Учора, 17 листопада, у кінотеатрі “Портал” відбувся прем’єрний для кропивничан показ українського фільму “Гніздо горлиці”.
У кожного з нас, напевно, є знайомі, що виїхали за кордон на заробітки. В одних викликає заздрість те, як зростають їхні статки за рахунок присланих з-за кордону грошей, в інших співчуття – адже поневіряння світом, нівечить долі – вони не займаються вихованням власних дітей, які зростають без материнської уваги і тепла, втрачаються зв’язки з родиною.
Впізнаваність і злободенність зображених ситуацій – перший секрет успіху фільму «Гніздо горлиці».
Чому саме горлиця стала символом жінок-заробітчан? Горлиця – стверджують орнітологи – гніздовий, перелітний птах, що недбало в’є свої гнізда, від чого гніздова будівля виглядає хисткою, з поганою, ненадійною опорою. Іноді гніздо просвічується наскрізь і можна побачити самку, що висиджує яйця. А ще багато з цих птахів зробили вибір на користь зручного міського життя, покинувши своє природне середовище, звичне для горлиць.
У поведінці цих птахів можна впізнати жінок-заробітчанок. Вони, як ті перелітні птахи, мечуться між чужиною та рідною домівкою, дбаючи про добробут своєї сім’ї, але гніздо виходить у них ненадійним, бо дуже багато покладено на вівтар матеріального благополуччя. Тільки їм одним відомо, на що їм доводилося йти, і що витерпіти, заради тих заробітків, які вже не приносять ні щастя, ні впевненості у завтрашньому дні – лише душевне спустошення.
Людина вростає в той простір, який її оточує. Приміряє на себе чуже життя, як чужий одяг. До неї не може не причепитися і не вплинути той чужий світ, інший спосіб життя. Він змінює її, визначаючи і поведінку, і, навіть, світогляд.
Чим більше успіхів і здобутків вони отримують на чужині, тим боліснішим є повернення на Батьківщину, яка перший час видається чужою і не зігріває. Адже втрачаються душевні зв’язки з рідними людьми, руйнуються стосунки. Коли все заходить занадто далеко, то повернення назад уже може і не бути. Для багатьох таких горлиць рідне гніздо стає далекою фікцією, до якого уже не тягне, і від якого їм легше відкупитися, щоб жити в Італії, аніж перебувати поряд з колись рідними людьми. Так вчиняє одна з героїнь фільму «Гніздо горлиці» – Галя (Наталія Васько), яка змінює, навіть, своє ім’я.
Головній героїні фільму – Дарині (Римма Зюбіна) – теж доводиться робити свій вибір – або вростати в чужину, або повертатися додому. Перебувати одночасно у двох світах і поєднувати їх в межах одного життя стає нестерпним і неможливим! І хоч чужина вже стає їй близькою – там у неї вже зароджується нові почуття зі своїм роботодавцем Алессандро (Мауро Чіпріані), з’являється надія на нове життя, але вона робить непростий вибір і повертається.
Повертається вже іншою, зі своїм новим досвідом, і до того ж іще й вагітною. Вдома на неї чекають неочікувані проблеми та клопоти, що накопичилися за час її відсутності – чоловік Дмитро (Віталій Линецький) п’є, донька Мирослава (Олександра Сизоненко) переживає розрив стосунків з хлопцем та небажану вагітність. Вирішити усе це дуже непросто. Втім, після випробувань, які довелося пережити за два роки в Італії, для неї немає нічого неможливого. Вона, демонструючи наполегливість і витримку, стоїчно зносить усі негаразди і кривди та випромінює доброту, оптимізм і віру, вселяючи її в інших. З’являються нові перспективи, надія на нове життя. Дарина відчуває себе не просто причетною до життя рідних людей, а їй самій доводиться приймати рішення і брати відповідальність за них на себе. Вона влаштовує напівзруйноване особисте життя своєї доньки-студентки, видаючи її заміж. Зберігає також і своє сімейне гніздо, відмовляючись їхати в Італію, куди її запрошує колишній роботодавець і батько її майбутньої дитини Алессандро. Збережене життя майбутньої дитини у цих непростих обставинах найкраще символізує оптимістичний погляд у майбутнє.
Втім, не все так однозначно. Промовистим є останній кадр фільму – камера зупиняється на відображенні у дзеркалах: на одному відбивається головна героїня, що спить у ліжку зі своїм чоловіком Дмитром, а в іншому – лише фрагмент цієї сімейної ідилії, де лише її самотнє відображення. Таким чином у кадрі дві Дарини: та, що тут, і та, що назавжди залишилася в Італії. І такою як була раніше, вона вже бути не зможе.
Олександр Ратушняк