Естонія – маленька країна, але з характером. Тут не тільки поважають природу і стародавні традиції, але й успішно запускають стартапи, голосують по інтернету і рухають науку вперед. Як живуть естонці, чого досягли за 30 років після відновлення незалежності, на власні очі бачила «Нова» під час відвідин Естонії за підтримки спільного проєкту Естонського центру східного партнерства та Українського кризового медіацентру.
Журналісти поговорили з десятками людей, подивилися, як влаштовано у них систему охорони здоров’я, освіти, як працюють муніципальні служби і парламент, дізналися, хто фінансує ЗМІ і як вони функціонують, чим завершилася реформа децентралізації і що вона дала простим людям.
Зазначу, що з усіх пострадянських країн Естонська держава досягла найбільших успіхів. Це відчувається багато в чому – середня зарплата по країні – 1500 євро, пенсії – 580, підприємства працюють, економіка розвивається. Країна займає передові позиції у створенні та розвитку «е-держави» – 99 % послуг можна отримати онлайн (не можна лише одружитися і розлучитися через інтернет). Навіть на виборах громадяни голосують онлайн (до речі, в жовтні цього року в Естонії відбудуться парламентські вибори). Зовнішній вигляді країни, її міст і селищ теж на висоті – хороші дороги, освітлення, будинки після реновації, тут навіть хрущовки виглядають пристойно і затишно (захаращені і різнокольорові балкони і лоджії тут неможливі в принципі).
В країні досить цікава стратегія громадського транспорту – він безкоштовний, але лише для тих, хто має реєстрацію мешканця міста або селища. Для туристів і гостей Таллінна вартість проїзду 1,6 євро, що не так вже й дешево. До речі, продукти харчування в талліннських супермаркетах теж кусаються: хліб за 1,5 євро і молоко – 2,5 за пляшку дають зрозуміти, що з українськими зарплатами там не порозкошуєш.
Близько половини всієї площі Естонії покрито лісами. У них живуть лисиці, вовки, ведмеді, рисі, зайці і олені. Естонці турбуються про збереження тварин, тому при будівництві доріг облаштовують спеціальні мости через них, а під дорогами – невеличкі тунелі для плазунів. Ці пристосування рятують живність під час міграцій. До речі, саме в Естонії у 2008 році зародилася ідея міжнародного суботника, коли більше 50 тисяч людей вийшли на збір сміття по всій країні. Наразі третю суботу вересня оголошено Всесвітнім днем прибирання, коли мільйони активістів з усього світу виходять, щоб прибрати свої міста і села, врятувати планету від сміття. Не завадило б долучитися і нам до цієї акції!
Результати адміністративної реформи журналісти змогли побачити на прикладі волості Рае, що знаходиться неподалік Таллінна. Екскурсію нам провів колишній староста, а нинішній член Естонського парламенту Март Вирклаєв. Зі слів колишнього керівника волості, проживати в Рае – мрія багатьох естонців. Це підтверджується тим фактом, що за останні роки число жителів збільшилося майже вдвічі. Проте нерухомість, що активно будується, коштує чималих грошей і не кожному по кишені. Будинки стартують від 250 тисяч євро, а це дорого навіть по мірках небідних талліннців.
«У волость Рае входить 27 сіл і 5 селищ. Зі збільшенням населення постало питання будівництва нових шкіл і дитячих садочків. Нині маємо 12 дитсадків і 6 шкіл. Але будівельний бум триває, готуємо до здачі 13-тий садочок. В середньому дитячий заклад відвідують приблизно 250 діток», – розповідає пан Март. В одному з таких закладів побували журналісти.
Зовні він мало чим відрізняється від українських дитсадків, проте навчання і виховання все ж різняться. Діти тут багато часу проводять на вулиці, незважаючи на погоду, навіть раз на тиждень сплять і їдять там. Ми побачили, як малі діти пиляють колоди і забивають цвяхи, а замість іграшок там пательні, каструлі та інше кухонне начиння. У садку є свій город і живий куточок зі свійськими тваринками – все це для того, щоб привчити дітей до праці і реальних умов життя. Ціна відвідування дитсадка – від 80 євро на місяць плюс 2 євро в день на харчування. Частину коштів деякі волості компенсують батькам.
Відвідуючи різні локації, ми помітили, що крім житлових проєктів, громада відбудовує всю інфраструктуру – мережа доріг, спортивні та пішохідні доріжки, зелені зони та ігрові майданчики – все для комфорту її мешканців. Житлові будинки, що зводяться забудовниками, мають бути в одному кольорі і стилі, щоб будь-яке поселення волості виглядало стильно і сучасно.
А що таке стиль і сучасність, журналісти побачили, відвідавши нову гімназію волості, що лише рік тому відчинила свої двері дітям. Це щось неймовірне! Сама будівля вражає нестандартними формами, кольорами і тим, що цю красу побудували всього за рік! А кажуть, естонці повільні…
Про систему освіти розповіла і показала керівниця цієї гімназії Аніка Рейм. Зсередини все виглядало не менш захопливо, ніж зовні. Яскраві класи-аудиторії з усіма необхідними для навчання девайсами і гаджетами, вчительська, яка більше схожа на кімнату для відпочинку, бібліотека з м’якими пуфами і полицями, на яких майже немає книг, кухня-їдальня, де видно як, що і з чого готують кухарі – все нестандартне як для нас, так, думаю, і для естонців, адже заклад, дійсно, не типовий.
Пані Аніка розповіла, що школи в Естонії, скоріше, розвивають, а не навчають, це не традиційне навчання в класах, як у нас. Учитель з дітьми може працювати де завгодно – в бібліотеці, коридорі, на вулиці. Немає чіткого терміну для уроку, поки клас працює, засвоює матеріал, відповідає, вчитель веде урок, як тільки він відчув, що діти втомилися, не сприймають завдання – урок закінчено. Якщо математика ними сьогодні добре засвоюється, цілий день може бути математика. Діти пізнають світ, і завдання вчителя – розвивати вміння вчитися в дітей. До 7-ого класу учням не ставлять оцінки, а предмети вивчають за темами. З 7-ого по 9-ий класи вивчають профільні предмети. Це і є середня обов’язкова освіта, яку здобувають всі діти. Далі або продовжують навчання в гімназії до 12 класу, щоб надалі отримати вищу освіту, або йдуть у профтехучилища, щоб здобути робітничу професію. Останнє наразі дуже популярно в Естонії, адже ринок праці потребує саме цього.
Як працює естонська медична система, журналісти мали змогу побачити на прикладах приватного і державного закладів. Медичну реформу провели тут ще 15 років тому, працює страхова медицина. Кожен працюючий сплачує внески, які покривають витрати на лікування, за пенсіонерів платить держава. Є як державні установи, так і приватні, які уклали договори на надання медичних послуг.
Пані Єва Висоцька, директорка приватного медичного центру Медікум, розповіла, як працюють профільні спеціалісти. Система майже така ж, як у нас. Щоб потрапити до вузького спеціаліста, ви маєте звернутися до сімейного лікаря, і вже він вирішує, чи варто турбувати лікаря чи вам просто потрібна порада від сестри душевного здоров’я (щось на кшталт психолога). Лікарі центру мають досить високі заробітки – від 1800 євро на місяць, медичні сестри – від 1200, проте заклад потерпає від нехватки кадрів. Існує черга на візит до спеціаліста, інколи пацієнти чекають і місяць, щоб потрапити безкоштовно до лікаря.
Про роботу сімейних лікарів розповів Олександр Комаров, лікар-інтерн лікарні загальної практики Лаагрі. Хоча Олександр ще офіційно навчається, проте вже має своїх пацієнтів. В Естонії немає педіатрів, тому всі пацієнти різного віку. Вчаться на сімейного лікаря 10 років, кількість пацієнтів від 1600 до 2400, все залежить від популярності лікаря. Зателефонувати, написати, записатися на прийом можна будь-якого часу доби, проте прийому можна очікувати і тиждень. Екстрену допомогу надають протягом дня. Консультує і по інтернету, всі відомості про пацієнтів занесені в базу даних комп’ютера.
Дітки зовсім не бояться приходити до лікаря, де зовсім не пахне лікарнею і так багато іграшок. Звичайно, є у сімейного лікаря і сучасне обладнання, а при необхідності всі аналізи можна здати в лікарні, яка повністю укомплектована високотехнологічною апаратурою. До речі, вакцинація від ковід-19 тут проходить досить успішно, вакциновано вже близько 70 відсотків пацієнтів, і в цьому велика заслуга роботи сімейних лікарів.
Ще журналісти з України побували на “Фестивалі думок-2021” в невеличкому місті Пайде, що став відкритою платформою для обговорення соціально важливих питань, де кожен зміг озвучити свою думку або отримати зворотний зв’язок. Цікавий захід, куди з’їжджаються політики різних рангів, громадські діячі і просто небайдужі люди. Теми найрізноманітніші – від фейків у ЗМІ до гендерної нерівності і гомофобії…
Ось тут ми й вперше за кілька днів почули рідну мову. 17-річна Юлії Панасенко навчається в місцевій гімназії, на фестивалі проходить практику для школи, працює як волонтер. Родина дівчини з самого Донецька, у 2014 році, коли почалася війна, вони переїхала як біженці до Естонії. Юлія залюбки розповіла про життя в Естонії тих, про кого кажуть «панаєхалі».
«Спочатку ми з родиною мешкали в місті Нарву, де майже всі говорять російською. В мене не було труднощів у спілкуванні, в школі навчання теж було російською, вивчала естонську як іноземну. Проте три роки тому наша родина переїхала на невеличкий хутірець поблизу Пайде. Ось тут вже стало складніше, відчула на собі холодність естонців. Зі мною майже рік ніхто не спілкувався, за спиною могли щось погане сказати, образити, мені було сумно. Зараз все набагато краще, мову знаю досконало, почуваюся впевнено»,– розповіла Юля.
Кілька разів родина навідувала Україну, адже тут залишилися рідні. На запитання, чи має друзів, відповідає, що так, але серед них немає естонців, в основному українці і білоруси. Своїм життя задоволена, мріє вступити у вуз, для цього гарно навчається, з англійської ще додатково бере онлайн-уроки у учителів з України, це дешевше, ніж наймати місцевих репетиторів. Юлі подобається психологія і ветеринарія, саме з однією із цих спеціальностей і планує пов’язати своє життя. Дівчина чесно зізналася, що поки що повертатися на батьківщину не планує, хоча і сумує за друзями та ріднею.
Естонія – маленька країна, за площею не набагато більша за Кіровоградщину, проте нам є чого в неї повчитися, перейняти досвід, який дуже актуальний для нас, і не повторити помилок.
Олена Цюцюра, Нова газета.