Піч і двері з клямкою, що знайомі з дитинства. Колись такі бачив у своєї бабусі в подільському селі. Згодом у музеї під відкритим небом у Пирогові, де зібрано старі хати. Завжди, коли доводилося заходити в таку хату, в грудях ворушився теплий клубочок споминів, і хотілося пожити хоч один день у цій хаті, відчути побут тих людей, пройнятися їхніми клопотами. Й от під час війни трапилася така нагода.
Наш підрозділ дислокується у зоні відчуження, нас розквартировано в покинутих хатах чорнобильського Полісся. Без світла, зв’язку та електрики. Є, звісно, спеціально облаштовані місця, де працюють генератори, зв’язок і навіть старлінк. Але ми там не часто буваємо, бо кому хочеться зайвий раз потрапляти на очі командирам?! Живемо, переважно, як в старі добрі часи: з сонцем встаємо і з сонцем лягаєм (якщо не в наряді), дрова рубаємо, піч топимо тощо.
Прокидаєшся від того, що нахолола хата. Час вставати грубку розтопити.
Надворі ще темно, і з-під ковдри не хочеться вилазити, але примушуєш себе. Вносиш дрова з дровітні, вона прибудована до хати, зайти туди можна через веранду, не виходячи на двір. Але ти все ж виходиш на рипучий сніг, за потребою, бо туалет надворі аж за сараєм. Слідів не видно, сьогодні туди ще ніхто не ходив. Надворі ледь сіріє, снігу за ніч трохи натрусило, і ти, мов першопроходець, пробираєшся по незайманому снігу, залишаючи фігурні сліди підошвами своїх військових берців “таланів”.
Ступив трохи, озирнувся, помилувався.
Хороші нам видали черевики, якісні, міцні. У кого не було підходящого розміру, то отримали берці нового зразка – кращі й сучасніші – жовті з зеленими носаками, таких нам іще не видавали. А ми доношуємо старого зразка – коричневі. Та нічого, вони теж надійні, іще рік послужать точно. Заходиш з оберемком дров і грюкаєш ними об підлогу, мовляв, прокидайтеся! – я вже коло плити пораюся, а ви ще спите! Чую незадоволене бурчання хлопців, та я незважаю, роблю свою справу. Відчиняю дверцята, кладу по боках грубенькі ломачки, тоді поперечку, а зверху на неї тонші. Під поперечку запихаю шмат старої газети і підпалюю. Дрова швидко займаються, сухі ж бо! Добре, що ми напиляли їх ще до великого снігу і поскладали в дровітню!
Підшивку старих газет знайшов тут в сараї – “Сільські вісті” за 2007рік. Це означає, що якихось 15 років тому тут жили люди, передплачували газети. Чорнобильські залишенці, хто після примусової евакуації 1986-го не зміг прижитися деінде і через деякий час повернувся додому. Переважно це старі люди. Донедавна їх ще можна було тут зустріти, але вже повмирали.
Скоро буде 37 років, як трапилося лихо на цій прекрасній чудотворній землі… Далі буде.
Нагадаємо, кома після нуля. Історія воїна з Кіровоградщини, пораненого під Бахмутом
Читайте також: янголи-охоронці Донбасу: історія порятунку цілого підрозділу з-під Волновахи