Важливо

Образ українки в літературі: як змінюється стереотип “жінка-господиня”

© pixabay.com

Сталий образ жінки в українській літературі вимальовувався століттями. Та, яка завжди нагодує, заколише дітей, встигне прибрати в хаті та не забуває поратися на городі чи в полі. «Берегиня сімейного затишку та благополуччя» – чи не такою поставала жінка в багатьох творах українських письменників? І вони, самі того не прагнувши, виносили та народили стереотип, який і досі живе серед нас.

Безсмертні твори Івана Франка, Івана Котляревського, Пантелеймона Куліша та інших видатних письменників, твори яких вивчаються в школах, пропагують експлуатацію рис стереотипної жіночості. Якщо брати конкретні приклади, то повість Григорія Квітки-Основ̕яненка «Маруся» висвітлює ідеалізований тодішнім суспільством образ жінки:

«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».

Чи не нагадує це сучасну проблему вигаданих суспільством «стандартів краси»? А ось у п’єсі Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» на прикладі Мотрі та Параски автор висвітлює наче жіночу приналежність в суспільстві. Про Мотрю йдеться так:

«Дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів — одне слово, хазяйка біля всього; в хаті, як в кімнаті, я вже нездужаю, а проти неї, скільки їх у нас не було ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять не нахваляться».

І потім виникає питання, чому й досі побутує стереотип «хатня робота – справа жіноча».

У контексті насильства над жінками та замовчування цього питання в роки давньої України доцільно згадати грінченківську «каторжну» Докію. Її розпачливе питання наприкінці твору, за що ж їй самі лише знущання й удари долі, автор залишає без відповіді.

Проте у творах письменниць минулого, асоціації зі смачним борщем та чистою підлогою кудись зникали. На жаль, шкільна програма з української літератури зачіпає твори Ольги Кобилянської та Лесі Українки достатньо поверхово. Тому питання жіночої дружби, сміливості, незалежності та індивідуальності на уроках майже не обговорюють.

Своїми поглядами щодо питання гендерних стереотипів в українській літературі з нами поділилася викладачка Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. Винниченка та літературний критикиня з Кропивницького Ольга Манойлова:

«Українська література – різноманітна і неоднозначна. Було б помилкою говорити про якийсь загальний «образ жінки», бо в різні часи і в різних творах цей образ розкривається не однаково. Одним із найпоширеніших в українській літературі є образ Жінки-Матері. Або образ Дівчини-Красуні, кароокої та чорнобрової, доброї й працьовитої щебетушки (та ж «Маруся» Квітки-Основ’яненка чи, приміром, «Наталка-Полтавка»).

А ще ж є Жінка-Страждалиця (від «Катерини» й «Наймички» Шевченка до «Солодкої Дарусі» Марії Матіос). Або Жінка-Відьма, Жінка-Соратниця, Жінка-Бунтарка, Жінка-Воїн, Жінка-Приз тощо.

Очевидним є те, що література – як художнє відображення реальності – показує соціальну роль жінки в різні часи. Наприклад, література 17-19 століть втілювала ідеали традиційного патріархального суспільства, в якому жінці відводилася цілком однозначна роль турботливої матері, доброї господині, слухняної доньки – залежно від віку й статусу. У 20 столітті «палітра» образів розширюється, але стереотипів не стає менше. Скажемо відверто, мало які твори шкільної програми (і не тільки більш чи менш «давньої», але й сучасної літератури) пройдуть відомий тест Бехдель на гендерну упередженість, згідно з яким до тексту ставляться три базові вимоги:

1. В ньому є хоча б дві жінки.
2. Вони розмовляють між собою.
3. Вони розмовляють не про чоловіків).

Прикладами образів із творів шкільної програми, що не експлуатують жіночі стереотипи і дають можливість побачити в них щось більше, ніж «лише жінку», на мій погляд, є: Мирослава з повісті Івана Франка «Захар Беркут», Соломія з «Дорогою ціною» Михайла Коцюбинського, Наталка з «Царівни» Ольги Кобилянської, Маруся з «Марусі Чурай» Ліни Костенко.

