Інформація про те, що над Знам’янкою кружляють тарілки з прибульцями, спочатку видалася неймовірно дивною, а потім згадалося, як кілька років тому в цьому ж районі, фактично за кілька кілометрів від нинішнього епіцентру зухвалих, відверто нахабних дій іншопланетян (бо коли НЛО травмують мирних жителів – це вже не науково безпристрасні дослідження з метою зближення й пошуків компромісів із землянами, а казна що) вже було щось подібне.
Щоправда, чоловік, котрий вийшов тоді з ними на зв’язок, трохи покривив душею – сказав, що провів кілька днів у полоні жителів невідомої планети, а насправді побував не в лабораторії на космічному кораблі, а відсидів увесь цей час у сусідському сараї. Втім, все інше виявилося чистою правдою. Були на Знам’янку й околиці нальоти ще раніше, та уфологи (на жаль, це настільки малооплачувана робота в Україні – недаремно комп’ютер це малознайоме йому слово править на «урологи», що предметно займатися кожним контактом, стирати пам’ять очевидців, вести журнал відвідин, переписку з прес-службами інших планет у нас просто нікому) їм значення не придали.
І от – маємо інцидент. Цитую звернення районного відділу міліції по станції Знам’янка: « 12 жовтня 2013 року до Знам’янської центральної районної лікарні було доставлено двох чоловіків. Як з’ясувалося, вони отримали тілесні ушкодження внаслідок падіння невстановленого літального апарата поблизу аеродрома села Дмитрівки Знам’янського району. Велике прохання очевидців події звернутися до лінійного відділу на станції Знам’янка за тел.. 066 -791-77-83, 6-54-56.»
Ми подзвонили за цим телефоном, щоб дізнатися, де саме лікуються потерпілі, але більше не отримали жодної інформації. Нам сказали, що справа перебуває на контролі в Києві. Вихід був один – їхати самим на кукурудзяне поле й шукати кола, що зазвичай лишаються після великих і малих тарілок на скатертині чи на посівах ранніх і пізніх зернових культур. І свідка незрозумілих небесних маневрів ми таки знайшли на згаданому аеродромі. Сергій Попов працює в аероклубі й наглядає за дельтапланами. Як і кожен цікавий чоловік, котрий в ліричну хвилину має перед собою степ широкий, а над головою – безкрає зоряне небо, Сергій, бува, в задумі зведе очі горі й подовгу вдивляється в темну даль, услід перелітним птахам, які без Шенгенської візи, грін-карт і закордонних паспортів укотре відправилися в теплі краї, лишивши нас із нами ж створеними проблемами наодинці, услід невидимим стрічкам безкінечних інтернет – повідомлень про те, що у Багдаді все спокійно, шифрограм ЦРУ, ФСБ і Знам’янської ЦРЛ, космічним кораблям «Прогрес» та «Союз», американським винищувачам, які десять разів на день пролітають над Кіровоградщиною, тримаючи курс на Афганістан чи додому… Аж раптом…
– Що то було – я напевне не знаю, – каже Сергій. – Не супутник, бо для супутника об’єкт летів дуже низько й повільно. Крім того, маневрував. Вертоліт теж не міг бути – надто яскраве світло випромінював цей літальний апарат, а потім від нього пішла якась димка, і все – він зник з-перед очей. Може, мав місце ефект викривлення зображення, не знаю, але на той момент ми троє, всі, хто спостерігав за цим явищем, були впевнені, що бачили НЛО.
А тим часом з’ясувалося, що тілесні ушкодження – черепно-мозкову травму, струс головного мозку, перелом стегна – чоловіки ( один – мешканець Знам’янки, другий з Миколаївської області) отримали під час падіння надлегкого літака, в якому знаходилися. Проте до сьогоднішнього дня сам літак зі значними пошкодженнями відшукати не вдалося. Отака історія. І слава Богу, що люди живі. Але навіщо було вплутувати в цю історію зелених чоловічків, яким і без того вже приписано чимало катастроф, у яких винні самі недосконалі земляни, земне тяжіння й несанкціоновані маневри любителів адреналінового дозвілля?
Валерій Скороход
Фото Івана Корзуна