Ведучи запеклу боротьбу за місце під сонцем, очільники районів наввипередки втілюють у життя глобальні соціальні ініціативи, завдяки яким виживає народ України. Все будується, ремонтується, відновлюється, реалізується – показники зашкалюють, статистика нервово палить.
На ініціативній передовій помітно виділяється Голованівський район – головний активіст і учасник усіх масових і не дуже заходів, який впевнено крокує до лідерства на тернистому шляху «Центрального регіону-2015». От взяти хоча б проблему відсутності внутрішніх туалетів у школах району.
Лише цього року на їх будівництво і ремонт було витрачено сотні тисяч гривень. У результаті 13 навчальних закладів можуть похвалитися новими вбиральнями. Нарешті дітки не будуть взимку бігати до вітру. Серед таких щасливчиків опинилася Межирічківська ЗШ І-ІІІ ст., де навчається (чи, скоріше, відвідує заклад) 92 учня. Тут на внутрішній туалет було виділено 50 тисяч гривень. Блискуча підлога і новенькі унітази порадували не лише дітей, а й педагогів. Одна біда – бюджет не передбачив коштів для оплати послуг інструктора з «Курсів користування пісуарами». Достеменно не відомо, чи такі курси існують, але їх варто було б започаткувати з огляду на те, що на Голованівщині пісуари модно чіпляти ледь не на кожну стіну, а «що то таке і з чим його їдять» народ розуміє далеко не відразу. І це вже не проблема ініціатив і ініціаторів, а питання культурного розвитку. Виявляється, аби називатися культурним осередком, замало за кожної нагоди збиратися громадою в райцентрі і частувати один одного медовухою.
Ще більше поталанило 86-ти учням Троянівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Вони тепер мають змогу користуватися вбиральнею за 70 тисяч гривень. Враховуючи те, що доволі пристойний кахель нині коштує від 55 гривень за метр квадратний (таку ж ціну місцеві майстри справляють за роботу), а унітази на будь-який смак – від семиста гривень, то смак у замовника ремонту таки хороший. Хоча у цьому випадку не варто нарікати, адже школа у Троянці має довгу історію. Перший випуск семирічки припав на далекий 1929 рік. Тоді ж розпочалося будівництво типового приміщення школи. Будували довго (на совість мабуть). Згідно з інформацією на сайті школи, будівництво нового корпусу завершилося 1967 року – відкривається 9 нових класних кімнат і спортивний зал. Це була найрадісніша подія в житті троянівських освітян, бо, за словами місцевих жителів, з того часу приміщення капремонту не бачило, хоча потреба, відверто кажучи, була. Кілька останніх років керівництво закладу нарікало на нелюдські умови для організації навчального процесу, на гнилу підлогу, потріскану штукатурку, обгорілі від сонця стіни, відсутність води тощо. Цікаво, а що ж спонукало педагогічні і учнівські колективи інших освітніх закладів району щоліта власними силами приводили до ладу свої «альмаматері»?
Чи то до троянівців нарешті дійшов досвід сусідніх сіл із проханням перейняти його, чи людям самим страшно стало працювати у такій «шевченківській хатині», та нарешті і вони взялися за інструменти – пензлики, шпателі, болгарки і фотоапарати (адже треба такий грандіозний процес закарбувати – не кожного ж року трапляється і не відомо, чи повториться). Та головне не сам процес, а його результат: нарешті діти не провалюватимуться у прогнилу підлогу, на голову не посиплеться столітня побілка, у школи з’явився власний водогін! А головне – стало тепло. Бо яка різниця, де туалет (на дворі чи в приміщенні), якщо до нього все одно в шубі й рукавицях треба ходити. Та цього року виправили і таку прикру помилку: тепер і тепло, і затишно. І навіть якщо старі стіни цього храму мудрості розваляться від віку (що цілком ймовірно), то туалет ще довго нагадуватиме про минулу велич троянівської освіти.
Як переконують керівники Троянської школи (і судячи з усього багатьох очільників району): «Завдання у нас найстаріше, найсвятіше, найголовніше – ВИЖИТИ». І з цим завданням вони якось справляються. Туалети цьому в підтвердження.
Марія Нагай, спеціально для Першої електронної газети