Назви населених пунктів без половини літер, через два метри зникають сто кілометрів до Умані, відстані до неіснуючих Кіровоградів та заклеєні півслова до Дніпра, по факту вицвілі та іржаві знаки – такими дороговказами Кіровоградщина зустрічає гостей області. У Службі автомобільних доріг кажуть: “Для заміни знаків – нема грошей”. Для всієї роботи спільна скарбничка і в баталіях за кошти перемагають переважно ями на дорогах та викрадені “Дати дорогу”. Зрушити з місця процес оновлення дороговказів може або фінансування масштабного проекту, або нове “Євро-2012”. Тим паче, що відтепер у деяких доріг ще й нові власники…
Польща. Дорога Люблін-Варшава. Відстань між цими містами приблизно 170 км. Шлях пролягає через ряд населених пунктів, до кожного з яких напрямок вказує спеціальний знак. На ньому жодної тріщини, і ввечері його так само добре видно, як і вдень, адже він має якісне світловідбиваюче покриття. “ЦежЄвропа?”
Так, Європа. Але хіба нам потрібен безвіз тільки для мандрівок і для того, щоб дивитись, як “там” добре? За кожним із кордонів теж колись було “не все прекрасно”. І це усе, що є зараз, покроково розбудовувалось. А поки Україна рухається до рівня розвитку Європи, ми “гостинно” вітаємо мандрівників дороговказами “з минулого століття”. А тим часом дивимось на те, як красиво нас зустрічає, наприклад, Польща.
Україна перебуває на етапі великих змін – реформи, декомунізація тощо. Перейменування населених пунктів вимагають заміни назв на дороговказах. Натомість на деяких знаках просто зафарбовують частину слова – лишають “Дніпро”. А там, де подібна редакція неможлива, модернізують частину вицвілого дороговказа, заліплюючи стару назву. Такі знаки трапляються на трасах державного та обласного значення.
Ще деякі знаки, подібні до табло гри “Поле чудес”, де видно одну літеру через дві – такі знаки зустрічають “мандрівників” у райцентри. Неподалік Петрового, наприклад, деякі літери на дороговказах вирішили, що вони стомилися і просто пішли на пенсію. На “нові кадри” нема грошей: “Викручуємось, як можемо”, – кажуть в Службі автомобільних доріг Кіровоградщини.
Нема грошей
До початку цього року знаки на території населених пунктів були відповідальністю влади на місцях, дороговкази “у полі” – власність Служби автомобільних доріг. Вони йдуть бонусом до доріг: хто відповідає за трасу – того і знаки. Проте скарбничка на це була спільна. Тож за гроші знакам доводиться боротися з асфальтом. За словами начальника відділу експлуатаційного утримання доріг Олексія Донченка, у цих битвах перемагають переважно дороги.
“Це все фінансується не настільки, як нам би хотілося. Дуже багато в нас “з’їдає” ліквідація ямковості – фактично 65%. Звичайно, нам доводиться обирати: або замінити знак маршрутного орієнтування або залатати 50 м² ямковості. Відсотків 20% – зимове утримання. Решта – інші роботи. Сюди входить ремонт штучних споруд, бар’єрного огородження, не виключаємо прибирання, вирізання хащів (які заважають видимості на дорозі), зокрема, і знаки”, – каже Олексій Донченко.
За даними Служби автомобільних доріг, станом на 2012 рік оновити усі знаки маршрутного орієнтування на державних дорогах (лише на національних, міжнародних та регіональних – це 770 км) коштувало більше 4 млн грн. Вартість дороговказу залежить від його площі, крім того, рахується доставка і встановлення:
“Звичайний дорожній знак “Дати дорогу” (маленький) в середньому коштує близько 1000 грн. Знаки маршрутного орієнтування вимірюється в квадратних метрах – виготовлення панно приблизно 1000 грн плюс площа. Окрім того, до ціни входить доставка на об’єкт, встановлення. В середньому загальна вартість складає 15 000 грн”, – пояснює фахівець.
“Жертвуємо комфортом задля безпеки руху”
За інформацією Служби, усього на території області 11 747 знаків, 1 570 цього року з яких потребували заміни або повторного встановлення. У САД кажуть, що всі їх оновили.
Стан дороговказів та знаків фіксується під час комісійного обстеження загального стану доріг, яка проводить перевірки двічі на рік. За результатами висновків, готується список знаків, які треба замінити. У цей час у битву за гроші (до дороговказів та ямковості) вступають викрадені знаки – минулого року їх налічувалося 45. Як правило, із доріг таємниче зникають маленькі знаки, але ті, які мають вплив на безпеку руху. Тож і в такому поєдинку знаки маршрутного орієнтування залишаються поза списком на фінансування:
“Звичайно, що згідно з вимогами ми формуємо собі плани щодо зміни знаків. Плани є, але, на жаль… І ще варто сказати, що багато знаків викрадають. Це дуже велика проблема, тому що ми знову маємо вибирати – або замінити вигорілий (де написано Миколаїв, Дніпро тощо), або встановити відсутній знак “Стоп” чи “Дати дорогу”, який дійсно впливає на безпеку дорожнього руху. Звісно, ми встановлюємо ті знаки, які були викрадені. Тому що там на 100% залежить безпека дорожнього руху. А ці ж (маршрутного орієнтування – ред.) – лише комфорт. Жертвуємо комфортом задля безпеки руху”.
