У 1751 році тут було заселення “Ново-Сербії” – 620 сімей українців, болгар і молдаван прийшли у степ і поселились у декількох ротах. Одна з них – майбутнє село Панчеве Новомиргородського району. Понад селом проходив Чумацький шлях Тараса Шевченка. А нині тут – процвітаюче село, де пам’ятають свою історію, розбудовують пам’ятки та займаються господарством.
На двох берегах річки Велика Вись розкинулося село Панчеве, де зараз живе близько 1500 людей. Тут є багато магазинів, школа, дитсадок і навіть власна церква. До райцентру звідси їхати – 22 кілометри, а до Кропивницького – 50 кілометрів.
Стежками історії
Територія сучасного Панчевого була заселена з давніх часів, але інтенсивне заселення цих місць припадає на середину 18 століття. Під час заселення так званої “Ново-Сербії” у 1751 році 620 сімей українців, болгар і молдаван прийшли у степ і поселились у ротах – Мартоноші, Панчевому, Канежі та інших. Панчевці складали дев’яту Роту Чорного гусарського полку. Дев’ята рота брала активну участь у обороні російських земель у боротьбі російської армії проти завойовницьких походів та набігів турків і татар, особливо у 1770 році.
У 1772 році, в Панчевому існувала дерев’яна двохпрестольна Миколаївська церква, священиком якої з 1760 року був Іоан Васильєв. Церква підпорядковувалась Новомиргородському духовному Правлінню, а хори церкви були присвячені Покрові Богородиці. Зараз у селі також є церква, але інша – її через декілька століть облаштували у колишньому клубі.
Історія розповідає, що колись, мандруючи з батьком Чумацьким шляхом до Єлисаветграда, понад селом проїжджав Тарас Григорович Шевченко. Цю подорож він згадує у повісті "Наймичка":
"...Смотрю — опять степь, степь широкая, беспредельная. Только чуть мреет влево что-то похожее на лесок. Я спрашиваю у отца, что это видно. — Девятая рота, — отвечает он мне. Но для меня этого не довольно. Я думаю: — Что это — 9-я рота? Степь. И все степь".
На кінець 19 століття кількість дворів і населення у Панчевому дуже зросла – у 1881 році тут проживало 4682 особи. Але розвиток капіталізму приніс нове зубожіння бідності: поля оброблялися примітивно, урожаї були мізерними, худоба гинула від чуми.
Згодом, Земське зібрання постановило відкрити Панчівську медичну дільницю на три волості – Панчівську, Мартоніську і Володимирівську. У 1911 році на 20 тисяч населення тут було для хворих лише 6 ліжок, один лікар, два фельдшери і одна акушерка.
В той же час була відкрита однокласна школа, в якій навчалося 72 хлопчики і 7 дівчаток. Вчилися в школі переважно діти заможних селян. Та у 1910 році в селі діяли вже дві школи – земська та однокласна церковно-приходська. І досі у цьому приміщенні вчаться діти, але тепер вона зветься Панчівська загальноосвітня середня школа.
На кінець 20 століття село переживало період культурного розквіту. Тут було збудовано палац культури, ресторан «Вись», телецентр та інші об’єкти соціальної інфраструктури. Вперше в районі у Панчевому розпочав мовлення місцевий «39-й» телеканал та заговорило радіо. Розпочалося, але невдовзі й звернулося, будування торгового центру та нового приміщення дитсадка.
Ідучи селом сьогодні…
...І знову ця знайома стежка в полі. Петля, в'юнить до рідного села, Що маячать ген-ген на видноколі, Тут народивсь, тут молодість пройшла...
Село Панчеве одне із найбільших сіл району. Воно нараховує 21 вулицю. Деякі з них, в рамках декомунізації, були перейменовані. Головною вулицею села є вул. Центральна (колишня Жовтнева), яка є частиною міжрайонної автомобільної дороги.
Ідучи цією вулицею, можна побачити багато будинків по обидві сторони дороги. Центральна вулиця є головною не тільки своїм розташуванням, але й кількістю розміщення на ній сільських пам’яток, великих будівель та магазинів.
Як і майже у кожному селищі, у центрі села розмістився адміністративний двоповерховий будинок, де міститься сільська рада та пошта. Трохи далі – через парк від цієї будівлі – розташований дитячий садок. Біля нього – Аптека. А далі – стежина веде до школи. Село ніби-то велике за площею, а все знаходиться один біля одного. У центрі села можна знайти більшість історичних перлин цієї місцини, а далі – будуть хатинки місцевих мешканців та городи.
У триповерховій будівлі по Центральній вулиці села знаходиться середня школа. Вхідна частина будівлі розмальована українським орнаментом – у вигляді вишиванки. Учителі та батьки постійно удосконалюють будівлю школи як з середини, так і ззовні.
