У Кіровоградській області завершено обговорення обласної Антикорупційної програми. Звучить дуже солідно, але що за цим стоїть, крім опублікування її на сайті облдержадміністрації із закликом до обговорення?
Складається враження, що більш нічого. Власне, дуже схоже, що автори програми (хто вони, до речі – невідомо) не особливо й прагнули, аби результат їхньої праці хтось помічав, а тим більше ще й обговорював. Цей шедевр бюрократичної думки на 25 сторінках вражає звичною загальщиною в стилі – поліпшити, вдосконалити, посилити.
Програма визнає, що корупція в області все-таки є (ще влітку минулого року на тематичному круглому столі було заявлено буквально, що у обласній владі корупції немає). Тепер же констатуємо, що у минулому році виявлено правопорушень, пов’язаних з корупцією, на 30 відсотків більше, ніж у попередньому. Звісна річ, це загальна цифра. А обласні чиновники у нас що – досі жили у іншому вимірі? Важко сказати, наскільки ця цифра враховує реальну тенденцію, бо ж вона ґрунтується здебільшого на випадках дрібних порушень.
Мета програми – реалізація державної антикорупційної політики, зменшення обсягів корупції в області, обмеження сфер її розповсюдження, залучення інститутів громадянського суспільства до участі у формуванні та реалізації державної антикорупційної політики. Так у нас вона, ця політика, вже сформована, чи ми тільки збираємось залучити активістів до її формування? Шлях реалізації цієї благородної мети не менше «відкриття»: виконання антикорупційного законодавства. А без програми, виходить, його виконувати не треба?
Так само «новітні» й засоби: встановлення конструктивної співпраці між органами влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронних органів, інститутів громадянського суспільства. Досі такої співпраці не було? Чому? Названо також доступ до публічної інформації, далі у тексті, де йдеться вже про напрямки виконання програми, це поняття розшифровується. Виявляється, малося на увазі ведення та оновлення сайтів (вони й зараз де краще, де гірше функціонують), оприлюднення інформації про місцеві бюджети та звітів про їхнє виконання. Власне, це теж робиться й зараз. От тільки у які строки з’являється така інформація у публічному доступі? На жаль, нерідко тоді, коли на порядок цифр громадськість не може хоч якось вплинути. Такий нюанс програма не враховує.
Зате у показниках ефективності виконання програми записано те, що давно діє, незалежно від неї: функціонування центрів адміністративних послуг, організація в установленому порядку перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування і навіть організація проведень соціологічних досліджень з питань пощирення на території області корупції. Особливо зворушує багаторазово повторене у різних варіантах: посилення профілактичної роботи серед держслужбовців, проведення круглих столів з роз’яснення антикорупційного законодавства, проведення колегій, нарад та розміщення у ЗМІ просвітницьких матеріалів, забезпечення розробки та затвердження внутрішніх планів (!) щодо запобігання і протидії корупції, створення та розвиток у навчальних закладах області учнівських та студентських рад щодо запобігання і протидії корупції (ось хто, у першу чергу, повинен з нею, виходить, боротися!). Як і суперзавдання: встановити ефективний контроль за дотриманням вимог Закону України «Про запобігання корупції».
Бажання хороше, тільки згаданими засобами його здійснити навряд чи вдасться. Тим більше, що моніторинг виконання програми покладено на сектор взаємодії з правоохоронними органами з питань запобігання та виявлення корупції ОДА. Саме цей сектор півроку тому звітував, що в ОДА корупції немає.
Член громадської Антикорупційної ради Олександр Боршуляк прокоментував цю програму так: “Пустопорожній документ, який нічого не дасть. От якби у обласній владі було створене робоче місце, де по черзі могли б чергувати члени антикорупційної ради і контролювати, як вирішуються подібні питання, порушені у зверненнях громадян. Можливо, це могло б хоч комусь допомогти…”
Світлана Орел, для Першої електронної газети.