Між тим, як на територію України вперше ступила нога російського окупанта, вперше пролунали постріли і пролилася кров, і тим, як українська влада спромоглася визнати, що це війна, і дати прямий наказ армії захищати свою державу, пройшло… майже два місяці. З 20 лютого по 14 квітня 2014 року російські військові майже безперешкодно просувалися й закріплювалися на півдні і сході України. Опір їм чинили лише частково місцеве населення і українські військові, які не побоялися діяти в умовах тотального мовчання влади.
І лише через 54 дні після вторгнення у Крим і Донбас (14 квітня 2014 року) українська влада офіційно оголосила про початок АТО. Але перший бойовий наказ стріляти у ворога і захищати Україну віддав не головнокомандувач, не генерали чи полковники, а звичайний старший лейтенант, а виконав – простий солдат, кулеметник. Це були перші постріли на Донбасі, які показали, що українські воїни можуть і будуть захищатися, попри позицію влади і командування.
Вторгнення – задовго до 2022
Насправді росія вторглася в Україну не в 2022-му, та люди все рідше згадують цей факт, адже з усіх сторін їм розповідають лише про одну війну – ту, що почалася три роки тому. Та насправді ми воюємо, захищаємося і копаємо могили для рідних і болизьких вже 11 років. А власне вторгнення відбулося ще сотні років тому, коли орда кочовиків зі сходу вчиняла набіги на Русь, нашу Русь-Україну. Вони зруйнували державність наших предків, вкрали нашу назву, переписали нашу історію, спаплюжили нашу культуру, на руїнах нашої нації вибудували свою рускую імпєрію, а потім і свій совєцкий союз.
Читайте також: П’ять причин, чому Пушкін має піти
ХХ століття, яке було переламним і революційним для всього світу, дозволило українцям скинути руско-комуністичний гніт, і нарешті проголосити незалежну Україну. Та попри політичну самовизначеність, вторгнення тривало – у вигляді російської музики, артистів, серіалів, книг і преси, російської мови і політичного впливу, який все не відпускав. Українці не бачили “нічого поганого” в тому, щоб дивитися, слухати, читати російське і російською, живучи з глибокою, я б навіть сказала – на генетичному рівні завданою психологічною травмою і численними комплексами “меншого брата”, “недонації”, “малоросів”, “хохлів”.
Те, що росія насправді ніколи не відпустить Україну, ми зрозуміли лише в лютому 2014-го, коли російські силовики пліч-о-пліч з беркутівцями януковича розстрілювали українців на київському Майдані.
Розстрілювали Київ і “брали” Крим
20 лютого 2014 року став найкривавішим днем для столиці України. Київ горів у полум’ї Революції Гідності, люди з усіх усюд країни з’їхалися на Майдан, щоб відстояти своє право на політичну й особисту свободу і волевиявлення. Озброєні бруківкою, дерев’яними щитами і будівельними касками, цивільні протистояли екіпірованим “до зубів” силовикам, які пішли проти власного народу.
Лише цього дня, 20 лютого 2014 року, 48 мирних учасників Революції Гідності отримали смертельні поранення на Майдані.
А доки увага українців і світу була прикута до розстрілів цивільних у Києві, російські військові без розпізнавальних знаків (так звані зелені чоловічки) з легкістю перетнули державний кордон на південному сході України і почали перекидати військову техніку через Керченську протоку.
Так почалася анексія Криму і нова хвиля вторгнення в Україну.
Вже 23 лютого окупанти захопили Севастополь і південне узбережжя Криму як на суші, так і в морі. Місцеві жителі вийшли на мітинг, як робили українці в Києві. Організатором спротиву став Меджліс кримськотатарського народу. За даними ЗМІ, на протести зібралися близько 15 тисяч кримських татар та українців, та їх зустріли озброєні російські військові. Проти жителів півострова розгорнули масштабні репресії у кращих традиціях російського сталінізму. Людей викрадали, катували, а їхні тіла викидали у різних частинах міста, щоб залякати інших. Почалися арешти, переслідування, вбивства.
За підрахунками “Кримської платформи”, станом на лютий 2025 року в окупованому Криму в тюрмах перебуває 221 особа, незаконно ув’язнена за етнічними, релігійними та політичними мотивами, з них 137 — кримські татари.
Анексію Криму росіяни політично закріпили 18 березня 2024-го, оголосивши, що місцеві люди самі вирішили “повернутися” в склад росії, проголосувавши за це на референдумі.
Так Крим став не лише територією російського терору, а й однією з найбільш мілітаризованих зон у світі, яку росіяни використовують як плацдарм для атак на Україну з моря, повітря і суходолу.
Не “народні” республіки. Як врятувалася Кіровоградщина
Березень 2014-го року ознаменувався проросійськими мітингами в містах на сході України, участь в яких брали не так місцеві, як спеціально завезені з росії чи проплачені мешканці України – так звані тітушки тощо. Мітингарі вимагали створення так званих народних республік. Подібні “зібрання” прокотилися від Харкова до Одеси, найбільший успіх мали у Донецьку й Луганську. Скрізь проросійські мітинги супроводжувалися сутичками з українськими патріотами, байдужістю місцевої влади, практично бездіяльністю правоохоронців (чимало з них навпаки переходили на бік ворога) і силовою підтримкою озброєних “зелених чоловічків”. Такі події стали регулярними для населених пунктів Дондасу тієї весни.
