських дітей-сиріт з дитбудинку у селі с. Липовеньке Голованівського району.
2 лютого 1942 року, понеділок. В м. Златополі (тепер частина м. Новомиргород) у підвалі МТС (машинно-тракторна станція), куди були запущені вихлопні гази, співробітниками «української допоміжної поліції» знищено 202 євреїв, які з осені 1941 року проживали у створеному гітлерівцями гетто.
7 лютого 1942 року, субота. У Грушевому яру у Туріянському лісі співробітниками «української допоміжної поліції» було розстріляно 69 євреїв з м. Новомиргород.
15 лютого, неділя. Були розстріляні понад 300 євреїв у Новоархангельському районі (села Кам’янече, Кальниболота,Торговиця, Свердликове, Надлак, Підвисоке, Покотилове).
16 лютого 1942 року, понеділок. У с. Хащувате, що входило до «гебіту Гайворон», очолювані німецькими жандармами співробітники «української допоміжної поліції» розстріляли 895 євреїв.
18 лютого 1942 року, середа. Адміністрація «гебіту Гайворон» прозвітувала про завершення «єврейської акції»: протягом 16-18 лютого 1942 року у Хащуватому, Грушці (Ульяновці), Голованівську і Вільшанці було схоплено і розстріляно 1404 євреїв.
У лютому 1942 року були також розстріляні 358 євреїв в Бобринці, які до цього з грудня 1941 року перебували у створеному гітлерівцями гетто у районі вулиці Дзержинського.
У лютому 1942 року очолювані начальником Устинівської районної поліції М. Марчиком поліцейські розстріляли 238 євреїв із села Ізраїлівка (тепер Березівка).
12 березня 1942 року, четвер. У Новоархангельську було розстріляно 27 євреїв, яких було виявлено у різних населених пунктах, серед яких і дітей з сімей, де хтось із подружжя був євреєм.
29 березня 1942 року, неділя. Німецькими жандармами і співробітниками «української допоміжної поліції», очолюваними гебітскомісаром Ланге, були розстріляні понад 300 євреїв з Олександрівки та Кам’янки (нині Черкаська область).
19 травня 1942 року, вівторок. У лісі біля с. Гурівка (Долинський район) співробітниками жандармерії було розстріляно 18 євреїв.
У травні 1942 року розстріли євреїв також мали місце у Златополі (183 особи), у Торговиці Новоархангельського району (450 осіб), в Бобринці (20 осіб).
9 червня 1942 року, вівторок. У Новій Празі Олександрійського району співробітниками «української допоміжної поліції» було розстріляно 29 євреїв з місцевого гетто.
У червні 1942 року у лісі поблизу Златополя були розстріляні 14 євреїв, про що повідомлено у “Донесенні з зайнятих східних областей” № 12 (липень 1942 року):”У Златополі було розстріляно 14 євреїв і єврейок – вони були виявлені в лісі, де намагалися втекти”.
30 вересня 1942 року, середа. У Златополі були розстріляні біля 100 останніх євреїв з ліквідованого гетто.
У червні 1943 року співробітники «української допоміжної поліції» розстріляли у Яреминій балці біля села Мартоноша Новомиргородського району 230 євреїв, уцілілих від попередніх розправ.
Напередодні радянсько-німецької війни на території України (в сучасних кордонах) проживало близько 2,7 млн. євреїв, з них на Кіровоградщині – понад 26 тис.
Газета періоду нацистської окупації “Кіровоградські вісті” 6 травня 1942 року повідомляла, що за розпорядженням німецького командування міською управою була проведена реєстрація населення міста.
“На підставі матеріалів, які розробив статистичний підвідділ, можна вважати, що Кіровоград є українським містом не тільки за географічним положенням, а й за національним складом населення. Всього у Кіровограді зареєстровано 68143 осіб 32 національностей, зокрема, українців – 62.405 або 91,6%, цивільних жителів німецької національності – 431 або 0,6% , росіян – 4047 або 5,9 %, молдован – 509 або 5,9%, поляків – 337 або 0,5 %, інших 27 національностей – 413 або 0,6%. Чоловічого населення – 27.398, жіночого – 40.745”. Про євреїв у звіті жодного слова, бо їх не було, вірніше, не повинно було бути за винятком тих одиниць, які змогли сховатися від убивць…
У 1941-1944 рр. в Україні різними способами гітлерівцями було знищено понад 1,5 млн. євреїв: понад 500 тис. у другій половині 1941 р., понад 750 тис. у 1942 р., до 150 тис. у 1943 р., понад 100 тис. у 1944 р. За підрахунками нацистських “бухгалтерів смерті” в Кіровоградській області було знищено 12 тис. євреїв.
Трагедія Голокосту назавжди залишилася страшним уроком і грізним попередженням усьому людству. Наш обов’язок – про це пам’ятати.
І не тільки пам’ятати. Необхідно про цей страшний історичний урок постійно нагадувати. І тоді можна бути переконаним, що людство більше не породить жорстокість таких неймовірних масштабів.
Пам”ятний знак жертвам Голокосту у Яреминій балці біля с.Мартоноша Новомиргородського району
Василь Даценко, історик-краєзнавець для Першої електронної