Ми всі хочемо в Європу. А що таке ЄС? Це, перш за все, євростандарти. Взяти хоча б воду для прикладу. Найвищий стандарт питної води у світі – в Німеччині, де аналіз на якість береться за 120 показниками. В Америці, яка посідає друге місце, за 80 показниками, а в Україні – лише за 30.
Що ж стосуються Кіровоградщини, то в області немає навіть лабораторії, яка може зробити відповідні аналізи (єдина спроможна на це установа – «Дніпро-Кіровоград» – і та бере пробу на якість за 28-29 показникам). Відчуваєте різницю: 120 і 30?
Про те, яка вода вважається питною у нас і яка в Європі, а також де кіровоградцям взяти чисту воду Першій електронній розповів експерт Микола Вєщєв, який свого часу займав посаду заступника міського голови з ЖКГ.
– Миколо Анатолійовичу, розкажіть про стандарти для питної води. Чому українські вимоги до води настільки відрізняються від європейських?
– Почнемо з того, що в Україні вже років 10 говорять про необхідність зміни стандартів. Наші вчені давно розробили новий стандарт, де аналіз треба брати не за 30, а за 60 показниками (хоча з європейською сотнею це в порівняння не йде). Але далі розмов справа не зайшла – Верховна Рада не прийняла відповідний закон і найближчим часом не прийме.
– Чому?
– Бо тоді виявиться, що жоден водоканал в Україні не може забезпечити споживачів питною водою. Тобто за своїм обладнанням і системою очистки наші водоканали навіть на половину не дотягують до євростандартів. А та вода, яку ми п’ємо, виявиться взагалі не придатною до споживання.
– За кордоном воду очищають по-іншому?
– Ні. У Німеччині, наприклад, механізм очистки води такий самий, як в Україні і в усіх інших країнах світу. Нічого нового люди ще не придумали. А от обладнання, технології, які застосовують європейці, зайшли далеко вперед. Якщо говорити про кіровоградську воду, то тут необхідно усвідомити одне: як би ми зараз її не очищали, результату все одно не буде.
– А якщо модернізувати обладнання?
– Навіть якщо зараз ми вкладемо шалені гроші в модернізацію очисного обладнання на «Дніпро-Кіровоград» і воно працюватиме в 5 разів краще, ніж в рядових європейських країнах, то доки ця вода дійде зі Світловодська до Кіровограда, вона втратить всі свої властивості і з питної перетвориться на технічну. В принципі, з кранів кіровоградців і так тече вода, яка вважається питною лише згідно ГОСТів України, а за кордоном пити таку точно не можна.
– У чому ж проблема?
– Головна біда Кіровограда (та й всієї України) – це стан мереж. У Кіровограді, наприклад, зношено 90% мережі. Коли дніпровська вода заходить в кіровоградський в резервуар, вона ще нормальної якості, а коли по трубах поступає до споживачів – вона вже не придатна для вживання саме через зношені мережі.
– Чому ж відповідні служби не візьмуться за заміну труб?
– Щоб вирішити проблему забруднення води в трубах, треба замінити мінімум 70% мережі. Тобто, треба перекопати ледь не все місто, позривати всі дорожні покриття, перекроїти парки і після цього знову постелити асфальт, все привести до ладу. Все це при стабільному фінансуванні потребує 3-5 років роботи і колосальних матеріальних затрат. Для нашої області (та й країни в цілому) це нереально.
– Виходу немає? Ми приречені пити забруднену воду чи витрачатися на бутильовану?
– Вихід є завжди. Українські вчені, враховуючи стан розвитку економіки та фінансову ситуацію в країні, запропонували оптимальний варіант: стандарт не міняти, а очистку зробити в самого споживача. Тобто чесно зізнатися людям, що вода в крані за євро-стандартами технічна, і ставити систему очистки у самих споживачів. Це буде доцільніше, ефективніше і дешевше.
– Це ж які повинні бути фільтри, щоб очистити таку кількість води?!
– Давайте грубо порахуємо, скільки води споживає родина за добу – 1-2 куба. З них в їжу – максимум 10 літрів, інше – душ, ванна, прання. То навіщо фільтрувати все? Поставте фільтр в кухні і він з легкістю справлятиметься з потребами. До речі, є фільтри, які не треба ставити в кожній квартирі: апарат розміщується в підвалі і весь під’їзд отримує нормальну чисту воду. Люди можуть платити за поставку технічної води і раз в рік чи півроку – скидатися на заміну фільтру. Це була гарна ідея, яку просували в керівних ешелонах в 2009-2010 роках, але до людей дана інформація так і не дійшла.
– Ну, з кухнею зрозуміло… А як бути із закладами соціальної сфери?
