П’ятого грудня світ відзначає Міжнародний день волонтера. Волонтерство – благородна справа, що допомагає мільйонам людей на планеті наблизитися до благ цивілізації, а часто – просто вижити. В Україні впродовж останніх восьми років волонтерство стійко асоціюється із допомогою армії. Це теж про «вижити», вижити нації…
Це був один із найтривожніших ранків листопада. Проте у центрі Олександрівки було людно: попри повітряну тривогу жителі смт неквапно займалися буденними справами. Біля Будинку культури – ярмарок на підтримку ЗСУ.
Такі акції організовують тут регулярно, в тім числі й місцева громадська організація «Спілка учасників АТО і ООС та волонтерів Олександрівського району «Нескорені». До одного з активістів ГО ми й завітали, щоб поговорити про засновану ним корисну справу. Володимир Шабанов – давній і добрий друг «Нової газети» – запрошує нас до БК.
У холодному фойє – купа коробок, ящиків і торб із харчами для передка, одягом для ВПО тощо. Поки ми гомоніли із працівниками швейки, що розташовується у дальньому крилі приміщення, переселенці час від часу заходять вибрати щось для себе. Володя розповідає про одного із найбільших помічників олександрівських волонтерів – Миколу Смоляра із Дніпра, який переїхав у ці краї до родичів. Чоловік і кошти жертвує на ЗСУ, і виготовляв за свій кошт каші швидкого приготування – ті, котрі легко розігрівають у термопакетах.
«Нескорені», як тисячі волонтерських гуртів в Україні, допомагають війську і переселенцям завдяки пожертвам. До слова, упродовж останніх трьох тижнів (ми в Олександрівці були 17 листопада) їм переказали понад 100 тисяч гривень. Як каже Володимир, таку солідну суму вдалося зібрати завдяки зверненню до місцевої влади, активності тутешніх фермерів та народного депутата, який представляє цю громаду у ВР. Акцію назвали «Утепли військового».
– Ми ж пам’ятаємо, як у перші місяці масштабного вторгнення для війська критично бракувало майже всього, – розповідає Володимир про причини появи цеху, – від бронежилетів до білизни. Спочатку речі просто збирали. Місцеві кравчині також допомагали, шиючи вдома. Тим часом потреби зростали, навантаження на них збільшувалося, працювали безкоштовно, тож потроху почали відмовлятися. От ми з Оленою Чипігою, секретарем спілки, дійшли думки, що треба організовувати цю справу власними силами. Тим паче, що сам я за освітою кравець верхнього жіночого одягу.
Пан Володимир зазначає, що з часом і асортимент, і якість їхньої продукції змінилися. Тоді, на початку, шили з усього, що мали і як могли. Навесні виготовляли здебільшого плитоноски, розгрузки, балаклави, бафи. Нині номенклатура інша: флісові кофти, білизна, термобілизна, сумки, евакуаційні ноші. Частину виготовлених речей із патріотичною символікою обмінюють на благодійні внески, залучаючи таким чином кошти для ЗСУ.
– Скажімо, за рахунок однієї патріотичної футболки ми передаємо хлопцям одну піксельну безкоштовно, – пояснює чоловік. Бо просто гроші вже не всі приносять, а от таким чином це працює.
До речі, тут придумали дизайн футболки «До і після», які славні не лише оригінальною задумкою, а й тим, що в них хлопці з «Азову» були на мітингу в США на підтримку українських полонених. А ще «До і після» побували в Німеччині, де земляки, увібрані в них, проводили ходу на підтримку України.
Перші швейні машинки для свого цеху відшукали в інтернеті – на розбомбленій Київщині розпродавали вживане обладнання радянських часів. Частину коштів для придбання зібрали місцеві аграрії, доклали «Нескорені». Згодом волонтери випадково дізнаються, що в Кропивницькому продаються сучасніші машинки для трикотажу.
– Коштів у нас не було, – продовжує Володимир, – все вирішив один телефонний дзвінок колишньому фермеру із проханням про допомогу. «Завтра побалакаємо про це», – була його відповідь. Зранку наступного дня приходить до нас і віддає 40 тисяч… Ми дуже хотіли шити футболки, тому що на фронті це велика проблема, ніхто їх там вже не пере, бо просто немає можливості. Тобто вони стають просто ледь не одноразовим матеріалом.
Одна із розробок олександрівців – евакуаційні ноші на стропах. Їхня конструкція досить нехитра, але вони можуть виконувати кілька функцій. Варто зазначити, що завдяки олександрівським ношам врятували життя земляку, члену «Нескорених» із позивним Єгер. Прикметно, що йому ж і належить ідея таких нош.