Декомунізаційна шахова дошка
Проте трішки більше року тому дороговкази перейшли із касти “бонус-плюс” і почали вимагати уваги у рамках закону. Із липня 2015 року в Україні почав діяти закон про декомунізацію – населені пункти різного рівня з часом змінювали свої назви. Кіровоградщина опинилася ледь не в епіцентрі цих змін: один із районів, наш та сусідній обласні центри позбулися спадків комунізму і стали Благовіщенським, Кропивницьким та Дніпром. Відповідно, реальність диктувала вимогу замінити дороговкази із напрямком до неіснуючих Ульяновки, Кіровограда, Дніпропетровська.
Тим не менш, від існування закону, грошей у скарбничці Служби автомобільних доріг не побільшало, тож довелося проявляти креативність:
“Частину знаків ми замінили – особливо на тих ділянках, де проводився капітальний ремонт дороги (це було закладено в кошторисі – ред.). Ще певну кількість знаків просто змінили, переклеївши назву. На жаль, нам довелось це робити, аби в межах нашого фінансування виконати вимоги закону про декомунізацію. Так, на вигорілих знаках воно може виглядати абсурдно. Але така була вимога і ми вимушені були це зробити. Тому виконували тими способами, якими могли”.
Із Дніпром тут було простіше, адже достатньо було зафарбувати зайвий фрагмент слова. А “Кіровоград” довелося заклеювати “Кропивницьким” повністю. Олексій Донченко каже, що такий спосіб оновлення знаків притаманний не тільки Кіровоградщині:
“Я думаю, що не тільки в нас в області заклеюють знаки. Просто ми одна з тих областей, де треба замінити їх найбільше. Тому що в нас сам обласний центр змінив назву, великий сусідній, плюс районний центр (Ульяновка на Благовіщенськ), де дуже багато проходить доріг”.
Тож на тих дорогах, де не проводили капітальні ремонти, дороговкази подібні до шахової дошки, але замість чорного і білого – п’ятдесят відтінків синього. Проте, можливо, і ці знаки колись таки дочекаються заміни…
Дороговкази похилого віку
Поряд із тими знаками, які мовчки тримають місце своїм наступникам, є і такі, що “літерами кричать” про свою старість.
До прикладу, знак поблизу Петрово, почав скидати із себе зайвий баланс – літери.
Переглядаючи фотографії, Олексій Донченко зазначив, що у цих дороговказів уже, умовно кажучи, вийшов термін придатності:
“На цих знаках уже фактично немає літер – там просто вигоріла плівка. У них коефіцієнт світлоповертання не відповідає вимогам законодавства. І ми розуміємо, що всі знаки маршрутного орієнтування вже підлягають заміні, – каже начальник відділу і додає, – Останній раз у нас була така масова заміна дорожніх знаків до Євро-2012. Деякі дорожні знаки ми встановлювали з дубляжем англійською транслітерацією”.
Ще читачі Першої електронної зафіксували два дороговкази, які зуміли перетворити кілька метрів на сто кілометрів. На одному табло поблизу Кропивницького вказано відстань до Умані – 168 км. На наступному ж, який знаходиться зовсім неподалік – уже 68 км. Хоч знаки маршрутного орієнтування – лише “для зручності”, але якомусь мандрівнику цей дороговказ може влаштувати непоганий лабіринт.
Олексій Донченко каже, що там дефект знаку, але є і такі ситуації, де помилки стаються через людський фактор.
Коли чекати нові знаки?
За словами начальника відділу експлуатаційного утримання доріг, наразі готується проект заміни дорожніх знаків. У цій проектно-кошторисній документації передбачено креслення кожного знака і точне місце його розташування. Олексій Донченко каже, що за умови фінансування цього проекту дорожні знаки буде змінено повністю і тоді не доведеться “витягувати” кошти зі спільного бюджету на певні точкові заміни знаків:
“І якщо нам це включать у план, і будуть на це кошти, ми замінимо комплексно на всій дорозі. Тоді вже буде можливість проконтролювати і правильність відстані, зокрема. За це будуть відповідати проектувальники. І тоді, якщо буде невідповідність, то у нас буде “з кого спитати”. Наразі це точкова заміна – ми ці знаки намагаємось якимось чином відреставрувати”.
Окрім того, у розробці є і менший проект – протяжністю однієї траси:
“На сьогодні розробляється проект заміни дорожніх знаків на автодорозі “Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам’янка” орієнтовна вартість 15 млн грн – це повний комплекс знаків на усій дорозі 176 км”.
Поміж тим, в Україні триває реформа дорожньої галузі. І вже із січня цього року дороги місцевого значення передадуть на баланс ОДА. Таким чином, за ремонт та заміну знаків, прилеглих до цих доріг, відповідатиме місцева влада.
“Наразі йде реформа дорожньої галузі. Згідно з якою, з 1 січня 2018 року дороги місцевого значення загального користування передаються на баланс управління ОДА (замість Укравтодору). Тоді буде розділено компетенцію. У нашій відповідальності залишаються міжнародні, національні, регіональні і територіальні траси. Дороги місцевого значення (обласні, районні) – перейде на баланс відповідного управління ОДА”.
Дороговкази – здавалось би, дрібниці, на які зараз особливо не звертає ніхто уваги. Тим паче місцеві люди, які знають, в якому напрямку знаходиться Петрово і скільки їхати до Голованівська. Проте все частіше в Україні говорять про актуальність розвитку туристичного потенціалу, наприклад. А який турист знайде дорогу за гнилими і вицвілими дороговказами? Якщо ми хочемо, щоб Європа відкривала нас свої кордони, ми самі маємо нею стати.
Фото: Ольга Ткаченко, Марія Корнілова та Ahdrey Grokholsky