Ще ніколи мені не доводилося дивитися фільм на балконі кінотеатру – у залі завжди було вдосталь місць. У Кропивницькому вітчизняні стрічки рідко збирають ТАКІ аншлаги, коли навіть посеред тижня у денний час кількість глядачів значно перевищує кількість місць у кінозалі. Та стрічка «Довбуш» підкорила людей ще до того, як вийшла на екрани.
Це не історична реконструкція. Так, тут ідеться про реальне російсько-польське протистояння і внутрішні міжусобиці, заточені довкола української землі, якої хотіли всі. Але історія стала лише фоном, на якому діють герої, розкриваючи суть споконвічних проблем українського народу. А весь фільм можна розкласти на цитати, які не лише ілюструють часи, в які жив Олекса Довбуш, а й на 100% відповідають нашому сьогоденню.
У центрі сюжету – двоє братів Іван та Олекса Довбуші, діти гір, які понад усе цінують свободу, але по суті, як і всі інші люди, є «власністю» польських панів. Їхнє становище розкривається устами Івана: «Ніколи тут не буде ні нашої волі, ні нашої влади. Лиш пани будуть змінювати один одного».
Жоден з братів Довбушів не бажає миритися з цим і готовий стати до боротьби. Та шляхи і методи вони обирають різні. Один вбачає свою місію у розправі над панами – грабує багатих, щоб… ні, не роздати бідним, а щоб самому мати на що гуляти.
«Наші люди як вівці. З них шкури деруть, а вони між собою деруться» – з презирством випльовує Іван. Він не бажає помагати іншим селянам, а дбає лише про збагачення своєї ватаги. Награбувати побільше грошей і втекти на безпечніші землі – ось його мета.
«Я не хочу тікати. Я хочу жити. Жити вільно. Тут, на своїй землі!» – заперечує йому рідний брат Олекса, що викликає між ними розкол.
Олекса бере до рук зброю, щоб здобути свободу для своєї землі. «Поки борониш ти власну землю, ніяка куля тебе не візьме» – впевнений чоловік і заряджає цією думкою побратимів, які усвідомлюють – справжню свободу не купиш за гроші, за неї треба боротися. Як і ми сьогодні.
Саме зі словами «Наша земля не дасть нам померти» діти гір кидаються в бій з переважаючими силами ворога. Тоді завмирає серце, затамовуєш подих, а перед очима – нова війна, сучасна і наші Герої, які теж черпають силу з української землі.
І так поряд з усілякими «останніми москалями», «вуйками» і «сватами», які насміхаються з образу українців і розвивають меншовартість, на екранах з’являються образи повстанців, воїнів, захисників, які пробуджують нашу національну свідомість.
«Довбуш» – не просто яскравий екшн. Це наша не наукова, а життєва історія, замішана на крові, приправлена містикою, обрамлена вірою і впевненістю у власних силах.
Я б назвала цю кіно-легенду ще одним гвіздком у труну малоросійства, яку ми вже витесали і накрили кришкою, але ніяк не закопаємо, хоч сил для цього маємо вдосталь. А кому не вистачає – хай дивиться «Довбуша».
Ілюстрації з відкритих джерел
Читайте також: Якісне українське кіно можна дивитись онлайн. ТОП фільмів