Уже два роки як в Україні існує правове поле для імплементації європейської системи технічного регулювання – закон «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» − останній із семи законів, які створювали умови для впровадження європейських підходів до регулювання безпечності нехарчової продукції. Здавалося б, перешкоди для експорту українських товарів у країни Євросоюзу відсутні і вітчизняні товари мали б з’явитися на європейських торговельних майданчиках без зайвої бюрократичної тяганини, проте цього не сталося.
Основне, що мало змінитися після прийняття цього закону: українські виробники не повинні проходити повторні дорогі дослідження та сертифікації своєї продукції у лабораторіях ЄС, щоб отримати документ, який би дозволив безперешкодно торгувати на європейському ринку.
Аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!» проаналізували, що, крім прийнятих законів та підзаконних актів, Україна зробила для того, щоб привести законодавство у сфері технічного регулювання у відповідність до європейського законодавства і практик. Наприклад, у 2016 році Міністерство економічного розвитку та торгівлі прийняло понад 1300 національних стандартів, усі з яких гармонізовані з міжнародними та європейськими. Крім того, Україна поступово скасовує радянську систему ГОСТів, запроваджуючи натомість систему національних стандартів – ДСТУ. Проте українським експортерам все одно доводиться ще раз сертифікувати продукцію у європейському органі з оцінки відповідності, якщо це вимагається директивами ЄС на відповідний вид продукції. Змінити ці правила може Угода про оцінку відповідності та прийняття промислової продукції (Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products, далі – АСАА), яка передбачає гармонізацію процедур оцінки відповідності країн, що бажають створити спільний ринок з ЄС, до законодавства ЄС у певних сферах з подальшим взаємним визнанням сертифікатів відповідності і результатів випробувань.
Про те, яким чином зараз відбувається процес сертифікації української продукції, яку виробники планують продавати на європейських ринках, ми поговорили з директором торгового дому «Ельворті» В’ячеславом Киверником. (ПАТ «Ельворті» − провідне українське підприємство у галузі машинобудування, зокрема відоме виробництвом сівалок та культиваторів. 9% від загальної кількості виробленої продукції «Ельворті» експортує у країни ЄС). В’ячеслав Киверник підтверджує: щоб отримати сертифікат Євросоюзу на продукцію галузі сільськогосподарського машинобудування, виробник повинен мати український сертифікат відповідності. Сертифікують продукцію «Ельворті» на базі Українського науково-дослідного Інституту прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва ім. Л. Погорілого. Простими словами: на базі інституту перевіряють, чи сіялка, яку «Ельворті» збирається продавати в Європі, відповідає заявленим характеристикам. Проте український документ не дає можливостей виходу на європейський ринок.
Ще одна обов’язкова умова – це проходження подібних процедур на європейських випробувальних станціях.
− Перші ЄС-сертифікати завод «Ельворті» (тоді ще «Червона зірка») отримав у 2008 році. Маючи сертифікаційний документ української випробувальної станції, ми сертифікували наші перші десять машин на базі Празького інституту. Останнім часом отримуємо сертифікати через польську випробувальну станцію, що знаходиться у Варшаві. Зазначу, що отримавши сертифікат у Литві чи Польщі, ми можемо продавати свою продукцію в Німеччину чи Угорщину, чи інші країни Євросоюзу, − розповів В’ячеслав Анатолійович. Вартість отримання сертифікату на базову модель та її модифікацію – орієнтовно три тисячі євро.
Відповідно до Директиви 2006/42/ЄС сертифікат діє безстроково. Але безстроковість «закінчується», коли компанія модернізує свою продукцію, тому сертифікати оновлюють в середньому раз на п’ять років.
В’ячеслав Анатолійович каже, що разом із менеджерами Інституту ім. Л. Погорілого надіються на те, що українська влада таки доведе до кінця почате і український сертифікат відповідності вже скоро матиме правову силу і на території ЄС.
«Але поки, наскільки я знаю, віз і нині там. Власне, як і вступ України до Євросоюзу…» − підсумовує пан Киверник.