В одному із кабінетів школи знаходиться “Краєзнавчий музей села та школи”. У ньому виставлені речі та рукописи краєзнавця та письменника Миколи Олександровича Стояна, який народився та працював учителем у сільській школі Панчевого. На його честь встановлена меморіальна дошка на фасаді Панчівської ЗОШ I–III ступенів.
В музеї зберігаються грамоти та подяки учителям Панчівської школи різних часів, створено окремий куток для дарованих школі випускних альбомів, а також тут виставлені елементи археологічних розкопок на території села. Музей нараховує велику кількість літературних праць випускників школи та вихідців села.
Однією із головних будівель села є Будинок Культури. У ньому проводять випускні вечори, святкові концерти та, навіть, церемонії одруження. Сьогодні тут працюють театральний і хореографічний гуртки для різних вікових груп. А також духовий оркестр “Дивограй”.
“Ще зовсім нещодавно в нашому оркестрі грали тільки хлопці, але тепер до нас приєдналися і дівчатка, які грають на сопілках”, – говорить засновник гуртка.
Не так давно у Будинку Культури створили “Український куточок”, в якому представлені творчі роботи мешканців села. Тут є вишиті рушники, картини, сорочки, глечики, посуд, елементи українського одягу, є сухоцвіти, зібрані на місцевих полях, а також, створено експозицію української печі та традиційного застілля.
При Будинку культури діє сільська бібліотека, що має величезний фонд класичної та сучасної української і зарубіжної літератури. Вона з радістю приймає гостей з району та області.
Загалом, в селі діють Загальноосвітня школа I–III ступенів, Дошкільний навчальний заклад «Малятко», православна церква, сільський будинок культури, дільнична лікарня, будинок для людей похилого віку, аптека, ветеринарний пункт, декілька фермерських господарств та численні магазини та навіть агрофірма.
Наше багатство – пам’ять
Село Панчеве має свої визначні місця та історичні пам’ятки. Більшість з них була заснована на честь загиблих воїнів, що обороняли село.
На пам’ять тим, хто виборював Перемогу у Великій Вітчизняній війні, на головній вулиці закладено Парк Перемоги. Цей парк по праву можна назвати дендропарком, адже тут насаджені різні види дерев та декоративних кущів.
Однією з історичних пам’яток села є Пам’ятник воїнам-визволителям села Панчеве від німецько-нацистських загарбників. Це один з найкращих пам’ятників району.
У братській могилі в Панчевому поховано 156 радянських солдат, які загинули під час звільнення села; імена близько двох десятків з них вказані на меморіальній плиті над могилою. На інших плитах викарбувані імена всіх загиблих воїнів – вихідців з села. У дев’яностих роках його реконструювали і реставрували. Тут завжди лежать квіти, принесені вдячними односельчанами.
“Ми намагаємося не забувати тих, хто поклав своє життя за нашу свободу. Щороку, 9 травня, біля пам’ятника усі ми, жителі села, вшановуємо пам’ять загиблих воїнів”, – говорить мешканка села Галина.
Також, на одному із сільських кладовищ, встановлено пам’ятник Радянським воїнам (братська могила). На могильній плиті під пам’ятником розміщено епітафію:
“Вечная память героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины”
Шануємо наших земляків сьогодні
У зв’язку з проведенням на Сході України Антитерористичної операції, багато жителів села Панчево були мобілізовані до лав Збройних Сил України. Деякі вже повернулися додому, а деякі тільки готуються йти захищати свою Батьківщину.
У Будинку Культури встановлено дошку пошани учасникам АТО, жителів села Панчеве. А в шкільному музеї села відведений спеціальний куточок.
“Дуже важливо підтримувати наших хлопців. Таким чином, ми хочемо показати, що їхня відвага не залишається непоміченою. Це надає сил”, – коментують панчевці.
За ініціативи діючого сільського голови Босько Володимира Федоровича, були зібрані матеріали про воїнів, загиблих та дітей Другої світової війни та видані на початку 2017 року в збірці.
Панчеве – одне з небагатьох сіл області, з одного боку непримітне, що вражає своєю багатою історією та надіями на велике майбутнє…
“І така дума у всіх панчівців – і далі жити, трудитись всім людям на добро…”, – висловлюється у своїй книзі, виданій до 250-річчя села, краєзнавець Микола Стоян.
#Моє_село: Перша електронна шукає затишні місцини Кіровоградщини
Сербов не упоминается в Панчеве? Переселенцы оставили одно Панчево, сейчас город от 70-80.000 близ Белграда… Э, журналисты… Срать вам легко всегда… В Сербии объязательно в школах учится про роман Сеобе (Переселения) Милоша Црнянского, который говорит о переселении сербов в XVIII веке.