Мені б дуже хотілося бачити в програмі і читати більше творів з образами сильних жінок, що не тільки боряться за своє кохання (чи радше за кохання чоловіка до них), але й мають інші інтереси і прагнення, є незалежними, самодостатніми, успішними.

Але я не маю певності, що їх є набагато більше, ніж увійшло в програму. В усі часи (в усіх країнах) література писалася здебільшого чоловіками. Повага до жінки, шлюб як партнерство, здорові родинні стосунки, рівні соціальні та політичні права – рідко зустрічаються у сюжетах української літератури. Втім, так само, як і в житті.

Можливо, у цьому випадку варто активніше змінювати ситуацію не тільки в художньому, а й у реальному світі? А там і література підтягнеться».

А ситуацію в сучасній літературі прокоментувала письменниця, авторка книги «Іду на мир» Ольга Кирилюк:

«У сучасній літературі все залежить від авторського світогляду. Маємо багато творів, де жінка всього-на-всього подруга головного героя. Хоч поява великої кількості саме авторок усе ж вплинула на змалювання жіночого образу. Частіше героїнями почали ставати сильні жінки, які розглядають своє життя не тільки в парадигмі берегині роду. Наприклад, звертає на себе увагу героїня роману Тамари Горіха Зерня «Доця», яка, замість стереотипних сценаріїв родинного щастя, обирає служіння країні в умовах російсько-української війни. Втіленням постфеміністичних ідей можна вважати і роман «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Автори-чоловіки також втілюють образ жінки-борчині, наприклад, Василь Шкляр у «Марусі».

Жінки в моєму романі, з одного боку, теж мають стереотипні риси, оскільки закохуються і саме кохання суттєво міняє їхні долі, але з іншого боку, під цим впливом вони починають допомагати своїй країні боротися проти ворога. Також це дає їм сили піти проти волі своїх батьків, які вже розпланували їхню долю. Я не намагалася спеціально «виліплювати» образи, а просто змальовувала реальних людей, з якими особисто знайома. Тому моїм героїням притаманні різні риси, які змагаються в кожній із нас».

Також, своїми дослідженнями жіночого образу в українському фольклорі на Кіровоградщині поділилася журналістка Інна Тільнова:

«Під час експедицій “Баби Єльки” ми фіксуємо спогади переважно жінок 30-40-х років народження. Запитуємо про життя їхніх мам і бабусь у 30-х, 40-50-х роках і чуємо завжди одне: жінка була насамперед робочою силою, рабом, який мав одне завдання: вижити і зробити так, щоб вижили її діти. Натуральне господарство, робота в колгоспі, безупинне народження дітей – ось в таких умовах існувала жінка початку ХХ століття. Звісно, десь у паралельній реальності пили чай із цукерками міські жительки, але про них я не можу нічого розказати, бо не володію такою інформацією.

Початок ХХ століття для сільської жінки – це роки безправ̕ я. Вона не мала права розпоряджатися своїм тілом (ні засобів контрацепції, ні лікування, ні засобів особистої гігієни – тампонів чи прокладок), вона не мала права на відпочинок (під час критичних днів мала так само важко фізично працювати у колгоспі), не мала права на відпустку по догляду за дитиною (немовлят лишали вдома на печі самих, бо треба було йти на роботу)».

Як бачимо, жінки в літературних творах змінювали свій образ відповідно до певних епох. Література, яка твориться сьогодні, вже відходить від єдиного образу. Проте не варто забувати, що письменництво лише відображає реальність і те, як ми будемо жити сьогодні, безпосередньо вплине на те, як про це читатимуть наступні покоління.

Діана Коверзнєва для Першої електронної газети.

Читайте також: Свідомий вибір: кропивничанки в “чоловічих” професіях

Матеріал створено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
Поширити:

Залишити коментар:

коментар