Важливо

Незоряний час кіровоградських кінотеатрів

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Кавалер орденів Червоної Зірки, штурман, який бомбардував Берлін О.Івченко розповідав мені, як після війни танцював із своєю майбутньою дружиною у фойє кіровоградського кінотеатру “Сивашець”, на чиєму місці тепер готель “Київ”. Інший ветеран війни М. Жадан говорив, що в часи його молодості, як тільки хто знайомився з дівчиною, так одразу запрошував “у кіно”.

Уже за моєї пам’яті в кінотеатрі ім. Дзержинського по вул. Леніна було одразу два глядацьких зали. Пригадую, як вистоював довжелезну чергу знадвору, щоб повести приїжджу у службових справах киянку на фільм до кінотеатру “Мир” на вул. К. Маркса. А на Полтавській вулиці у “Хроніці” демонструвалися повторно фільми та мультфільми. А ще діяв “Вогник” біля “старого” автовокзалу, “Орбіта” біля телецентру й кінотеатри по інших околицях міста. Був на відкритті кінотеатру “Ятрань” у присутності другого секретаря обкому компартії України Погребняка та заступника голови облвиконкому Чабаненко.

Перед сеансами грала музика, працювали буфети з морозивом, прохолодними напоями, ласощами. Линули дзвінки. Глядачі згідно придбаних квитків заповнювали місця в залі. Поволі вимикалось світло. І починався або документальний фільм, або гумористичний кіножурнал “Фитиль”. А далі зал переживав за головних героїв, вболівав за своїх у фільмах про війну, або за з’єднання закоханих сердець у романтичних стрічках. Спільно обговорювалось побачене дорогою додому, у сім’ях, на побаченнях, з одногрупниками й однокласниками. А потім йшли на ці стрічки, щоб у глядацькому залі з великим екраном ще раз пережити ті ж яскраві емоції, а наступного разу – щоб оцінити гру акторів, а потім ще раз, щоб вловити режисерський задум, суть фраз “між рядками” і роль другого плану.

Найцентровішим у географічному і, напевне, в усіх інших кінотеатрівських відношеннях був “Комсомолець” (назва, між іншим, розшифровується як член комуністичної спілки молоді). Саме він завдяки активності колективу на чолі з підприємливим, енергійним, креативним керівництвом єдиний вижив у незалежній Україні на поч. 90-х на берегах кіровоградського Інгулу, вживаючи до цього низку заходів. Потім виник “Портал”, який сьогодні, на превеликий жаль, є єдиним в місті. Адже, як свідчить оголошення між рекламними написами “Сьогодні” і “Незабаром” на дверях “Зоряного”, з 1 липня він призупинив свою діяльність.

Про перипетії «Зоряного» писали всі ЗМІ, кому було не лінь. Одні закликали місцеву і обласну владу вжити якихось заходів по збереженню кінотеатру, інші зверталися до кіровоградців з проханням скинутися фінансами на закупівлю нового обладнання для демонстрації фільмів. Та мало хто звертав увагу на той факт, що заклад вже багато років перебуває у приватній власності народного депутата. Чомусь власник не докладав зусиль до популяризації закладу серед мешканців міста, не піклувався про ремонт приміщення, забезпечення комфортними умовами для перегляду фільмів (взимку, та й восени, у великому залі у глядачів так зуби цокотіли, що репліки героїв було важко почути), а ще – закупівлю того обладнання, на нестачу якого так нарікає керівництво закладу.

До речі, в Україні фільми у цифровому форматі у кінопрокат почали випускати з десяток років тому, а до Кіровограда ця проблема докотилася лише цього літа. Невже так раптово (навіть одномоментно!) всі кінострічки в країні замінили з «плівкових» на цифрові і «Зоряний» був змушений зачинитися? Принаймні, на таку думку наштовхують численні коментарі керівників і працівників кінотеатру в місцевих ЗМІ.

З іншого боку, можна зрозуміти і власника: ну несила йому тягнути на плечах такий збитковий вантаж! То, може, йому варто просто відмовитися? І йому мороки менше – і люди добрим словом згадають. Але хто ж такий ласий шматок викине…?  От так і втратив Кіровоград свого і не свого “Зоряного”.

Сергій Заболотний, для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар