Ці рукотворні насадження у наших краях у свідомості кількох останніх поколінь стали невід’ємною частиною краєвидів. Так було не завжди, і може статися, що наш степ знову поверне собі прадавній вигляд. Але тепер це призведе до катастрофи…
Про це йдеться у статті “Нової газети”, повідомляє Перша електронна газета.
Щороку Україна через ерозію ґрунтів втрачає 10-12 мільйонів тонн зерна! І значною мірою причина цього – в занедбаному стані смуг, кажуть науковці.
Поява лісосмуг між полів – не випадковість. Після Другої світової війни керівництво радянської держави, усвідомивши небезпеку від ерозії ґрунтів (неврожаї при ледь живій економіці повоєнної країни були надзвичайно небажаними), реалізує «Великий план перетворення природи» – безпрецедентну за масштабами програму регулювання природи, яка повинна була змінити кліматичні умови на неосяжних територіях Союзу і завдяки цьому домогтися підвищення продуктивності сільського господарства. Насадження лісових смуг – частина цієї програми. Як і більшість подібних кроків у тій державі, план мав і негативні результати, але позитивних наслідків озеленення степу все ж було більше.
«Навесні 1946 р. від «чорної бурі», що пронеслась над полями колгоспу імені Сталіна та по інших колгоспах Генічеського району Херсонської області, на полях, де не було полезахисних лісових смуг, озимі посіви загинули від 50 до 80%, і ці колгоспи зібрали урожай по 5 – 7 ц з гектара, а на полях сусіднього Партизанського агролісомеліоративного опорного пункту та колгоспу «Червоний прапор» завдяки наявності полезахисних лісових смуг озимі посіви повністю збереглися, і ці господарства зібрали урожай озимих по 19 ц з гектара», – цитуємо замітку із тодішньої преси про ефективність полезахисних смуг.
За даними науки, вони знижують швидкість вітру на 24 – 40%, підвищують на міжсмужних полях вологість повітря на 3 – 5%, а в період посух – на 12 – 15%, зменшують випаровування вологи з поверхні ґрунту на 30 – 40% і рослин на 20% тощо. Занедбаність – не зовсім точне визначення, бо за ними, будьмо чесними, ніхто особливо не доглядав упродовж останніх десятиліть. Нищівного удару насадженням завдають незаконні вирубки, особливо в негазифікованих районах, а також пожежі. А відновленням за часи незалежності не займалися взагалі, кажуть фахівці. Особливої тривоги цій проблемі додає грядущий старт продажу землі.
Віднедавна, згідно зі змінами, внесеними до Лісового кодексу України, лісосмуги вже не належать до земель лісогосподарського значення. Натомість, як зазначено у відповіді головного управління Держгеокадастру в області на запит «НГ», нині земельні ділянки під посадками «вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані». Водночас у документі сказано, що «земельні ділянки, на яких розміщені полезахисні лісосмуги… (численні посилання на нормативні акти – Ред.) … головним управлінням територіальних громад області, не передавались».
За даними того ж управління Держгеокадасту, в області станом на 1 січня на території Кіровоградщини загальна площа полезахисних смуг складала 28070,4 га. Найбільше земельних ділянок обліковувалось (у абсолютному вираженні) на території Бобринецького – 2314,5 га, Олександрійського – 2300,8 Петрівського – 1571,99 районів. Найменше земельних ділянок, зайнятих лісосмугами, налічувалось у Олександрівському – 477,6 Світловодському – 581 та Вільшанському – 798,9 га.
Виходячи із того, що лісосмуги тепер нібито головний біль переважно територіальних громад, ми поцікавилися у їхніх очільників, що вони з того приводу думають. І з’ясувалося, що наразі ця задача дуже далека від відповіді на запитання, чиї ж все-таки ці насадження насправді на сьогоднішній день.
Керівник Приютівської громади Олександрійського району Андрій Коломійцев вважає, що зміни до законодавства і загалом законодавство питання поводження із лісосмугами повноцінно не врегульовують.
“Є декілька способів зберегти їх, – зазначив він із цього приводу. – Перший полягає в тому, щоб ними опікувалися орендарі чи користувачі землі, що знаходиться поряд із насадженнями. Для цього нам їх якимось чином потрібно їм передати. Але до сьогодні остаточно в комунальну власність лісосмуги не передані. Їх треба або отримати із Держгеокадастру, або провести їхню інвентаризацію і присвоїти кадастрові номери – і на підставі цього вже намагатися передати землекористувачам. Але незрозуміло, яким саме користувачам треба передавати і що робити, якщо вони не захочуть їх брати в оренду тощо. Це питання не врегульоване.
