Соні – 1 рік і 8 місяців. Коли вона робила перші кроки у своєму житті, її тримала за руки мама, а з небес з усмішкою спостерігав тато – Костянтин Вєтров. Він у неї воїн Небесного війська – Герой, який віддав своє життя за її майбутнє, так і не побачивши, як вона народилась. Хоча, ні, кажуть, наші рідні все бачать із небес, тим більше хто як не вони заслуговують у Бога споглядати, як живуть найдорожчі їхньому серцю люди.
Вони зустрічалися з 14 років. Це було їхнє перше кохання. У 19 – одружилися. Зовсім юні, неймовірно закохані і впевнені, що на них чекає довге й щасливе майбутнє разом. Всі їхні плани й мрії враз зруйнувала війна.
Костянтин мріяв стати професійним військовим. Закінчивши школу з золотою медаллю і мріючи про кар’єру військовослужбовця, хлопець вступив на навчання до Одеської військової академії. Катя ж навчалася спочатку в медичному, потім перевелася до педагогічного. Спільне подружнє життя вони почали будувати в Одесі. А потім почалася війна…
“Його поряд не було, але він знав, що щось почнеться, – пригадує Катя. – Уже за місяць до війни в мене була готова тривожна сумка. Єдине, що кошти не зняті, хоч він напередодні мені й говорив: терміново знімай кошти. Та я не послухала і ще з місяць була в Одесі, а потім Костя таки наполіг, щоб я повернулася в Новоукраїнку”.
1 квітня Костянтин їхав із Бердичева до Одеси й на кілька годин заїхав до Новоукраїнки, а вже за деякий час Катя відчула, що в ній зародилося ще одне життя. Радістю поділилася з чоловіком і наполягла, що до лікаря вони мають поїхати вдвох.
Коли через кілька тижнів Костя знову вирвався до коханої і вони поїхали на УЗД у Кропивницький, лікар навідріз відмовлявся робити діагностику, бо термін був дуже маленький.
«Довго не хотів, та я все ж умовила його. Покажіть, кажу, чоловіку, він військовий, вирвався на кілька годин, покажіть, як у мені б’ється його життя”, – пригадує Катя.
Це був перший і останній раз, коли він бачив свою майбутню дитину. На той час Костя, який уже був командиром групи у 73-му морському центрі ім. Кошового отамана Антона Головатого, зі своїми побратимами час від часу виходили з Миколаєва, щоб нищити окупантів на південному напрямку фронту.
“Він сказав, що буде цікаве завдання, що все буде добре, – повертається до спогадів Катя. – Ти не хвилюйся, казав, ми все зробимо, усе буде чітко. Вони розставляли розтяжки для ворогів. Обіцяв, що через 3-4 дні повернеться. Дав номер телефону хлопця одного. Сказав, що у разі потреби йому пиши чи телефонуй, ми будемо на зв’язку з ним постійно. Минуло 3 дні. Він не виходив на зв’язок. Я пишу тому хлопцеві, а він мене заспокоює, що все добре, щоб я не хвилювалася, що вони скоро повертатимуться”.
Буквально на ранок сталося лихо – Костю тяжко поранило. Він ніяк не міг запам’ятати номер телефону дружини, тому написав їй в інстаграмі зі сторінки «швидкої допомоги».
“Точніше кажучи, записав голосові повідомлення, узявши телефон у медичної сестри. Написав уже десь у середині дня, а я побачила о 5-й вечора. Я чула його голос, чула звуки «швидкої», розуміла, що його доправляють до лікарні. Він казав: «Кицюнько, усе добре, мене просто осколком зачепило. Везуть в Одесу. Витягнуть і все буде добре, приїжджай. За 5 хвилин я зібралася і поїхала. Там мені сказали, що він дуже тяжкий, навряд чи взагалі є шанси, що виживе. Фельдшер один казав, що він говорив із ним. Але коли я була там, він уже був без свідомості”, – пригадує дівчина.
Від отриманих травм Костянтин Вєтров помер у лікарні 28 червня 2022 року, так і не опритомнівши, не дізнавшись, хто в них буде – хлопчик чи дівчинка.
«Він не знав, хто в нас буде – хлопчик чи дівчинка, але ми мріяли, що якщо буде дівчинка, то назвемо її Сонькою, – говорить Катя.
Сонька знає, що в неї є татко. Він її любить, просто його немає поряд, бо він на небесах. Звідти татко її оберігає. І цілує та обіймає вона лише його фото в маминому телефоні, на пам’ятнику та на Алеї загиблих Героїв.
Не так давно Катя відкрила в місті кав’ярню «Кава на Марсі». Відвідувачам пропонують кавові напої, круасани та батончики «Марс».
«Костя дуже любив батончики «Марс», говорив що немає нічого смачнішого. І коли приїздив у короткотривалі відпустки, завжди скуповував їх в усіх магазинах міста, – пояснює Катя назву своєї кав’ярні, як розташована біля колишньої друкарні. – А ще ми з ним колись мріяли, що відкриємо власну кав’ярню. Спочатку думали, зробити це в Очакові, але все коштів не вистачало, а потім… Потім почалася війна”.
Старшому лейтенанту, командиру групи особливого призначення Костянтину Олександровичу Вєтрову назавжди залишиться 22 роки. Посмертно його нагороджено орденом «За заслуги 3 ступеня».
«Кава на Марсі…». Так буває? Там, у Всесвіті, не знаю, а у нас буває. Не забуваймо про те, кому ми завдячуємо кожним новим днем на цій землі.
Текст: Олена Комісаренко.
Фото: надані співрозмовницею.
Нагадаємо, «Тут Бога немає»: історія загибелі 21-річної захисниці «Азовсталі» з Кіровоградщини
Читайте також: «Домовий» Бахмута: історія життя та смерті воїна з Кіровоградщини