– Купити фільтр в школу, садок чи інші заклади соцзахисту – це обов’язок міської влади. До речі, у 2012 році обладнання, здатне забезпечити чистою водою один такий заклад, коштувало близько 16 тис. грн. А нині, зрозуміло, дорожче. Тобто, треба не тягнути час, а розробити програму, закласти хоч частину коштів, провести масову роз’яснювальну роботу через ЗМІ – пояснити людям, що зараз вони гроблять своє здоров’я і здоров’я своїх дітей. Але жоден міський бюджет самостійно цього не потягне. Якщо взяти хоча б по 3 школи в рік, то на скільки років це затягнеться в Кіровограді?
– Де пропонуєте взяти гроші?
– За кордоном можна. Скільки ж є міжнародних грандів, які готові оплатити вирішення таких от проблем! Тільки ж треба взяти участь: попрацювати над документами, розказати, що ми хочемо і скільки самі готові докласти сил і грошей (бо чому хтось повинен робити це для нас ще й замість нас)? Як показує досвід інших регіонів, треба вкласти хоча б 10% від необхідної суми, а 90% можуть дати через гранд. І це було реально зробити через ОБСЄ ще кілька років тому!
– За Кіровоградом таких досягнень немає. А котресь з інших міст України використало таку можливість?
– Звісно! Володимир Гройсман, ставши міським головою Вінниці, виграв грант на 50 млн. євро на заміну теплових труб. Тоді він заявив: «Я раз заміню труби і на десятиліття забуду, що таке ремонт доріг»! Хіба ж важко рочки три «позапрягатися», щоб потім 50 років «не паритися»? А у нас що робиться? Порив на поривові, латка на латці… До того ж, у Кіровограді і без ОБСЄ є люди, які готові взяти на озброєння реальний проект і дати гроші на розвиток міста.
– А як бути з поривами? Від того, що в квартирах з’являться фільтри, кількість зіпсованих труб не зменшиться…
– Так, це проблема. Цілий рік у нас пориви – люди масово скуповують воду в супермаркетах, водовозки підвозять цистерни, до яких стоять кілометрові черги…. До того ж, щороку 2-3 тижні воду хлорують й історія з чергами і додатковими витратами повторюється. А навіщо стільки проблем? Давайте у кожному спальному районі зробимо бювети і хай люди беруть воду тоді, коли їм хочеться і коли їм зручно! Не буде ажіотажу, якщо у місті не буде води. До того ж це прекрасна альтернатива тому, що подається до споживачів через водоканал. Кому заважатиме 5-6 бюветів по місту, які забезпечать безперервну подачу якісної води населенню?
– А криниці? Це ж майже те саме.
– Майже. Раніше по місту була купа криниць (особливо на Лелеківці). За ними дивилися комунальники, на очистку і аналіз з міського бюджету виділялися кошти. Зараз їх залишилося не більше 40, але ж вони запущені! А вода з них куди ділася? Нікуди – там і є! Нормальна, питна вода, а не та ржа, яка тече з кранів! Проте криниці є далеко не у всіх місцях, де того потребує населення. І глибина їхня не дозволяє повною мірою забезпечити потреби міста в екстреній ситуації. Потрібна нормальна артезіанська свердловина.
– Кажуть, що Кіровоград розташований на кристалічному щиті, тож тут не вдасться пробурити свердловину.
– Так – від поверхні до скелі під Кіровоградом глибина 70 метрів. Свердловину ж треба бити глибиною від 90 до 300 м. Але в щиті є тріщини і розломи, в яких накопичується вода. Якраз її і можна брати для забезпечення кіровоградців!
– А скільки коштує таке «задоволення» і як швидко це можна зробити?
– На облаштування бювету треба кілька місяців: дослідити ділянку, розробити проект, пробурити і облаштувати. Якщо працюватиме кілька бригад, то за літо можна зробити бювети на все місто. Щодо ціни, то 200-250 тис. грн. коштує буріння свердловини, ще тисяч 50 на облаштування. Тобто один бювет коштуватиме близько 300 тис. грн.. Але хіба можна виміряти в грошах людське здоров’я?
Після цих слів Миколи Вєщєва пригадалися 1990-ті роки. Тоді на очах в Європи розпадалася багатонаціональна Югославія. Єдиним народом, який виступав проти утворення нових незалежних держав, тоді були серби. Намагаючись втримати владу в Югославській федерації, Сербія напала на свою сусідку і країну-побратима Боснію і Герцоговину, взяла в облогу її столицю Сараєво.
Блокада Сараєво тривала 1425 днів (понад 3 роки) – втричі довше, ніж облога Сталінграда, і на рік довше, ніж Ленінграда. Протягом всіх років блокади у місті було лише одне джерело води – один артезіанський колодязь на території пивзаводу. Річкова вода для пиття не годилася – там плавали трупи і залишки зірваних автомобілів. Один бювет роками забезпечував водою багатотисячне місто.
Світлана Томашевська, Перша електронна газета