В управлінні зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, державної регуляторної політики та розвитку підприємництва Кіровоградської облдержадміністрації не ведуть моніторинг проблем, з якими стикаються бізнеси, які бажають вийти на європейські ринки. Проте, за словами Тетяни Ткаченко, заступника начальника управління, ще жодна компанія з Кіровоградщини з проблемними питаннями не зверталася.
− Якщо проблеми й виникають, то вони такого плану, що вирішуються не на нашому рівні. Тому говорити про статистику успішних чи не успішних експортерів ми не можемо. Є тільки загальні цифри з управління статистики, − розповіла чиновниця. (Зазначимо принагідно, що інформація про конкретні компанії Кіровоградської області, які експортують до Європи, не оприлюднюються з метою забезпечення виконання вимог Закону України «Про державну статистику» щодо конфіденційності інформації).
Серед компетенцій згаданого управління – видача ліцензій на експорт. Інформаційну картку цієї адміністративної послуги можна знайти у розділі «Адміністративні послуги» на сайті ОДА.
Ще одна проблема, типова для України і нетипова для Європи – це велика кількість органів сертифікації.
«Чимало таких установ мають лише стіл, стілець і принтер для друку сертифікатів. Реальних випробувань вони не проводять і навіть не здатні оцінити протокол випробувань, виданий іншою лабораторією. Природно, що їхні послуги суттєво дешевші, і це приваблює бізнес. Але Європа такого не потерпить – поки ми не викорінимо практику існування таких «липових» органів, а решта не надаватимуть справді якісних і кваліфікованих послуг – нам не бачити підписання АСАА», − каже незалежний експерт Дмитро Луценко.
Єдина установа, яка проводить сертифікацію продукції в Кіровоградській області – державне підприємство «Кіровоградстандартметрологія». Тут у випробувальній лабораторії, яка акредитована в системі сертифікації УкрСЕПРО на технічну компетентність та незалежність, діє шість відділень: фізико-хімічне (проводить контроль якості продуктів харчування), хіміко-токсикологічне (визначає вміст токсичних елементів), радіологічне (визначає вміст радіонуклідів), мікробіологічне (проводить випробування на наявність бактерій), лабораторія ГМО (проводить дослідження на наявність ГМО в харчових продуктах), будівельна лабораторія (проводить вимірювання фізико-механічних показників будівельних матеріалів). Олена Муха, начальник відділу сертифікації систем управління якістю запевняє, що процес сертифікації прозорий і позбавлений бюрократії. Алгоритм такий: після подання заявки та комплекту документів відбувається попередня оцінка продукції (із переліком продукції,на яку видають сертифікати, можна ознайомитися на сайті). Після проведення експертизи в лабораторії спеціаліст «Стандартметрології» виїжджає на підприємство, відбирає продукцію, здійснює випробування і якщо вся продукція відповідає заявленим характеристикам, компанія отримує сертифікат.
− Проблема в тому, що сертифікат відповідності визнається в Україні і країнах колишнього СНД, але не визнається Євросоюзом. Хоча у нас є відділ по сертифікації систем управління якістю на відповідність ІSО 22 000 і ІSО 609000. Це європейська система і до 2019 року всі підприємства мають її затвердити, − розповіла Оксана Муха.
ЩО ж стосується можливості проводити сертифікацію на базі інших лабораторій, то вони відсутні – жодної приватної лабораторії на Кіровоградщині немає.
Після того як Україна виконає усі свої зобов’язання у сфері технічного регулювання (упровадження нормативно-правової бази і стандартів, належна акредитація та призначення органів сертифікації та лабораторій, які будуть мати право проводити оцінку відповідності та сертифікацію продукції) наступним кроком має бути робота перевірочної місії від ЄС, яка оцінить рівень відповідності українського технічного регулювання конкретного сектору європейським вимогам. А поки що вихід на ринки ЄС для українського бізнесу – це справа тільки українського бізнесу.