– Їхня міцність і надійність забезпечуються їхньою армованістю стропами, – розгортає показує ноші співбесідник. – І навіть якщо сама тканина протреться, скелет зі строп збереже конструкцію і можливість евакуації… А ще їх можна використовувати як гамак. Перевірено на фронті.
Володя підкреслює, що наполягав на ідеї залучати до цієї роботи внутрішньо переміщених осіб. По-перше, це дає можливість їх підтримувати матеріально, по-друге, не дає їм замикатися у чотирьох стінах у незнайомому середовищі.
Трьох переселенок ми і застаємо за роботою (загалом тут працює шестеро кравчинь). Катя Тесленко із Бахмута до роботи у цеху долучилася не надто давно. Рідну домівку із мамою-інвалідом залишила у серпні. Переїжджати не збиралися, каже дівчина, допоки вибух за кілька метрів біля неї, від якого її врятували стіни сараю, не переконав у необхідності евакуації. Опинилися вони в Новій Осоті, на момент бесіди підшукували житло в Олександрівці.
Завдяки інтернету дізналася про «Нескорених» і їхній цех, зателефонувала – і економіст та вчитель фізкультури за освітою, для якої шитво було хобі, як сама каже, хоча пройшла профільне навчання, стала частиною кравецької родини. Катерина у цеху виконує функції технолога, вже має креативні напрацювання і розробки.
– Я тут як генератор ідей, – каже усміхаючись дівчина.
Землячка Каті Тетяна Васильєва трудиться в цеху із липня. Так говорить українською, що й не віриться, що жінка із донецького Сіверська.
– Я із села, там всі так балакають. Ви думаєте, що якщо Донеччина, то всі російською? В селах балакають так, як я, то в містах – по-російськи.
Колись у молодості пані Тетяна працювали на подібному виробництві, тому ця робота їй не нова. Живе зараз у Старій Осоті, де зупинилися і її свати.
– Хотілося працювати і бути поближче до людей, аби не сидіти в чотирьох стінах, – пояснює, чому вона тут.
Валентина Вітохіна – перша ВПО, яка тут з’явилися, до роботи стала у травні. На Кіровоградщину разом із донькою, зятем і онуками перебралася з Василівського району Запоріжжя.
– Я тут, щоб не сидіти вдома, бо з глузду можна з’їхати. Крім того хочеться принести користь армії, – відповідає на питання про мотиви долучення до волонтерства, – щоб тих пошвидше вигнати.
Обидві жіночки життям в громаді задоволені. Хоча в унісон бідкаються, що дуже хочуть додому…
Місцева жителька Світлана Лебідь працює в цеху більше двох місяців. Про причини її участі у справі розпитувати не доводиться – її син і чоловік воюють із рашистами.
– Син із 2014-го воює, він військовий, офіцер, ще й невістка військова, – говорить жінка. – Із початком великої війни залишилася без роботи, не було сил сидіти вдома. Вони всі на Донеччині. Молимося, надіємося…
Нині, каже Володимир, «Нескорені» створюють соціальне підприємство – те саме швейне ательє, але вже у формі ФОП, весь прибуток якого спрямовуватиметься на потреби цієї громадської організації, і після війни також, оскільки завдань і проблем у ветеранській сфері, якими це ГО займається, чимало.
– Під цей задум ми подали проєкт на отримання гранту від обласної організації всеукраїнської громадської організації «Асоціація сприяння самоорганізації населення», – каже він. – І перемогли на конкурсі.
За отримані кошти придбали сучасне обладнання, завдяки якому шиємо значно якісніші речі. Це серйозний крок уперед. Ми щиро вдячні Асоціації.
Володимир розповідає, що вся їхня продукція переважно дістається воїнам-землякам:
– Здебільшого ми надсилаємо 57-ій бригаді. Потім 56-ій. У них служать дуже багато наших. І нашому 3-му полку допомагаємо.
Всім із нашої громади намагаємося допомогти. Зрештою нікому не відмовляємо.
- Переказати кошти на потреби цеху можна за реквізитами:
карта АТ КБ ПриватБанк 4149 4993 7450 1433 (Шабанов Володимир)
- На банківський рахунок:
Найменування організації: ОР КО НЕСКОРЕНІ ГО
Код отримувача 43622070
Рахунок отримувача у форматі ІВАМ:
ІІА103052990000026005005108262
Ігор Крушеницький. Фото автора
Читайте також:
- Волонтери з Новгородківської ТГ доставляють захисникам все необхідне – від продуктів до безпілотників
- Як залізничник зі Знам’янки перетворює “металобрухт” на бойові машини для ЗСУ