По-друге, якщо їх нам не передадуть, то доведеться витратити шалені кошти на їхню інвентаризацію. Але й вона мало що дасть – ми присвоїмо їм кадастрові номери, а потім, щоб лісосмуги існували, по кожній із них треба зробити паспортизацію, замовити виготовлення регламенту поводження із цими насадженнями. У комунальних підприємствах слід мати фахівців, які будуть працювати із ними. А в нас, до слова, не те що немає коштів на оплату їхньої праці – їх просто немає. Ми ще у 2018 році хотіли взяти на роботу такого спеціаліста, який би займався лісосмугами, але так і не знайшли”.
Отож, попри те, що держава робить якісь кроки у цьому питанні, їх поки що не достатньо. Та й вона мусить поставити собі питання, чи потрібні вони їй. Бо намагається перекинути цю проблему на органи місцевого самоврядування, при тому, що вони взагалі не мають можливості і компетенції працювати із лісосмугами.
Непоганий варіант був би, якби ними займалися лісгоспи. Але їм, я знаю, забракне людей тощо. Сподіваюся, що найближчим часом цей процес все ж дорегулюється, і будуть зрозумілими правила поводження і відносин, що стосуються лісосмуг і користувачів, щоб вони не змогли відмовлятися від опіки над насадженнями. А також щоб був виписаний алгоритм дій щодо передачі лісосмуг конкретним користувачам і щоб вони не витрачали великі кошти на цей процес. Отож на сьогодні багато моментів є розмитими. Очікуємо на затвердження законопроєкту №2194, що може остаточно закріпити право органів самоврядування розпоряджатися землями за межами населених пунктів. Але, як вже казав, після цього лишається складне питання інвентаризації, паспортизації тощо…
“Нам лише планують передати лісопосадки, – розповів очільник Попельнастівської ОТГ Олександрійського району Олег Волянський. – Зараз триває процес передачі державних земель запасу, і частину з них вже передали. А от землі під ставками й лісосмугами – ще чекаємо. Та й зараз ми не вважаємо, що вони не наші. Коли бачимо порубки – залучаємо поліцію, екологічну службу. Ми не повинні дати зрозуміти, що лісосмуги «зависли» і зараз безгоспні, бо тоді взагалі буде анархія. Тому й на цей час всі думають, що вони – наші. Хоча якщо взяти наше село, саме Попельнасте, то проблема незаконної вирубки не така актуальна, ніж деінде, адже воно газифіковане. Безумовно, є будинки, де встановили твердопаливні котли опалення, але ми все-таки контролюємо випилювання. І якщо, приміром, сім’я потрапила у складні життєві обставини, видаємо довідку, відповідно до якої люди спокійно можуть у лісосмугах збирати сухостій.
Можна сказати, що у Попельнастому такої проблеми немає. До нас приєдналися села не газифіковані, то, можливо, проблема постане (громаду створили 2018 року –Ред.). А в цілому для нас вона не гостра. А те, що ці землі передають місцевим громадам – великий позитив, це давно слід було зробити”.
Від густоти лісосмуг залежить благополуччя аграріїв. Свідомі й грамотні фермери намагаються боротися із «чорними» лісорубами. Визначальне слово – «намагаються».
“Лісосмуги передавали із рук у руки, а по факту за них ніхто не відповідав, – коментує Іван Трохименко, керівник ПСП «Агрофірма «Пурпурівська» з Новомиргородського району, де ситуація, з його слів, на відміну від околиць Попельнастого, не надто весела. – Випилювали їх і продовжують пиляти. Дровники на цьому бізнес налагодили. Ситуація критична, дійшли вже до самих сіл. Зрозуміло, що ми зацікавлені в їх збереженні, повідомляємо про такі випадки. Але ж результат який? Головне, що вони залишилися нічийними, – сільрад уже немає, а ОТГ поки ще не працюють на повну. Їх же і чистити треба, і підсаджувати, як колись… Може, колись воно налагодиться, але сьогодні – оце так”.
Замість післямови
Територіальні підрозділи поліції ГУНП в Кіровоградській області у період за минулий рік зареєстрували 192 факти незаконних порубок або незаконних перевезень, зберігань, збуту лісу та незаконних порубок, пошкоджень та знищень лісових культур і молодняку, із яких за 50 фактами особи встановлені та притягнуті до відповідальності.
Найбільше таких фактів зареєстрували на території Новомиргородського району – 59, Голованівського – 54, Кропивницького – 46, Олександрійського – 33.
Ігор Крушеницький, Нова Газета.