Важливо

Сама собі мотиваторка або Як пережити публічні факапи

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка
© pixabay.com

Соцмережі і книги рясніють яскравими картинками і мудрими висловами, мета яких підтримувати жінок у важкі часи, надихати і мотивувати їх долати проблеми, простіше сприймати поразки і йди до своєї мети, не зважаючи на неприємні перешкоди. Але, правду кажучи, коли ледь не кожна спроба чогось досягти закінчується невдачею, то жоден філософський вислів не втамує болю розчарування. Особливо, коли за твоїми поразками спостерігають сотні людей у соцмережах чи реальному житті.

У такі миті важливо розуміти: на траблах світ клином не зійшовся і в кожної поразки є зворотній бік.

Перерости «ображену дитину»

© pixabay.com

Як не банально, та всі наші страхи родом з дитинства. Згадайте, як вам було приємно, коли батьки раділи вашим маленьким чи значущим досягненням. І як було важливо відчути їхню підтримку, а не розчарування, в миті ваших поразок. І падіння з першого велосипеда, і кособокий мамин «портрет», і підгоріла яєчня, і низька оцінка в школі – усе це вкупі з негативною реакцією батьків формувало ваше самосприйняття. І потім у дорослому житті на порозі якоїсь важливої події чи відповідального вчинку, ви підсвідомо налаштовуєте себе на поразку, тримаючи в серці болючий досвід дитячих розчарувань.

Знаю жінку, яка вже 40 років не сідає на велосипед, бо в дитинстві ду-у-уже збила коліна і отримала «на горіхи» від бабусі. Маю подругу, яка відмовлялася від хорошої вакансії, бо конкурс передбачав співбесіду. А вона добре пам’ятала, як у другому класі не змогла виступити на дитячому святі і хтось з глядачів обізвав її німою.

Що робити з такими страхами? Посміятися і відпустити!

Найперше, зрозумійте – всі дитячі поразки і розчарування залишилися в минулому. Тепер ви доросліша, мудріша, досвідченіша, самостійніша жінка. Для повного щастя вам не потрібна підтримка сторонніх – ви самі знаєте, що для вас краще і можете себе вмотивувати, надихнути і підтримати!

Страшний синдром відмінниці

© pixabay.com

А нам, відмінницям, пережити поразку в сотні разів складніше, ніж знайти нову мотивацію. Ми, зазвичай, трудяги і борці за справедливість. Ми впевнені, що високого результату можна досягти лише важкою працею, яка обов’язково має бути відзначена –батьками, вчителями, керівництвом. І не дай Боже щось піде не за планом!

Ох, як важко таким дівчатам у реальному житті! Особливо, якщо вони не просто спостерігають за «несправедливістю» світу, а ще й відчувають це на собі. Бо відмінниці здається, що за нею спостерігають усі – і друзі, і вороги. Спостерігають і чекають – схибить чи переможе, щоб порадіти чи … порадіти! А тому відмінниці понад усе хочеться не розчарувати друзів і не дати зайвого приводу ворогам.

Чим не приємний синдром відмінниці? Тим, що живе вона не для себе, а для оточуючих. Думає не про свої емоції, свої потреби, своє майбутнє, а про те «що люди подумають і скажуть». Тому відмінниці бояться змін і ризику, часом уникають публічності, бо для них немає нічого страшнішого за привселюдну поразку і критику.

Щоб побороти цей страх, відмінниці варто усвідомити:

  1. Навіть поразка – це досвід. А досвіду забагато не буває.
  2. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Тож, якщо для тебе настільки важливо, що люди говорять, хай краще кажуть, що ти трудяга, яка хапається за всі можливості, ніж вважають ледащом, яке сидить і нічого не робить.
  3. Краще зібрати свій страх в кулак і використати шанс, доки цього не зробив хтось інший!

Спроба № ЕН

© pixabay.com

Одразу після закінчення педагогічного університету я намагалася самотужки влаштуватися на роботу. Спочатку написала резюме і розмістила на кількох платформах з пошуку роботи. За місяць – жодного кліку. Тоді вирішила діяти рішучіше: зібрала пакет документів, склала список навчальних закладів і пішла на співбесіди. За два дні обійшла 13 ліцеїв, коледжів і ВНЗ Кропивницького.

Результату – нуль! Десь на мене дивилися, як на дурненьку; десь навіть у кабінет директора не пускали (мовляв, залиште документи в приймальні, ми вам передзвонимо). Були такі, які відверто казали: за все у цьому житті треба платити, а ще наголошували на відсутності досвіду. Тільки де ж той досвід брати, якщо на роботу влаштуватися не реально?!

І хоч мені рідні й друзі радили заплатити і тихо собі «відбивати» вкладені гроші, та я все ж таки вірила в силу наполегливості і справедливості. Шукала далі. Шукала довго. І знайшла.

Яка це була спроба за рахунком? Навіть не знаю – якась «енна». Але я не здавалася і таки знайшла місце, де потрібні були мої знання, а не гроші чи сімейні зв’язки.

Тож моя особиста порада: ніколи не здавайтеся і не занепадайте духом, бо хороший результат вимагає чимало зусиль, наполегливості і віри в себе.

Публічні факапи і їх зворотній бік

© pixabay.com

У всіх жінок, незалежно від статусу, віку, професії, прибутків, бували невдачі. У таких випадках важливо не ховатися від світу і соцмереж, побоюючись критики і насмішок. Натомість треба пошукати зворотній – позитивний – бік будь-якого факапу.

Мені довелося успішно пережити кілька публічних факапів. Зізнаюсь, осад в душі тримався по кілька днів, але позитиву після того було ще більше!

Отже:

1. Отримала 13 відмов у працевлаштуванні викладачем, але відкрила для себе журналістику, якою тепер живу і насолоджують.

2. Отримала відмову у законних вихідних на Різдвяні свята і в результаті звільнилася з роботи, але отримала запрошення на один з кращих новинарних сайтів Кіровоградщини, де згодом стала головним редактором.

3. Отримала відмову у реєстрації на обласну журналістську премію, після чого ввійшла у 12-ку кращих молодих журналістів світу за версією міжнародної фундації Томсона.

4. Не пройшла відбір на тренінг для журналістів від престижної європейської організації, але отримала запрошення представити Україну під час Міжнародного освітнього візиту у Великобританію.

5. Провалилася під час першого туру конкурсу на посаду директора комунального закладу через брак досвіду, після чого вступила в один з кращих європейських вузів, бо якщо вже здобувати досвід, то кращий з кращих.

І знаєте що? Зворотній бік будь-якого провалу був настільки класним, що готова провалюватися знову і знову!

Сама собі мотиваторка

© pixabay.com

Якщо після всього прочитаного у вас виникло враження, що авторка закидала вас масою тексту замість того, щоб дати чіткий набір порад і алгоритм дій, то наголошую: кожна з нас сама собі мотиваторка! І взагалі, жінки настільки сильні істоти, що здатні самі себе утішити, підтримати, налаштувати на позитив і мотивувати на досягнення крутецьких результатів.

З чого почати?

1. Чітко сформулювати мету, якої хочеш досягти
2. Скласти план дій
3. Визначити фактори, які заважають
4. Поставити собі дедлайн
5. Почати діяти!
6. Не вийшло з першого разу? Усміхнися, знайди в поразці щось позитивне і почни з пункту №1.

І пам’ятайте, у цілому світі немає людей, які ніколи не помиляються, не хиблять і досягають успіху з першого разу.

Світлана Листюк, Перша електронна газета

Поширити:

Залишити коментар:

коментар