У квітні проросійські сепаратисти за підтримки росії оголосили про створення так званих Донецької і Луганської народних республік, а також “армія південного сходу”, яка по суті виконувала роль карального органу проти невдоволених українців.
Озброєні російські бойовики і сепаратисти навіть спромоглися захопити адмінбудівлі в Харкові, спробували створити квазіреспубліку на Миколаївщині і Запоріжжі, але українські спецслужби змогли відстояти ці регіони.
Така ж участь чекала і на Кіровоградщину, де сепаратисти мали б також проголосити “народную рєспубліку”. Координувався цей процес з території ДНР.
“Через мережу Інтернет діяти ліквідована нами місцева група, яка намагалась дестабілізувати соціально-політичну ситуацію в області, створюючи так звану Кіровоградську народну республіку.
Вказана організація діяла за вказівкою координатора з “ДНР”, – розповів уже в 2017 році начальник СБУ в Кіровоградській області Олег Аркуша.
Читайте більше: Створення “Кіровоградської народної республіки” координували з “ДНР” – начальник СБУ області.
“Присутність спецслужб російської федерації, на жаль, не лише спостерігається нами в різних регіонах, але вони дійсно працюють. Переважно це Одеська область, це Харків і Запоріжжя.
Але фактично ми маємо такий багатий досвід, що в Кіровограді спецслужби навіть піднятися не встигли.
Тобто в зародку знищили цю ідею створення уявної Кіровоградської народної республіки”, – зазначив в одному з інтерв’ю Юрій Тандіт, який у ті часи був радником голови СБУ.
Перший постріл українців. Офіційна АТО
Всі короткочасні бойові зіткнення і перестрілки, що відбувалися між українськими й російськими військовими з лютого по квітень 2014-го, були не офіційними, як би дико, дивно і не правильно це не звучало, бо ж кулі були випущені, а люди гинули. Проте офіційно (підкреслюю!) українцям не давали наказу відкривати вогонь, їхні дії можна було розцінити як самоуправство і навіть віддати воїнів під трибунал. Щодо російської сторони, то вона ще довго прикривалася гаслом “іх там нєт”, а отже і не зрозуміло, з ким і хто там воює.
А ще не забуваймо про так званих командирів, які неодноразово давали своїм підрозділам наказ роззброїтися й не чинити опору і просто кидали українських військових під російські кулі і танки. До речі, не всіх їх знайшло правосуддя навіть після 11 років війни.
Перший бойовий наказ відкрити вогонь по окупантах пролунав 14 квітня 2014-го, як стверджує військовий журналіст Юрій Бутусов, який всі ці роки провів на фронті, супроводжуючи різні військові підрозділи.
Він так описує цей день:
“13 квітня 2014-го року загін ФСБ РФ “Крим” під командуванням полковника ФСБ Ігоря Гіркіна раптово атакував під Слов’янськом групу військовослужбовців СБУ та ЗСУ. Це були перші постріли на Донбасі, так росія почала неоголошену війну проти України та руйнування мирного життя на Донбасі.
Від російських куль загинув капітан СБУ Геннадій Біліченко, важкі поранення отримали ще два офіцери СБУ.
І в цей момент командир 3-ї роти 80-ї аеромобільної бригади старший лейтенант Вадим Сухаревський віддав перший бойовий наказ ЗСУ у цій війні:“xYлі ти смотріш – єб@ш!”
Важливо відмітити, що Сухаревський віддав наказ всупереч забороні стріляти від його командира – комбрига Копачинського.
Наказ виконав оператор-навідник БТР-80 солдат Микола Лавренчук, який першим зарядив розряджений за наказом комбрига кулемет і першим серед військовослужбовців ЗСУ відкрив вогонь по ворогу.
І диверсанти втекли, зазнавши втрати.
У результаті нападу виконувач обов’язків президента Олексанр Турчинов в цей же день оголосив про початок Антитерористичної операції на Донбасі і віддав наказ про зосередження там усіх боєздатних підрозділів сил оборони.
План Путіна захопити Донбас без значного спротиву провалився. Українські воїни дали бій окупантам. Україна вступила у війну за Незалежність”.
А далі розгорнулися активні бойові дії. Українці воювали за Слов’янськ, Краматорськ, Маріуполь, Волноваху, Красний Лиман, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Щастя, Станицю Луганську, Дебальцеве, Іловайськ та багато інших міст, містечок і сіл України, які назавжди закарбують в нашій історії і пам’яті, бо там гинули рідні, воїни-захисники. І це було не торік, не в 2022-му, це було 11 років тому, коли насправді почалася Велика війна.
При підготовці статті було використано матеріали: Першої електронної газети, Радіо Свобода, Цензор.Нет, Інституту Національної пам’яті, Кримської платформи.
Залишити коментар: