Кіровоградські художники та поціновувачі мистецтва прозвали Надію Падурську місцевим ан Гогом. Україна ж про неї майже нічого не знає. Так і живе ця світла талановита жінка – у вузькому колі прихильників та вузьких стінах Власівського будинку для старих.
Сьогодні, 27 квітня, завдяки старанням та небайдужості Віти Атаманчук у Кіровоградському обласному художньому музеї відкрилась персональна виставка Надії Падурської «На своїх полотнах я вільна, як Бог…», приурочена 72-ій річниці з Дня народження талановитої землячки, уродженки Помічної Добровеличківського району. На жаль, художниця-самородок не змогла приїхати і самостійно розповісти про себе кіровоградцям. Але вона говорила до залу вустами своїх друзів, які зачитували її листи, оживала у їхніх спогадах, промовляла до глядачів німою тугою своїх картин.
У творчості Падурської переплелись густі фарби та «краплиста» техніка імпресіонізму з реалістичними сюжетами сільського побуту. Місцями ця реалістичність досягала метафізичного символізму.
У складках ядучих «густих» яскравих кольорів заховалися питомо українські образи, де веселі сюжети у поєднанні з технікою і вибором кольорів створювали насичений світ туги, де крізь маску сміху відчувається гіркота. У цьому виражена особиста трагедія художниці, для якої реальний світ це лише картинка для спостережень – коли Надії було п’ять років вона зламала хребет, впавши з дерева, що росло на їхньому подвір’ї.
Особливе місце у творчості Надії Падурської займає образ матері та дитини. Мабуть це глибоке і особисте, адже у своїй автобіографії художниця пише: «Я так мріяла про кохання, але так і не зустріла свого принца… Зараз я тільки підопічна інтернату, я втомилася чекати принця, не дочекалась і батька. Все моє життя – суцільні невдачі. Яку сторінку життя не переверни, все горе, розруха, злидні, холод, голод…»
Тільки після цих рядків ти розумієш всю глибину її творчості, що в примружених від сонця очах дітей та сонно-ніжних лежачих котах насправді ховається велика самотність маленької жінки, трагедія українського ван Гога, непізнаного своїми земляками.
Тетяна Колісник, Перша електронна газета